15. Передумови і умови становлення господарства ранніх цивілізацій.

В історичному процесі розвитку первісного суспільства та його господарської сфери в 4-3 ст. до н. е. відбувається формування і розвиток ранніх цивілізацій. Ранні цивілізації- це первісні, первинні й автохтонні стійкі соціокультурні системи для обєднання людей на основі духовно-культурних , господарських, суспільно-політичних форм та їх цінностей. Головним для них є розвиток цілісних суспільно-природних утворень, в яких людина є органічним та невідокремленим складником. Становлення цивілізації- це системний процес, що передбачає взаємозумовну трансформацію економічної, соціально-політичної і культурної субсистем їз відповідним підвищенням демографічного потенціалу і формування нової територіально-поселенської структури автономного соціального організму навколо ранньоміського центру-столиці. Передумови виникнення цивілізації визначає сукупність чинників, які закладають початок і об’єктивну можливість процесу становлення цивілізації. До основних належать: перехід до стійкого осілого способу життя, розвиток зелеробних форм господарства, зростання чисельності населення в місцях високопродуктивних форм привласню вального та виробничого господарств і, як наслідок, надмірна концентрація та розселення його на нові господарські території, домінування в господарській сфері суспільства виробничих форм ведення господарства, виробництво додаткового натурального продукту.

Становлення найдавніших цивілізацій- це ті обставини, наявність яких визначає забезпечення та успішне завершення процесу становлення основ цивілізації. Суть категорії становлення полягає в переході від однієї визначеності буття до іншої. Серед основних чинників переходу є:

Поява в сусп.. верстви людей, що не задіяні безпосередньо у сфері виробництва, але виконують важливі функції з організації та регулювання суспільної життєдіяльності в общинах; поява в процесі суспільного розвитку складної ієрархічно організованої соціально-політичної системи на основі суспільного поділу праці, наслідком якого є відокремлення соціально-професійних груп; успішна реалізація процесу становлення основ цивілізації передбачає і зміну форми натурального додаткового продукту, що сконцентрований в руках знаті.

 

16. Розвиток господарської сфери суспільства Месопотамської цивілізації. Закони Хамурапі про явища і процеси господарського життя.

