3.2. Структура Закону про кримінальну відповідальність

Закони про кримінальну відповідальність систематизовані і поділяються в КК України на Загальну та Особливу частини, що пов’язані між собою і утворюють нерозривну єдність. Так, не можна застосувати кримінально-правову норму Особливої частини, не звернувшись при цьому до норм Загальної частини КК.

Загальна частина вміщує норми, що встановлюють загальні положення КПР, визначають його основні інститути. Складається вона за КК України із 15 розділів (у Кримінальному кодексі 1960 р. – 5 глав).

У першому розділі містяться статті 1 «Завдання Кримінального кодексу України» та 2 «Підстава кримінальної відповідальності».

Розділ ІІ включає статті, які стосуються: законодавства України про кримінальну відповідальність (ст. 3), чинності закону про кримінальну відповідальність у часі (ст. 4), зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі (ст. 5), чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України (ст. 6), громадянами України або особами без громадянства за межами України (ст. 7), іноземцями або особами без громадянства за межами України (ст. 8), правових наслідках засудження особи за межами України (ст. 9), видачі особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину (ст. 10).

Розділ ІІІ містить статті, в яких розкривається поняття злочину (ст. 11), класифікації злочинів (ст. 12), закінченого та незакінченого злочину (ст. 13), готування до злочину (ст. 14), замаху на злочин (ст. 15), кримінальної відповідальності за незакінчений злочин (ст. 16), добровільної відмови при незакінченому злочині (ст. 17).

Розділ ІV містить такі статті: суб’єкт злочину (ст. 18), осудність (ст. 19), обмежена осудність (ст. 20), кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин (ст. 21), вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22).

Розділ V включає статті: вина (ст. 23), умисел і його види (ст. 24), необережність та її види (ст. 25).

Розділ VІ: поняття співучасті (ст. 26), види співучасників (ст. 27), вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією (ст. 28), кримінальна відповідальність співучасників (ст. 29), кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації (ст. 30), добровільна відмова співучасників (ст. 31).

Розділ VІІ: повторність злочинів (ст. 32), сукупність злочинів (ст. 33), рецидив (ст. 34), правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів (ст. 35).

Розділ VІІІ: необхідна оборона (ст. 36), уявна оборона (ст. 37), затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38), крайня необхідність (ст. 39), фізичний або психічний примус (ст. 40), виконання наказу або розпорядження (ст. 41), діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43).

Розділ ІХ: Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 44), Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45), Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46), Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47), Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48), Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49).

Розділ Х: поняття покарання та його мета (ст. 50), види покарань (ст. 51), основні та додаткові покарання (ст. 52), штраф (ст. 53); позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55); громадські роботи (ст. 56); виправні роботи (ст. 57); службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58); конфіскація майна (ст. 59); арешт (ст. 60); обмеження волі (ст. 61); тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62); позбавлення волі на певний строк (ст. 63); довічне позбавлення волі (ст. 64).

Розділ ХІ: загальні засади призначення покарання (ст. 61); обставини, які пом’якшують покарання (ст. 66); обставини, які обтяжують покарання (ст. 67); призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті (ст. 68); призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69); призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання (ст. 69¹); призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70); призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71); правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення (ст. 72); обчислення строків покарання (ст. 73).

Розділ ХІІ: звільнення від покарання та його відбування (ст. 74); звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75); обов’язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням (ст. 76); застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 77); правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 78); звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81); заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82); звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); звільнення від покарання за хворобою (ст. 84); звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85); амністія (ст. 86); помилування (ст. 87).

Розділ ХІІІ: правові наслідки судимості (ст. 88); строки погашення судимості (ст. 89); обчислення строків погашення судимості (ст. 90); зняття судимості (ст. 91).

Розділ ХІV: поняття та мета примусових заходів медичного характеру (ст. 92); особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру (ст. 93); види примусових заходів медичного характеру (ст. 94); продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 95); примусове лікування (ст. 96).

