3.5. Чинність Закону про кримінальну відповідальність у часі

Будь-який закон в державі приймається виходячи з економічних, політичних, соціальних та інших потреб суспільного життя, тобто закон приймається коли в цьому є потреба. Цей закон діє, з часом змінюється, замінюється на інший або взагалі втрачає чинність. Тобто саме ЧАС є визначальним моментом дії закону.

Принцип дії кримінального закону у часі визначає ст. 4 КК, відповідно до якої закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Злочинність і караність діяння визначаються ЗКВ, який діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Отже, щоб закон про кримінальну відповідальність був чинним, він має бути офіційно оприлюднений, якщо інше не передбачено самим законом.

Частина 1 ст. 4 КК відтворює положення ст. 57 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними. Кримінальний кодекс визначає права і обов’язки громадян, зобов’язує їх дотримуватися певних правил поведінки в суспільстві, а також містить норми, які є гарантіями конституційних прав та свобод людини і громадянина. Тому, якщо закон про кримінальну відповідальність не доведений до відома населення у встановленому законом порядку, то він буде визнаний не чинним.

Чинним визнається закон, який був прийнятий і затверджений вищим органом державної влади України і набрав законної сили. Проект закону не чинний і тому не діє. Згідно із законодавством України, закон вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більшість депутатів Верховної Ради України. Прийнятий Верховною Радою України і підписаний Президентом України закон має бути надрукований в офіційних виданнях – газеті «Голос України» і «Урядовий кур’єр», або журналі «Відомості Верховної Ради України» і «Офіційний вісник України», або інформаційному бюлетені «Офіційний вісник Президента України» не пізніше, ніж через 7 діб після його затвердження, прийняття. Днем офіційного оприлюднення слід вважати дату першого опублікування закону хоча б в одному з вказаних видань.

Дію закону про кримінальну відповідальність в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності. Отже, ЗКВ, який діяв на час вчинення злочинного діяння, слід вважати відповідний закон, який до моменту початку цього діяння набрав законної сили і до моменту закінчення діяння не втратив її.

Для правильного застосування закону про кримінальну відповідальність нерідко вирішальне значення має визначення часу вчинення злочину. За загальним правилом, часом вчинення закінченого злочину визнається час вчинення саме дії або бездіяльності, передбаченої кримінальним законом. Із ч. 3 ст. 4 КК випливає, що часом вчинення: 1) одноактного злочину з формальним, у тому числі усіченим складом, є день вчинення відповідної дії чи бездіяльності; 2) злочину, який характеризується двома діями, – день вчинення останньої дії; 3) продовжуваного злочину – день вчинення останнього із тотожних діянь, які, будучи об’єднанні єдиним злочинним наміром, утворюють вказаний вид одиночного злочину; 4) триваючого злочину, який полягає у тривалому порушенні особою покладених на неї законом обов’язків, – день їх припинення за волею трансформують його поведінку у незлочинну (наприклад, викрадення у винного зброї, яка незаконно зберігалась); 5) незакінченого злочину (якщо злочин було перервано на стадії готування чи замаху) – день коли він був припинений з причин, що не залежалі від волі винного. Часом вчинення закінченого злочину з матеріальним складом є час настання суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, дію або бездіяльність у контексті ч. 3 ст. 4 КК слід розуміти як такі, що в окремих випадках враховують наявність і наслідків, які знаходяться в безпосередньому причинному зв’язку з ними та настання яких передбачалось особою або повинно було і могло передбачатися нею.

Як загальне правило у ч. 2 ст. 4 КК закріплено положення про те, що злочинність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення злочину визнається момент вчинення суспільно небезпечної дії (бездіяльності) незалежно від часу настання наслідків. У цьому випадку не має значення конструкція об’єктивної сторони вчиненого злочину: зазначене правило повною мірою поширюється як на матеріальні, так і на формальні склади злочинів. Наприклад, якщо удар ножем був нанесений 20 серпня 2001 р., а потерпілий помер 10 вересня 2001 р., то вбивство вважається вчиненим 20 серпня 2001 р. Відповідно, злочинність і караність цього діяння буде визначатися згідно з КК УРСР 1960 р., що діяв на момент його вчинення.

