28. Основні форми господарських одиниць в Західній Європі доби середньовіччя. Вілла та її характеристика на основі “Капітулярію про вілли”.

Форми госп од. Див. Пит. 27

У цей період частина селян займалася ремеслом (кустарними чи домашніми промислами), виробляючи із сировини, що була

продуктом господарства, найпростіші але необхідні предмети споживання . Це виробництво також обкладалося повинностями на користь феодала. Власне, повинності були результатом екон поземельної залежності селян од земельних власників, користуючись якою, останні вилучали в селян надлишковий продукт їхніх госпо­дарств.

Особиста залежність безпосередніх виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Ве­ликого (768-814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна лю­дина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Над­звичайно важливим документом цієї епохи є «Капітулярш про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих мастків, що перебували у віданні королівського двору та служили для за­доволення потреб королівського дому, і містить докладні вказів­ки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свід­чить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське. Таке господарство не виключало пев­них відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні обмінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рід­ко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт або оплата про­дукту певним місцевим еквівалентом, адже загальний грошовий еквівалент був відсутнім.

Кінець XI — середина XIII ст. увійшли в історію Київ Русі як період феодальної роздробленості, причому характерною рисою цього процесу був його прогресуючий характер, коли держава досить швидко розпадається, і на теренах Русі з'яв­ляються окремі самостійні князівства та землі: Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське, Волинське, Галицьке, Ростово-Суздальське, Муромське, Рязанське, Смоленське… Причини:

1. слабкість інституту наслідування влади (поділ земель між нащадками київських князів

2. змагання за політ та екон вплив між київськими та удільними князями (міжусобні війни);

3. натур характер давньоруської економіки (можливість самозабезпечення власних потреб кожним окремим князівством, нерозвиненість економічних зв’язків);

4. зростання боярських вотчин та посилення міст (відцентрові позиції бояр і намісників міст)

5. послаблення фінансових позицій Києва у результаті зміни напрямів торгівельних шляхів (шлях із “варяг у греки”, а також “шовковий” у результаті хрестових походів втрачають свою вагу – торгівля зміщується до Середземного моря.)

6. боротьба Києва із кочовими племенами (печеніги, половці, берендеї…)

Наслідки: 1. Екон занепад більшості князівств; 2. Втрата незалежності та перехід під владу татаро-монгольської держави (30-ті рр. ХІІІ ст.); 3. Збереження спільних для усіх частин Русі рис екон побуту; 4. Зміцнення позицій феодалів (особливо бояр) та зростання феод землеволодіння; 5. Розвиток феодально-кріпосницьких відносин (перетворення вільних селян-смердів у оброблювачів земель, привласнених князем, боярами і церквою).