Розділ ХV: звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97); види покарань (ст. 98); штраф (ст. 99); громадські та виправні роботи (ст. 100); арешт (ст. 101); позбавлення волі на певний строк (ст. 102); призначення покарання (ст. 103); звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104); звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105); звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 106); умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107); погашення та зняття судимості (ст. 108).

Таким чином, Загальна частини КК України містить у собі 109 статей.

Особлива частина зосереджує норми, в яких встановлюється вичерпний перелік суспільно небезпечні діяння, які є злочинами, а також розмір та вид покарання, що може бути призначено до осіб, які їх вчинили. Особлива частина включає 20 розділів (в кодексі 1960 р. – 11 глав), які мають систематизацію за групами споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини, тобто систематизуються за ознаками родового об’єкта злочину. Це: «Злочини проти основ національної безпеки України» – злочини посягають на основні цінності української державності; «Злочини проти життя та здоров’я особи» – статті цього розділу охороняють людину, її найголовніші блага – життя і здоров’я. Тобто законодавець, розбивши Особливу частину на 20 розділів, робить її більш зручною для застосування, оскільки надає прокурору, судді, слідчому, адвокату орієнтир в розміщенні тих чи інших статей в Особливій частині КК.

Особлива частина КК включає такі розділи: І «Злочини проти основ національної безпеки України» (ст.ст. 109–114); ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи» (ст.ст. 115–145); ІІІ «Злочини проти волі, честі та гідності особи» (ст.ст. 146–151); ІV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» (ст.ст. 152–156); V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав» (ст.ст. 157–186); VІ «Злочини проти власності» (ст.ст. 185–198); VІІ «Злочини у сфері господарської діяльності» (ст.ст. 199–235); VII-А «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг» (ст.ст. 235¹–235⁵)¹; VІІІ «Злочини проти довкілля» (ст.ст. 236–254); ІХ «Злочини проти громадської безпеки» (ст.ст. 255–270); Х «Злочини проти безпеки виробництва» (ст.ст. 271–275); ХІ «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту» (ст.ст. 276–292); ХІІ «Злочини проти громадського порядку та моральності» (ст.ст. 293–304); ХІІІ «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення» (ст.ст. 305–327); ХІV «Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації» (ст.ст. 328–337); ХV «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян» (ст.ст. 338–360); ХVІ «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку» (ст.ст. 361–363¹); ХVІІ «Злочини у сфері службової діяльності» (ст.ст. 364–370); ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» (ст.ст. 371–400); ХІХ «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» (ст.ст. 401–435); ХХ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» (ст.ст. 436–447).

Невід’ємною частиною ЗКВ є перехідні і прикінцеві положення, які складаються з двох розділах, в яких визначається порядок введення в дію Кримінального Кодексу (згідно з цими положеннями КК набрав чинності з 1 вересня 2001 року), які нормативно-правові акти з набранням чинності цим Кодексом втрачають чинність. Розділ ІІ цих положень включає норми, відповідно до яких визначається коло осіб, засуджених за Кримінальним кодексом України 1960 року, що звільняються від покарання (основного і додаткового), які вироки суду не приводити до виконання, відмінено поняття особливо небезпечного рецидивіста та вирішуються інші питання, пов’язані з прийняттям нового КК.

Крім того, до структурних елементів закону про кримінальну відповідальність слід віднести Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком¹. У вказаному Переліку визначаються види майна та предмети, що належать засудженому на правах особистої власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні, і не підлягають конфіскації за обвинувальним вироком суду.

