- •Митрофанов ігор іванович кримінальне право україни. Загальна частина
- •Перелік умовних скорочень
- •Передмова
- •Тема 1 Поняття, предмет, завдання та принципи кримінального права
- •1.1. Поняття кримінального права, його предмет і метод
- •1.2. Завдання кримінального права
- •1.3. Принципи кримінального права
- •1.4. Зв’язок кримінального права з іншими галузями права
- •1.5. Наука кримінального права
- •1.6. Інститути кримінального права
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 2 Кримінально-правова політика України
- •2.1. Поняття та значення кримінально-правової політики України
- •2.2. Принципи кримінально-правової політики: поняття та зміст
- •2.3. Форми реалізації кримінально-правової політики
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 3 Закон України про кримінальну відповідальність
- •3.1. Поняття та значення Закону України про кримінальну відповідальність
- •3.2. Структура Закону про кримінальну відповідальність
- •3.3. Тлумачення Закону про кримінальну відповідальність
- •3.4. Принципи чинності Закону України про кримінальну відповідальність у просторі
- •3.5. Чинність Закону про кримінальну відповідальність у часі
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 4 Поняття злочину
- •4.1. Загальне поняття злочину
- •4.2. Ознаки злочину
- •4.3. Малозначне діяння, що не представляє суспільної небезпеки
- •4.4. Поняття і види категорій злочинів
- •4.5. Злочини та інші правопорушення
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 5 Склад злочину
- •5.1. Поняття і значення складу злочину
- •5.2. Ознаки та елементи складу злочину
- •5.3. Види складів злочину
- •5.4. Склад злочину і кваліфікація
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 6 Об’єкт злочину
- •6.1. Поняття і значення об’єкта злочину
- •6.2. Види об’єктів злочинів
- •6.3. Предмет злочину. Потерпілий від злочину
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 7 Об’єктивна сторона злочину
- •7.1. Поняття і значення об’єктивної сторони злочину
- •7.2. Суспільно небезпечне діяння. Дія і бездіяльність
- •7.3. Суспільно небезпечні наслідки: поняття та види
- •7.4. Причинний зв’язок та його кримінально-правове значення
- •7.5. Факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 8 Суб’єкт злочину
- •8.1. Поняття та ознаки суб’єкта злочину
- •8.2. Вік кримінальної відповідальності
- •8.3. Осудність і неосудність
- •8.4. Ознаки спеціального суб’єкта злочину
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 9 Суб’єктивна сторона злочину
- •9.1. Поняття та ознаки суб’єктивної сторони злочину
- •9.2. Поняття і форми вини
- •9.3. Умисел і його види
- •Відмінність прямого умислу від непрямого
- •9.4. Необережність та її види
- •Відмінність непрямого умислу від злочинної самовпевненості
- •9.5. Злочин із двома формами вини
- •9.6. Мотив і мета злочину. Емоційний стан
- •9.7. Помилка та її значення
- •9.8. Невинувате заподіяння шкоди
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 10 Поняття та мета кримінальної відповідальності
- •10.1. Поняття та ознаки кримінальної відповідальності
- •10.2. Підстава кримінальної відповідальності
- •10.3. Мета кримінальної відповідальності
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 11 Реалізація кримінальної відповідальності
- •11.1. Поняття та складові механізму реалізації кримінальної відповідальності
- •11.2. Поняття та система кримінально-правових засобів впливу на осіб, які вчинили злочини
- •11.3. Форми реалізації кримінальної відповідальності
- •11.4. Стадії реалізації кримінальної відповідальності
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 12 Стадії вчинення злочину
- •12.1. Поняття стадій вчинення злочину та їх значення
- •12.2. Готування до злочину
- •13.3. Замах на злочин
- •12.4. Закінчений злочин
- •12.5. Добровільна відмова від вчинення злочину
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 13 Співучасть у злочині
- •13.1. Поняття та значення співучасті у злочині
- •13.2. Ознаки співучасті у злочині
- •13.3. Види співучасників злочину
- •13.4. Відповідальність співучасників злочину
- •13.5. Форми співучасті за кримінальним правом
- •13.6. Причетність до злочину
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 14 Множинність злочинів
- •14.1. Поняття та ознаки множинності злочинів
- •14.2. Поняття та ознаки одиничного злочину
- •14.3. Повторність злочинів
- •14.4. Сукупність злочинів
- •14.5. Поняття рецидиву злочинів
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 15 Обставини, що виключають злочинність діяння
- •15.1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння
- •15.2. Необхідна оборона
- •15.3. Уявна оборона
- •15.4. Затримання особи, яка вчинила злочин
- •15.5. Крайня необхідність
- •13.6. Фізичний або психічний примус
- •13.7. Виконання наказу або розпорядження
- •13.8. Діяння, пов’язане з ризиком
- •13.9. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 16 Звільнення від кримінальної відповідальності
- •16.1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності
