99.Зробіть порівняльну характеристику неокейнсіанських (р. Харрод, о. Домар), неокласичних (р. Солоу Дж. Мід) та неоінституціональних (с. Кузнець) теорій економічного зростання.

Критерій

Неокейнсіанська теорія економічного зростання

Неокласична теорія економічного зростання

Неоінституціональна теорія економічного зростання

Представники

Р. Харрод, О. Домар

Р. Солоу Дж. Мід

С. Кузнець

Назва

Модель зростання Харрода-Домара

1929-1933

Моделі Р.Солоу та Дж.Міда

50-60-ті роки 20 ст.

Інституціональна теорія економічного зростання

Суть

В центрі розроблень неокейнсіанців вже була не концепція зайнятості, а проблеми сталого економічного зростання на тривалу перспективу.

Загалом ці моделі спрямовані на пояснення характеру впливу факторів виробництва та інших факторів на створений продуктя. Визначення частки і значення кожного фактора у збільшенні продукту.

Дослідження проблем економічного зростання

С.Кузнеця розглядаються в контексті інституціональної теорії економічного зростання.

Основні риси

- визнання досягнення усталених темпів економічного зростання вирішальною умовою динамічної рівноваги ринкової економіки;

- динамічна рівновага й усталені темпи економічного зростання досягаються не автоматично, а є результатом активного державного регулювання економіки;

- визнання вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання доходу, що сприяє розширенню зайнятості і, своєю чергою, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безробіття;

Встановлення залежності характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями.

Випереджальне зростання інвестицій є причиною інфляції, а заощаджень-причиною неповної зайнятості.Таким чином, лише рівність інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції та за ситуації повної зайнятості.

Р.Солоу виступав із критикою неокейнсіанської моделі Харрода-Домара в середині 1950-х років.Складові моделі зростання Солоу було викладено у праці “Внесок у теорію економічного зростання” 1956 р.

В центрі уваги Солоу опиняється заміщення праці уречевленим капіталом. Модель, яку створив учений, використовуючи апарат диференційних рівнянь, не вважається анти кейнсіанською, бо визначає частку національного доходу, що йде на заощадження.

У тривалій перспективі за відсутності технічного прогресу відбувається рівномірне зростання капіталу, праці та обсягу виробництва. Темпи економічного зростання при цьому залежать не від норми заощаджень, а від пропозиції праці.

Можливість існування сталої динамічної рівноваги доведено у праці Дж.Міда “Неокласична теорія економічного зростання” 1961 р.

Припускаючи, що темпи зростання праці і технічного прогресу незмінні, Дж.Мід робить висновок, що стале зростання буде досягнуто, якщо темп зростання капіталу дорівнюватиме темпу зростання національного доходу.

Серед факторів, які справляють основний вплив на динаміку національного доходу, С. Кузнець називав:

- рух і чисельність населення, зміни його розподілу за віком, родом занять, професійним рівнем;

- структурні зрушення у промисловості;

- технічний прогрес; зміни структури та якості

капіталу;

- зміни у соціальній сфері;

- інституціональні та політичні зміни, які безпосередньо стосуються ринкових відносин;

- розвиток міжнародної торгівлі;

- процеси міграції капіталів.

Висновки

Темпи економічного зростання визначаються двома основними факторами-величиною капіталовкладення, або часткою нагромаджень в національному доході, і рівнем капіталомісткості виробництва.

Стале економічне зростання стає можливим у тому разі, якщо капіталовкладення прирівнюється до заощаджень.

Таким чином, за умов стабвльної норми заощаджень і постійної капіталомісткості повну зайнятість економічних ресурсів суспільства можна забезпечити тільки на базі сталих темпів зростання.

Основний висновок, до якого схиляється Солоу, зводиться до того, що зниження трудомісткості сприятиме зниженню залежності зростання виробництва від зростання пропозиції праці. Саме тому вирішальним фактором економічного зростання у довготривалий період є зростання як втілення технічного прогресу, а не зростання капіталовкладень.

Дж.Мід робить висновок, що нове поєднання факторів виробництва за умов збереження незмінної пропорції розподілу доходу між ними забезпечить повну зайнятість їх.

Завдяки використанню емпіричних статистичних даних було виявлено, що внесок капіталу в зростання національного виробництва є відносно незначним.

За сучасних умов економічне зростання залежить від внесків у “людський капітал” куди більшою мірою, ніж від інвестицій в уречевлений капіал