Всі статті КК пронумеровані арабськими цифрами і мають заголовки, які виражають сутність кримінально-правових норм, що в них містяться. Певна сукупність статей складають розділи КК, які теж мають відповідну назву. У свою чергу, майже кожна стаття складається з частин, що позначаються цифрами (найбільше частин в КК нараховує стаття 158 – 12). Деякі статті чи їх частини складаються з пунктів, які мають цифрові позначки (наприклад, ч. 2 ст. 115 КК). Деякі статті КК мають специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, які роз’яснюють певні терміни і поняття закону. Так, в п. 1 примітки до ст. 185 КК «Крадіжка» сформульовано поняття повторності вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 185, 186, 189–191 КК, а в пунктах 2, 3, 4 вказано на те, який злочин проти власності визнається вчиненим у значних, великих або особливо великих розмірах. При включенні до КК нової статті вона буде поміщена у відповідний розділ Загальної або Особливої частини. Нова стаття повинна вміщуватися, як правило, вслід за статтею, що є найблизькішою до неї за змістом. Новій статті мають бути надані номер попередньої статті і додатковий цифровий індекс – 1, 2, 3 тощо. Щодо виключення тієї чи іншої статті із Кримінального кодексу, то воно також не змінює порядку нумерації статей у КК. Приклад можна навести з Кримінального кодексу 2001 р., в якому ст. 331 зберігається з поміткою «Виключена»¹.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність є й окремою статтею Кримінального кодексу, то він як і будь-яка правова норма має триланкову структуру: гіпотезу; диспозицію; санкцію.

Гіпотеза – умова, за якої застосовується кримінально-правова норма Особливої частини КК. Гіпотеза є обов’язковою складовою будь-якої норми, що встановлює покарання за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК України як злочин. Хоча В. І. Борисов зазначає, що структура абсолютної більшості норм Особливої частини, які встановлюють покарання за окремі види злочинів, характеризується однорідністю складових елементів – у них чітко визначені диспозиція і санкція². Тобто він не виокремлює гіпотезу у структурі норм Особливої частини КК України.

На думку П.С. Матишевського, статті Особливої частини КК гіпотезу описують не текстуально, контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію³.

Однак, з такою точкою зору навряд чи можна погодитися, оскільки обставини, що утворюють в кримінальному праві зміст гіпотези, як правило, є вольовою і усвідомленою поведінкою людини (вчинення злочинного діяння, заподіяння шкоди у стані необхідної оборони тощо). У деяких випадках передумовою початку дії кримінально-правових норм визнається неусвідомлена чи неконтрольована поведінка. Наприклад, вчинення суспільного небезпечного діяння у стані неосудності є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Слід також зазначити, що як передбачені правовою нормою життєві обставини, наявність яких обумовлює можливість початку реалізації кримінальної відповідальності, можуть виступати явища природного чи техногенного характеру, у тому числі ті, що не залежать від волі людини. Приклад цього можна навести щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки, можливість якого передбачена ст. 48 КК України. У такому разі передумовою для застосування зазначеної норми є зміна обстановки, що може виразитися як у діях людей, так і в інших обставинах, у тому числі стихійного характеру. Так, якщо після незаконного вилову риби (ст. 249 КК України) настає посуха, у результаті якої водойма висихає і вся риба в ній гине, ця обставина може бути підставою для застосування ст. 48 КК України, тому що вона обумовлює істотне зниження ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину.

Загальною ж для всіх кримінально-правових норм Особливої частини Кримінального кодексу буде гіпотеза, що міститься в частині 1 статті 2 КК України. В цій статті визначається підстава кримінальної відповідальності, тобто умова, за якою починає «працювати» диспозиція конкретної статті Особливої частини КК – вчинення суспільно небезпечного діяння, що вміщую всі елементи та ознаки складу злочину, передбаченого конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу.

Диспозиції у кримінально-правових нормах Особливої частини КК описують стандарти забороненої поведінки певного виду, тобто в них визначається злочинність діяння. Для описування ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із п’яти видів диспозицій: просту, описову, бланкетну, відсилочну та комбінову.

Проста диспозиція кримінально-правових нормах Особливої частини КК називає лише склад злочину і не розкриває його зміст. Прикладом цього є ст. 119 КК «Вбивство через необережність». Тобто зміст цього суспільно небезпечного діяння в загальних рисах досить зрозумілий і без опису його ознак у законі. Ознаки злочину, що наводяться у простій диспозиції, розкриваються в слідчо-судовій практиці і кримінально-правовій літературі.