- •16.2. Загальні види звільнення від кримінальної відповідальності
- •16.3. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 17 Покарання
- •17.1. Поняття і сутність покарання
- •17.2. Мета покарання
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 18 Система та види покарань
- •18.1. Поняття та ознаки системи покарань
- •18.2. Покарання, що виконуються Державною виконавчою службою Міністерства юстиції України
- •18.3. Покарання, що виконуються органами чи посадовими особами, які присвоїли звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас
- •18.4. Покарання, що виконуються кримінально-виконавчими інспекціями ддупвп
- •18.5. Покарання, що виконуються мо України
- •18.6. Покарання, що виконуються увп Державного департаменту України з питань виконання покарань
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 19 Призначення покарання
- •19.1. Загальні засади призначення покарання
- •19.2. Обставини, що пом’якшують покарання
- •19.3. Обставини, що обтяжують покарання
- •19.4. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті
- •19.5. Пом’якшення покарання при його призначенні
- •19.6. Призначення покарання за сукупністю злочинів
- •19.7. Призначення покарання за сукупністю вироків
- •19.8. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення
- •19.9. Обчислення строків покарання
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 20 Звільнення від покарання та його відбування
- •20.1. Поняття та види звільнення від покарання та його відбування
- •20.2. Загальні види звільнення від покарання та його відбування
- •20.3. Спеціальні види звільнення від покарання та його відбування
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 21 Судимість
- •21.1. Поняття судимості
- •21.2. Наслідки інституту судимості
- •21.3. Погашення судимості. Строки погашення судимості
- •21.4. Зняття судимості
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 22 Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування
- •20.1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
- •20.2. Види примусових заходів медичного характеру
- •20.3. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру
- •22.4. Примусове лікування
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Тема 23 Кримінальна відповідальність та покарання неповнолітніх
- •23.1. Загальні положення щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх
- •23.2. Особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх, які вчинили злочини
- •23.3. Особливості покарання неповнолітніх за вчинені злочини
- •23.4. Звільнення від покарання та від його відбування
- •23.5. Погашення та зняття судимості
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Навчальне видання
- •Митрофанов ігор іванович
- •Кримінальне право україни.
- •Загальна частина
- •Навчальний посібник
- •2 Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / под ред. Докт. Юрид. Наук, проф. А. И. Коробеева, пер. С китайского д. В. Вичикова. – сПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 303 с.
13.7. Виконання наказу або розпорядження
Частина 1 статті 41 КК України передбачає, що дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду право-охоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.
За своє правовою природою виконання законного наказу або розпорядження є не злочинною дією. Оскільки виконання наказу пов’язано із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам відповідні дії у соціальному відношенні визнаються суспільно доцільними. Це випливає з службових відносин між начальником та підлеглими, з вимог дисципліни, яка є запорукою нормального функціонування організацій та установ. Введення інституту “виконання наказу або розпорядження” підвищує авторитет керівників та їх розпоряджень. А також зміцнює безпеку виконавців. У зв’язку з цим їм не має потреби побоюватися можливості притягнення до кримінальної відповідальності за настання небезпечних наслідків, що виникли в результаті належного виконання наказу1.
Підставою для дій, що стикаються із заподіянням шкоди охоронюваних законом інтересам, є наказ чи розпорядження. У загальному розумінні наказ та розпорядження – синоніми. Наказ – це розпорядчий документ, що видається керівником підприємства, установи, організації на правах єдиноначальності або іншою посадовою особою у межах її компетенції2. Право на віддання наказу мають відповідні посадові (службові) особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Наказ має обов’язкову силу, якщо він відданий у межах компетенції службової особи. Наприклад, керівник підприємства має право приймати та звільняти працівників, списувати матеріальні цінності, проводити експеримент тощо.
Залежно від характеру розпорядження наказ повинен мати відповідну форму: письмову чи усну. В деяких випадках наказ за формою повинен мати два підписи і керівника, і головного бухгалтера, а в деяких – засвідчувати колегіальне рішення (наприклад, колегії). Проте в усіх випадках наказ (розпорядження) повинен бути незлочинним, тобто не заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам.