Месопотамія-територія, що розташовувалась між двома річками -Тігр і Євфрат, тому часто ця назва перекладається як Межріччя. Зародженню господ діяльності на цій території сприяла низка факторів, серед яких: 1)надзвичайна родючість грунтів, особливо для розвитку землеробства;2)географічне розташування (центр Близького Сходу), що забезпечувало провідну роль у розвитку міжнар торгівлі; 3)природні ресурси [глина, поклади металів (олово,залізо)], що сприяло розвитку різних ремесел. На території Месопотамії з VII по IV тисяч до н.е. від­бувався процес розподілу первісного суспільства та виникнення суспільств ранніх цивілізацій. На початку III тисяч до н.е. утворюються перші невеликі держави Давній Шумер. Екон основою цієї першої цивілізації було високо­продуктивне сільське господарство, рівень продуктивності якого визначався природною родючістю ґрунтів і технологією ірига­ційного землеробства. Ця технологія вимагала зрошування землі (спорудження гребель, системи сполу­чених каналів, колодязів та іп.), а це, в свою чергу, потребувало багаточисельної і дисциплінованої робочої сили, кваліфікованого управління та нагляду. У ролі керівників, ініціаторів і координа­торів колективних дій виступали жерці та воїни. Цивілізація шумерів була цивілізацією міст. З одного боку, різ­ниця між шумерським містом і селом була невелика, оскільки значну частину його населення становили селяни. Але технології, пов'язані з поданням води вимагали організованих зусиль міського населення. Замість об­робітку невеликих ділянок силами однієї сільської родини, шумери переділили зро­шувані землі на великі лани, що належали богові та якими від його імені розпоряджалися жерці. Місто створювалося на базі однієї або кількох таких храмових громад. Населення шумерських міст, яке займалося землеробством, об'єднувалося в робочі бригади в кілька сот, а може, і в кілька ти­сяч осіб. Користуючись найпростішими ручними знаряддями, ці бригади споруджували та обслуговували великомасштабні ірига­ційні системи, необхідні для використання можливостей річки в повному обсязі. Глиняні таблички з одного давньошумерського міста оповідають про те, що землю і врожай у цьому місті було поділено на три категорії: 1) лани, які належали богові та оброб­лялися від його імені; 2) лани, що орендувалися окремими жите­лями на рік; 3) лани, віддані жителям безплатно в постійне кори­стування .Наприкінці ПІ тисяч до н.е. внаслідок завоювання міст давнього Щумеру утворюється стійке централіз держав­не утворення — Шумеро-Аккадське царство, зі столицею у Вавилоні. В істор розвитку цивілізації в Месопотамії найвищою межею є Вавилонське царство під час правління царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.). За­кони Хаммурапі свідчать про розвинутість екон відносин та відповідне екон. мислення, в системі якого відображено широкий спектр процесів і явищ господарського життя. Численні закони свідчать про розвиток товарно-грошових відносин, тенден­цій зародження ринкового господарства та намагання влади їх обмежити. Вільні громадяни мали повне право розпорядження своїм майном, землею. Але був заборонений продаж службо­вих наділів. Обмежувалося лихварство та боргове рабство. Зако­ни Хаммурапі суворо регламентували норму процента в грошовій (20 %) та натуральній (33 %) формах, а також передбачали від­строчку виплати боргу в разі неврожаю на 1 рік без сплати додат­кових %. За несвоєчасну сплату боргів ні царські воїни, ні інші громадяни не мали права бути позбавлені своїх земельних наділів. Оренда землі, як правило, була короткостроковою (1-2 роки) і відносини оренди оформлялися договором, у якому вказувався термін, об'єкт, розмір і час сплати. Орендарі сплачу­вали ЗО—50 % врожаю за землю, за сад — 2/3 врожаю тощо. Закони Хаммурапі передбачали встановлення норми грошової винагороди найманим робітникам, форми і строки найму (10— 20 років). Можна зробити узагальнення про те, що закони Хам­мурапі визнавали існування товарно-грошових відносин та ін­ституту приватної власності, проте були спрямовані на гальму­вання їх розвитку і зростання ролі держави, формування тра­диційних підвалин східного суспільства та його соціальної ста­більності

17. Розвиток господарства в Давньому Єгипті та його відображення в пам’ятках економічної думки.

І етап– 4 тис. до н.е. – додинастичний

1.Найдавніші поселення земле­робів та скотарів у долині р. Ніл виникають на межі V та IV тис до н.е.2.Формування ранніх державностей – невеликих районів Середнього та нижнього Єгиптів3.В госп.сфері панувало землеробство, скотарство, садівництво 4.спочатку жили родовими общинами, потім виокремились вожді та багаті общинники, у них осідав надлишок продуктів праці5.систематична торгівля6.виникнення інституту рабства – полонені, збіднілі члени общини

ІІ етап – 3-2 тис. до н.е. – династичний (Давнє, Середнє, Нове Царства)

1.Об’єднання Єгиптів2.Державний апарат – 3 ланки: центральна, номова і місцева3.На чолі країни – цар (фараон), об’єднував 3 гілки влади4.С/г: великі госп. 3 типів (царські, храмові, вельможні);територіальні (сусідські) госп.5.Землеволодіння у вельможних госп: 2 частини, І – спадкова або куплена - «дім батька», ІІ – умовне володіння відповідно до посади, але це було лише юридично, бо посади були спадковими6.Обмеження прав власності здійснювалось фараоном, через заборону зрошування землі; фараон був розпорядником всієї іригаційної системи країни7.Страти: фараон, вельможі, священнослужителі, чиновники, общинники, раби.8.Раби і «царські люди» (дрібні землевласники, у підлітковому віці розподілялися по професіях і направлялися у великі госп) виконували держ повинності (будували палаци, храми, піраміди)9. Саме через суспіль­ні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільсь­ких землеробів, які фактично переставали бути вільними

ІІІ етап – 1 тис. до н.е. – занепад єдиного Єгипту

1.Міжусобна боротьба за владу у центральних номах2.Перетворення в залежну країну, що постачає зерно і поповнює казну провідних країн Західної Азії

Економ думка

Повчання: а)фараонів(вказівки щодо організ.госп, становища країни, управління нею б)приватних осіб(досвід і погляди на життя; пр:переваги професії писаря).Пророцтва: «Пророцтво Іпусера» «Пророцтво Неферті» - необхідність існування централізованої організації госп життя сусп.