Слід враховувати, що якщо злочинне посягання почалося в момент дії одного закону, а закінчилося в період, коли набрав сили новий, його злочинність і караність визначається відповідно до КК, що діє в момент, коли діяння завершено. У цьому зв’язку, особа, що почала незаконне збереження вогнепальної зброї в 2000 р., а завершила в 2002 р., буде нести відповідальність за КК України 2001 р., що діяв у період, коли діяння було закінчено.

Зворотна сила ЗКВ – поширення дії закону на злочини, вчиненні до видання цього закону, або до набрання ним чинності. Її регулює ст. 5 КК, згідно з якою:

1. ЗКВ, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість (ч. 1 ст. 5 КК).

2. ЗКВ, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. (ч. 2 ст. 5 КК).

3. ЗКВ, що частково пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи (ч. 3 ст. 5 КК).

4. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи (ч. 4 ст. 5 КК).

Частина 1 ст. 5 КК розвиває статтю 58 Конституції, уточняючи коло осіб, на яких поширюється зворотна дія закону. Це традиційний для міжнародного права принцип – принцип ретроактивності. Надання зворотної дії в часі закону, яким скасовується злочинність діяння чи пом’якшується покарання, є вираженням гуманізму.

Скасування злочинності діяння означає його декриміналізацію (повну або часткову), яка може бути досягнута шляхом: 1) скасування норм Особливої частини; 2) внесення змін до норм Особливої або Загальної частини; 3) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки без зміни її змісту.

Пом’якшення кримінальної відповідальності здійснюється шляхом зміни у бік пом’якшення санкції будь-якої норми Особливої частини або іншим шляхом: 1) встановлений інший, менш тяжкий вид основного покарання; 2) скасоване найбільш тяжке серед альтернативних основних покарань; 3) передбачена максимальна або мінімальна межа основного покарання того ж виду чи максимальна або мінімальна межа додаткового покарання нижчою; 4) не передбачене додаткове покарання; 5) встановлений інший, менш тяжкий вид додаткового покарання (одне із альтернативних додаткових покарань); 6) скасоване найбільш тяжке серед альтернативних додаткових покарань; 7) додатковому покаранню «наданий» статус факультативного, а не обов’язкового; 8) передбачена менша кількість додаткових обов’язкових покарань, тощо.

Пом’якшення кримінальної відповідальності може бути здійснене і без зміни санкції норми Особливої частини шляхом зменшення часової, грошової або іншої верхньої чи нижчої межі того чи іншого виду покарання, встановлення можливості застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або зменшення вироків, які необхідно відбути тощо.

Що стосується кола осіб, на яких поширюється ЗКВ, що має зворотну силу, то це особи, які вчинили відповідні діяння до набрання цим законом чинності та: 1) не були притягнуті до кримінальної відповідальності; 2) яким пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину; 3) засуджені і відбувають покарання; 4) відбули покарання, але мають непогашену чи не зняту судимість.

Встановлення того, пом’якшує чи, навпаки, посилює кримінальну відповідальність новий закон, нерідко є складним завданням. Для цього вимагається знання кримінального права, щоб точно встановити співвідношення колишнього і нового закону про кримінальну відповідальність, визначити, який із них є більш м’яким.

На відміну від пом’якшуючого ЗКВ, згідно з ч. 2 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної дії в часі не має. Встановлення злочинності діяння (криміналізація) відбувається таким же шляхом як і декриміналізація. Щодо посилення кримінальної відповідальності, то воно може відбуватися шляхом зміни у бік посилення (при пом’якшенні – у бік пом’якшення) санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК або іншим чином.