Ознаки правомірності виконання наказу: 1) виконавцем наказу може бути лише належна особа, тобто людина, яка знаходиться у підлеглості до того, хто його відав; 2) виконавець по службі зобов’язаний підкорятися наказу, що відданий у належній формі і належною особою; 3) діяння, що вчинено виконавцем наказу, може відбуватися в дії, видаванні, наприклад, грошей, та у бездіяльності, наприклад, у затримці видачі заробітної плати або пенсій; 4) своєчасність виконання наказу, що характеризує час, протягом якого цей наказ має бути виконаний1; 5) виконання законного наказу призвело до заподіяння шкоди охоронюваним законом про кримінальну відповідальність інтересам.
Шкода, що заподіюється правоохоронюваним інтересам при виконанні наказу (розпорядження), може бути заподіяна різним інтересам: довкіллю, наприклад, при скиданні у водойми забруднених вод; власності – при марнотратному будівництві; охороні праці – при роботі на несправному обладнанні; безпеці руху – при посадці літака на зайнятій смузі тощо. При заподіянні шкоди виконавець діє через необережність або невинно.
Однак, така шкода не може бути безмежною. Її межі визначаються змістом цього наказу. Заподіяння шкоди лише у вказаних межах і визнається правомірним. Перевищення меж заподіяння шкоди при виконанні законного наказу свідчить про так званий ексцес виконання наказу (наприклад, заподіяння явно надмірної шкоди, ніж це передбачалося наказом). Якщо ексцес мав місце, наприклад, з боку службової особи, то за наявності всіх інших ознак її дії слід розглядати як перевищення влади або службових повноважень2.
Обов’язковому виконанню підлягає лише законний наказ. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 41 КК України).
Конституція України містить положення, згідно з яким ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність3. Відповідно до ч. 3 ст. 41 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. Тобто, повинно бути встановлено, що наказ (розпорядження) мав (мало) для виконавця явно злочинний характер. Так, А. М. Ришелюк зазначає, що явно злочинним є наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб1. Однак, не можна погодитися при цьому з тим, що злочинний характер наказу має бути очевидним для інших осіб. Цього не вимагає законодавча конструкція розглядуваного кримінально-правового феномену.
Виконавець наказу повинен з’ясувати для себе чи приписує він вчинення злочину чи ні. Виконавець наказу вправі відмовитися від його виконання лише в тому разі, якщо у нього немає ніяких сумнівів, він достеменно усвідомлює, що наказ приписує йому вчинення саме злочину. Якщо для особи це є неочевидним, небезспірним, то вона не має права відмовитися від виконання наказу, навіть якщо він приписує вчинення правопорушення.
Якщо особа помиляється в оцінці наказу як злочинного, то при вибачальній помилці, коли особа в обстановці, що склалася, не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, вона завдяки казусу не підлягає відповідальності за відмову виконати законний наказ. Якщо ж помилка була невибачальною, тобто особа хоча і помилялася в оцінці законного наказу як злочинного, але за обставинами справи могла не допустити такої помилки, то вона підлягає відповідальності за необережне невиконання наказу (наприклад, за ст. 403 «Невиконання наказу»)2.
При усвідомленні злочинності наказу, той, хто віддав його, і той, хто його виконав, по суті діють у співучасті за попередньою змовою (перший – як організатор, другий – як виконавець). Зауважимо, що для виконавця за певних умов розглядувана ситуація може бути оцінена як вчинення злочину через службову залежність, що є обставиною, яка пом’якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК)3.
Частина 4 статті 41 КК містить положення, відповідно до якого особа, яка виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. З цього випливає те, що виконавець наказу усвідомлює його незаконність. Незаконність може ґрунтуватися на компетентності особи, яка віддає цей наказ, на недотриманні форми, на приписі заподіяти шкоду, що зовсім не дозволяється, наприклад, позбавлення життя, на його очевидності злочинного характеру. При цьому виконавець усвідомлює, що вчиняє умисний злочин та бажає або свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків, керуючись прагненням виконати наказ (розпорядження).
Виконавець фактично вчиняє діяння, передбачене ОЧ КК України. Проте на підставі ст. 41 КК воно не визнається злочинним. Кримінальну відповідальність за нього несе особа, яка віддала незаконний наказ або розпорядження. Вона у цьому випадку виступає посереднім виконавцем. Так, якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає лише особа, яка віддала злочинний наказ чи розпорядження (ч. 5 ст. 41 КК).