123.Теоретичне обґрунтування трансформаційних процесів в українській економічній літературі кінця хх — початку ххі ст.

Основ підготовчі документи трансформац процесів в Україні:

1)»Концепція переходу України до ринк економіки» грудень 1990 р.

2) закони України «Про власність», «Про бюджетну с-му», «Про підприємництво», «Про банки і банків с-му».

3) «Осн напрямки екон політики в умовах не залеж-ті» жовтень 1991 р.

Прогр « Основ напрямки ек політики в умовах незалеж-ті»:

1.перерозподіл ресурсів на користь галузей що виробляють споживчі товари для населення

2.маш-будня зростає на потреби агро-пром комплексу

3.вступ Укр до МВФ квітень 1992 р.

4.за умовою МВФ Україна стає на шлях «шокової терапії! (поч. 1992) – лібералізація та повна свобода ринк цін.

Осн напрямки теорем обг-ня трансф процесів засновані на:

-  1-й  на основі ліберальної(монетар або ординалістська)концепції – визнає переваги ринк механізму перед ек політикою д-ви(Пинзеник)

- 2-й на  кейнсіанська та неоклас методологія – визнає необх-ть розробки та впровадж-я д-вою такої структ політики, яка забезпечує ринк трансф-цію нац. Госп с-си(Лукінов, Гальчинський).

У колективній монографії «Система регуляторів перехідної економіки» за з началося, що «регулювання сучасної ек (з 1995 року курс на радикальні економічні перетворення) = синтез саморегуляції ринкового механізму з системою державного регулювання»

Друга половина 90-х рр. 20 ст проголошено курс на побудову соціального ринкового господарства=активна структурна політика держави, що тісно пов’язана з з удоск соц. Сфери. = депролетарізація населення і форм широких і формування широких середн верств завдяки активній підтримці приватного сектору в економіці ->ці аспекти знайшли широке висвітлення у працяхЛукінова, Бодрова, кредісова леоненка, але на практиці ж їх застосування практично не було.

Обгрунтування концепції структурної перебудови. Так, у колективній монографії «Рьіночньїе трансформации в переходной зкономике» доволі детально досліджено мету й об'єкти структурних перетворень у промисловості України, ствер­джується, що «ефективнішою вважається та структура виробниц­тва, в якій частка проміжної продукції (сировини, палива, матері­алів) буде відносно меншою, а частка кінцевої продукції (спожив­чих та інноваційних товарів)-— відповідно більшою» . Отже, наприкінці XX — на початку XXI ст. істотно розширю­ється сфера наукових досліджень проблем структурної перебудо­ви української економіки, в центрі уваги українських учених опиняються окремі Інститути ринку. Деякі вчені, зокрема С. Єрохін, вважають головними складовими процесу економічно­го розвитку й структурної трансформації економіки іпституціо-нальну модернізацію. Усе це дає підстави стверджува­ти, що, па думку багатьох українських економістів, саме інституціональний підхід уможливлює комплексне охоплення проб­лематики структурних реформ та суспільної трансформації; він і стає домінантним у їхніх дослідженнях на зламі тисячоліть.

124.Основні етапи аграрної реформи в Україні в 90-ті роки хх ст.

У другій половині 1990-х років відбуваються й певні зрушен­ня в аграрному секторі. Формування ринкових відносин в аграрному секторі відбувається на основі земельної реформи. У Постанові Верховної Ради України «Про земельну реформу», прийнятій 15 березня 1991 року, вказано, що земельна реформа – це комплекс правових, економічних, політичних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу. Сутністю аграрних перетворень є зміна власності на селі, що передбачає роздержавлення і приватизацію землі, відродження приватної власності та створення реального плюралізму різних форм власності. Завдання земельних перетворень полягає в перерозподілі земель з одночасним наданням їх у власність громадян і юридичних осіб з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Перетворення земельної власності здійснюється в Україні в 3 етапи:роздержавлення і приватизація земель;паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність аграрних підприємств; реструктуризація ільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові структури. Роздержавлення і приватизація стали важливими підвалинами реформування всієї системи життя суспільства. Цілями роздержавлення власності виступають, насамперед, відродження економічних відносин між товаровиробниками, підвищення ефективності виробництва, пожвавлення ділової активності та підприємницької діяльності. Приватизація передбачає дещо іншу мету – забезпечити передачу права власності на державне майно, майно підприємств, інших майнових комплексів на користь фізичних осіб та їх господарських об’єднань у приватну власність.

Монопольне положення держави щодо власності на землю було ліквідовано через приватизацію на 1-му етапі реформування земельних відносин.

Приватизація сільськогосподарських угідь здійснювалася 2 шляхами: Так, держава започаткувала передачу громадянам у приватну власність сільськогосподарських угідь для ведення особистого селянського господарства та в приватну власність і користування для ведення фермерського господарства із земель запасу та земель резервного фонду. Також держава ініціювала здійснення комплексу заходів з наданням суб’єктам сільськогосподарських підприємств статусу власників земель, що знаходилися в користуванні цих підприємств.

Приватизація здійснювалася шляхом безоплатної передачі земель, які знаходилися в державній власності, селянам, а також через створення недержавних сільськогосподарських підприємств.

З 1995 року здійснюється паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємства і організаціям. В результаті паювання земель кожному члену колективу і пенсіонеру, який раніше працював у цьому підприємстві і залишається його членом, виданий сертифікат на право на земельну частку (пай), яка може бути об’єктом оренди, успадкування, дарування, міни, застави, купівлі-продажу. Станом на 1.01.2002 р. 6630,2 тис. селян стали власниками паїв. Середній розмір паю становить 4,2 га і коливається від 1,1-1,5 га в

Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій областях до 7,5-9,2 га у Запорізькій, Херсонській, Луганській областях. Аналізуючи стан проведення земельної реформи в Україні, можна відмітити, що створені умови для рівноправного розвитку всіх форм власності, вільного вибору селянами сфери прикладання своєї праці. Дано поштовх для розвитку різних форм господарювання. Починаючи з 1991 р. виконано значний обсяг робіт з реформування земельних відносин.