14.3. Повторність злочинів

Повторність злочинів означає вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених однією або різними статтями Особливої частини КК, за жоден з яких вона не була засуджена. У кримінально-правовій науці та у судовій практиці справедливо виокремлюється: 1) загальна повторність (повторність у широкому значенні), що охоплює всі різновиди повторення злочинів тією самою особою незалежно від характеру, ступеня суспільної небезпеки злочинів і наявності судимості за ці діяння, і 2) спеціальна повторність (повторність у вузькому розумінні), тобто більш обмежене коло неодноразово вчинених злочинів – тотожних, а у випадках, прямо передбачених законом, – і однорідних злочинів, вчинених тієї самою особою, незалежно від факту засудження за ці злочини (наприклад, втягнення особи у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту з використанням обману, шантажу, уразливого стану особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства повторно – ч. 2 ст. 258¹ КК).

Об’єднуючою ознакою загальної і спеціальної повторності є послідовне вчинення двох і більше суспільно небезпечних діянь, передбачених кримінально-правовими нормами, і відсутність підстав, що погашають правові наслідки вчинених злочинів¹.

Загальна повторність має місце за наявності двох умов: 1) вчинення злочину повторно; 2) така повторність не передбачена жодною статтею Особливої частини КК, тому вона не впливає на кваліфікацію вчинених особою кількох злочинів, але враховується судом при призначенні покарання у межах санкції відповідної статті або частини статті. Спеціальна повторність – це вчинення двох або більше злочинів в одному випадку лише тотожних, передбачених однією і тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини кодексу (ч. 1 ст. 32 КК), а в іншому – однорідних злочинів, передбачених різними статтями кодексу, але лише у випадках, якщо повторність передбачена в таких статтях Особливої частини Кримінального кодексу (ч. 3 ст. 32 КК)¹.

Отже, повторність має місце тоді, коли вчинено кілька самостійних злочинів. Вони повинні відбуватися у різний час, тобто між кожним епізодом антигромадської діяльності винного повинний бути хоча б несуттєвий розрив у часі. Однак у тому випадку, якщо є наявним продовжуване злочинне посягання, що складається з кількох тотожних діянь, об’єднаних єдиним умислом, повторність злочинів відсутня.

На підставі ст. 32 КК України, злочини, що утворять повторність, повинні бути передбачені однією статтею чи частиною статті Особливої частини КК. Вказівка законодавця на кваліфікацію тотожних злочинів не тільки за однією статтею, але й частиною статті обумовлена тим, що в деяких випадках одна стаття Особливої частини Кримінального кодексу передбачає кілька різнорідних злочинів. Наприклад, ст. 358 КК регламентує ознаки двох самостійних складів – підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут (ч. 1 ст. 358 КК) і використання завідомо підробленого документа (ч. 3. ст. 358 КК). Отже, вчинення особою спочатку злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, а згодом делікту, зазначеного в ч. 3 ст. 358 КК, не утворить повторності, не дивлячись на те, що вони передбачені однією статтею. Це пояснюється тим, що названі суспільно небезпечні діяння є за своєю суттю різнорідними, завдяки чому їх вчинення не може кваліфікуватися як повторність і утворить сукупність злочинів.

Відсутня повторність злочинів і в тому разі, якщо винний вчиняє кілька альтернативних дій, передбачених однією нормою Особливої частини (наприклад, незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, передбачене ст. 263 КК, коли суб’єкт спочатку купує, а згодом зберігає пістолет).

Однорідна повторність на відміну від повторності тотожних злочинів має місце у випадках вчинення кількох суспільно небезпечних діянь, передбачених різними нормами Особливої частини КК при прямій вказівки на це в нормі Особливої частини КК. Тобто, якщо в статтях Особливої частини КК спеціально обумовлюються випадки повторності злочинів, що не збігаються за своїми юридично значущими ознаками, то вчинення їх у різний час розглядається як однорідна повторність.

Наприклад, відповідно до примітки до ст. 185 КК у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу. Звідси випливає, що хоча крадіжка (ст. 185 КК) і, наприклад, шахрайство, (ст. 190 КК) передбачені різними статтями КК, їх послідовне вчинення, завдяки спеціальній вказівки у законі, утворить повторність злочинів.

Так, П. С. Матишевський зазначає, що для кваліфікації вчинення особою двох або більше злочинів за ознакою спеціальної повторності має значення якою була повторність злочинів. Якщо вчинено два або більше тотожних злочинів, передбачених однією й тією ж статтею КК з кваліфікуючою ознакою «повторно», то кваліфікація вчиненого має бути лише за цією статтею без застосування правил про сукупність злочинів. Наприклад, була вчинена крадіжка чужого майна особою, яка раніше теж вчинила крадіжку чужого майна. У цьому разі вчинене має кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 185 КК за ознакою «повторно». Тут має місце повторність у вузькому її розумінні. Така повторність охоплює вчинення кількох злочинів, які не відрізняються своїми юридичними ознаками. Інакше кажучи, якщо у статті передбачено кілька складів злочину, зокрема простий (основний) і кваліфікований, то за наявності у діях особи обох цих різновидів (у нашому прикладі двох крадіжок) простий вид поглинається кваліфікованим видом (це є законодавча форма диференціації покарання)¹.

У зв’язку з цим, Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 23 постанови «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» зазначив, що у разі вчинення винною осо­бою кількох злочинів, передбачених однією із статей щодо викрадення майна, її дії за відсутності інших кваліфікую­чих ознак належить кваліфікувати за частиною другою тієї чи іншої статті. Додатково кваліфікувати перший злочин ще й за частиною першою цієї статті не потрібно².

У разі вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, кожний окремий такий злочин має кваліфікуватися за відповідною йому статтею. При цьому повторність застосовується до того злочину, який було вчинено пізніше. Наприклад, якщо особа перший раз вчинила крадіжку, а другий раз – грабіж, то вона має від­повідати за перший злочин – крадіжку – за ч. 1 ст. 185, а за другий - грабіж – за ч. 2 ст. 186 КК за ознакою «повторно». Аналогічну позицію займає й судова практика. Так, Пленум Верховного Суду України у вищезгаданій постанові зазначив, що у разі вчинення кількох посягань на власність різними способами перший злочин (при відсутності інших кваліфікуючих ознак) належить квалі­фікувати за частиною першою відповідної статті, а інші, які вчиненні повторно, за частинами другими відповідних статей КК¹.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 КК повторність злочинів відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним умислом.

Слід також враховувати, що виходячи з прямої вказівки, що передбачена ч. 4 ст. 32 КК, обов’язковою ознакою досліджуваного кримінально-правового інституту є збереження правових наслідків, пов’язаних з вчиненням злочинів, що утворюють повторність. Це означає, що за раніше вчинений злочин особу не було звільнено від кримінальної відповідальності² за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин не було погашено або знято.