125.Структурна перебудова української економіки: теорія та практика (1990-ті роки).

Важливим етапом у розв'язанні головних завдань перехідного періоду були «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності», розглянуті наприкінці жовтня 1991 р. Верховною Радою України, які передбачали структурну перебудову господарства України, конверсію оборонної промисловості, перероз поділ матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, що виробляють споживчі товари для населення, а також переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості тощо, здійснення яких мало відбуватися в процесі переходу від командно-адміністративної системи до ринкової.

Ще у 1990—1991 роках Верховною Радою було затверджене Концепцію переходу України до ринкової економіки (грудень 1990), в якій визначалася етапність переходу, підготовка законовідавчого поля, для чого було прийнято цілу низку законів, а саме: «Про власність», «Про бюджетну систему», «Про підприємництво», «Про банки і банківську діяльність» тощо, які певною мірою створювали передумови ринкової трансформації української економіки.

Наступний етап, відповідно до концепції, перехідний, повинен був забезпечити формування основ ринкової інфраструктури через роздержавлення власності, створення суб’єктів ринку, формування національно-грошової системи, та перехід до вільного ціноутворення, свободу під-цтва тощо. На практиці цей етап реалізований не був, і укр. Вже з початку 1992 року вступила на шлях безпосередніх ринкових перетворень, не маючи для цього ані чіткої програми, ані відповідної теоретичної чи практичної бази.

На практиці вже з початку 1992 р. був запроваджений в обіг купон-карбованець як розрахунковий знак і попередник повноцінної національної валюти — гривні. Україна виходить на шлях «шокової терапії», проголосивши лібералізацію торгівлі та повну свободу ринкових цін, за винятком цін на окремі товари, що призвело до посилення інфляційних процесів і зниження рівня життя основної маси населення.

У березні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи національної економічної політики України», що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи» передбачали низку заходів, зокрема роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову й модернізацію промисловості, відмову від деяких принципових положень, прийнятих під час створення СНД (Україна залишається у складі СНД, але остаточно виходить з рублевого простору, що стало можливим завдяки запровадженню купоно-карбованця), перехід до взаєморозрахунків із країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Певною мірою прийняття цієї програми було умовою вступу України до Міжнародного валютного фонду (МВФ) у квітні 1992 р.

Серед керівництва країни така точка зору мала певну підтримку й на практиці воно пішло шляхом поступових економічних змін зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Декларуючи прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикальну систему управління народним господарством, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів. Власне реформи хоч і проголошувалися але насправді не проводилися. «Імітація реформ» за гальчинським.

Економіка України переживала глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили панівні в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім це катастрофічне падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991—1993 рр.) національний дохід України скоротився на 39 %.

Ще на початку 1993 р. уряд подав до Верховної Ради України «Основи національної політики на 1993 рік», в яких передбачалися заходи, спрямовані на фінансову стабілізацію, проте вимогу уряду щодо здійснення жорсткої грошово-кредитної політики недістала належної підтримки парламенту.

Кінець 1991 — перша половина 1994 рр. — це період поглиблення структурного розбалансування економіки України На цьому тлі суттєво посилився податковий тягар на товаровиробників. Зростає заборгованість з виплати заробітної плати та інших виплат (пенсій, стипендій тощо). Усе це було результатом непродуманої дефляційної політики монетаристськими методами без обмежень видатків державного бюджету, якій надалі зростали.

Друга половина 90-х рр. 20 ст проголошено курс на побудову соціального ринкового господарства=активна структурна політика держави, що тісно пов’язана з з удоск соц. Сфери. = депролетарізація населення і форм широких і формування широких середн верств завдяки активній підтримці приватного сектору в економіці ->ці аспекти знайшли широке висвітлення у працяхЛукінова, Бодрова, кредісова леоненка, але на практиці ж їх застосування практично не було.

Лише наприкінці 90-х рр. дещо прискорюються процеси приватизації промислових об’єктів, до 2000 року змінило форму власності близько 65 тис під-в та організацій, а недержавні підпр почали виробляти майже 70% продукції. Проте ці процеси не мали системного характеру, жодна програма приват і відносини власності в ці роки не отримали підтримки ВРУ.