18.Назвіть форми господарств та визначте спільні риси і відмінності госп розвитку в Месопотамії, Давньому Єгипті, Кріто-Мікенській цивілізації.

Месопотамія	Давній Єгипет	Кріто-мікенська цивілізація
Періоди (етапи) розвитку та існування
І етап – 11 – 8 тис. до н.е. – перехід людського сусп.до цивіліз.устрою життя ІІ етап – 4 – 3 тис.до н.е. – створення Шумерії – Анкадського царства ІІІ етап – 2-1 тис. до н.е. – піднесення Вавілону	І етап– 4 тис. до н.е. – додинастичний ІІ етап – 3-2 тис. до н.е. – династичний (Давнє, Середнє, Нове Царства) ІІІ етап – 1 тис. до н.е. – занепад єдиного Єгипту	І етап – 3-2 тис. до н.е. – на острові Кріт ІІ етап – 15-13 ст. до н.е. – в містах, які об’єднувало місто Мікени(Греція)
Галузева структура госп. Провідна галузь(пг)
Землеробство, тваринництво, ремесло, торгівля Пг – землеробство	Землеробство, скотарство, садівництво, ремесло, торгівля пг – землеробство(дуже родючі грунти як наслідок розливів Нілу)	С/г, ремесло(гончарство), виробництво міді, бронзи пг- рибальство, землеробство
Територіальний поділ
???	номи	Округи, очолювані намісниками, села контролювали басілеї Палац – адміністративний та релігійний центр, навколо палацу – невеликі села
Умови госп діяльності
Храмові громади, царські палаци, домогосподарства, міські общини, царсько-державні господарства	великі госп. 3 типів (царські, храмові, вельможні);територіальні (сусідські) госп.	Населення сіл постачало в палаци продукти госп діяльності, виконувало трудові повинності, палаци створювали резерви запасів продовольства, їх розподіл
Соціальна структура
Цар, жерці, селяни, ремісники, раби (повноправні, неповноправні, воїни, землевласники, вільні, бідняки раби – за Хаммурапі)	фараон, вельможі, священнослужителі, чиновники, общинники, раби	Цар, головний воєноначальник, жерці, володар палацу, знать, палацова бюрократія, ремісники, формально вільні селяни, але залежні від палацу
Власність на землю
Землевласниками були цар, воїни, вільні громадяни, храми, священнослужителі; сімейне і общинне землеволодіння у Вавілоні	Земля, знаряддя праці належали вельможам, землероби не володіли засобами виробництва	Верховний землевласник усіх категорій населення – палац,
Влада - власність
Жерці мали велику владу, бо вважалися єдиними, хто міг розмовляти з богами, проводили розподіл землі, що належала богові, за свою владу виконували необхідні суспільству послуги – рахувати зміну сезонів, планувати канали, вести рахунки, керувати роботою землеробських бригад , людина – раб бога; Царі-воєначальники сконцентровували в своїх руках значні земельні володіння і посідали панівне економічне становище, їх влада спиралась на військову силу	Обмеження прав власності здійснювалось фараоном, через заборону зрошування землі; фараон був розпорядником всієї іригаційної системи країни Раби і «царські люди» (дрібні землевласники, у підлітковому віці розподілялися по професіях і направлялися у великі госп) виконували держ повинності (будували палаци, храми, піраміди) Саме через суспіль­ні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільсь­ких землеробів, які фактично переставали бути вільними	палацове господарство виступало як центр суспільно-господарської цивілізації і як чинник залежності. Залежність суспільства від палаців проявлялась і в розвитку земельних відносин
Причини занепаду
Завоювання сусідніх держав	Посилення міжусобної боротьби за владу володарів окремих єгипетських номів	Завоювання сусідніх племен, які, однак, перебували на нижчому рівні