Описова диспозиція – називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст (дає його визначення). Наприклад, у ст. 111 КК дано вичерпний перелік дій, які характерні для складу злочину - державна зрада. Точно визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція у зв’язку з цим має перевагу перед простою диспозицією.

Бланкетною є диспозиція, яка, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину з них, відсилає для встановлення змісту ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність (різні інструкції, положення, правила, вказівки тощо). Прикладом цього виду диспозиції може бути ст. 275 КК «Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд». Щоб з’ясувати зміст злочинного діяння у кожному конкретному випадку треба звертатися до відповідних нормативних актів, які містять будівельні правила або правила експлуатації будівельних механізмів.

Відсилочна диспозиція відсилає до кримінально-правової норми або її окремого положення, які містяться в іншій статті або частині цієї ж статті КК, де називається відповідний злочин або описуються його ознаки. Наприклад, ст. 122 КК «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» відсилає до ст. 121 КК «Умисне тяжке тілесне ушкодження», вказуючи, що спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості може мати місце при відсутності ознак тяжкого тілесного ушкодження. Найчастіше відсилочна диспозиція ознаки певного складу злочину називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. Для цього з метою уникнення повторного опису діяння у відповідній частині використовуються слова: «те саме діяння», «діяння, передбачене частиною першою або другою цієї статті» тощо.

Змішаною (комбінованою) є диспозиція, що включає як прості або описові, так і – бланкетні або відсилочні диспозиції. Прикладом є ст. 231 КК, яка передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності.

Санкція – структурна частина статті Особливої частини КК України, в якій встановлюється вид і розмір (строк) покарання за злочин, зазначений у диспозиції. За видом і розміром (строком) покарання, що міститься в санкції, можна встановити, чи є злочин, наприклад, особливо тяжким, тяжким, середньої тяжкості або навіть невеликої тяжкості (ст. 12 КК України).

Санкції бувають трьох видів: альтернативні, відносно визначені та комулятивні.

Відносно-визначеною є санкція, яка має один певний вид покарання і вказує його нижчу і вищу межі. Розрізняють 2 види відносно-визначених санкцій:

1) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк «від» і «до»). У цьому разі в законі про кримінальну відповідальність передбачені нижча та вища межі певного покарання. Наприклад, катування (умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб), передбачене ч. 1 ст. 127 КК, карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2) з максимумом покарання (на строк «до»). В цьому випадку зазначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Такий вид санкцій передбачений, наприклад, незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними (ст. 435 КК) караються позбавленням волі на строк до двох років. Нижчою межею санкції тут є нижча межа, встановлена нормами Загальної частини КК для цього виду покарання. Тобто в цьому прикладі нижчою межею щодо позбавлення волі є один рік (ст. 63 КК).

Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне. У КК значна частина санкцій є альтернативними. Прикладом є санкція ст. 397 КК «Втручання в діяльність захисника чи представника особи», яка надає суду призначити один із таких видів покарання: штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.

Різновиди альтернативних санкцій такі:

1) у санкції вказаний відносно-визначений і абсолютно-визначений види покарання (наприклад, санкція ст. 112 КК «Посягання на життя державного чи громадського діяча» – карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.)

2) у санкції вказані два або більше відносно-визначених видів покарання (прикладом є ч. 1 ст. 130 КК «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби», яка передбачає арешт на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Комулятивні санкції¹ поряд з основним покаранням містять вказівку на одне або декілька додаткових покарань певного виду, які можуть бути призначені судом на додаток до основного. Таке додаткове покарання може бути абсолютно-визначеним (наприклад, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу) або відносно-визначеним (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років). Додаткові покарання в санкціях можуть бути факультативними (ч. 2 ст. 144 КК), або обов’язковими (ч. 2 ст. 142 КК).

В історії радянського законодавства про кримінальну відповідальність відомі також інші види санкцій: 1) невизначена – строки покарання не визначалися; 2) абсолютно визначена – строк покарання встановлювався конкретно; 3) відсильна – запозичувала вид і розмір покарання для певних видів злочинів з інших статей Кримінального кодексу.