1.Поняття управлінської діяльності

Термін «управління» (лат. — адміністрація, грец. — кібернетика) має багато значень. Процеси управління можна спо­стерігати в живих організмах, в автоматах, які створюються людь­ми, у суспільному житті.

Вивченню поняття «управління» та пов'язаних з ним процесів, які проходять у межах цієї діяльності, присвячено чимало праць філософів, економістів, соціологів, юристів та представників інших галузей науки. Однак на сьогодні найбільш загально під управ­лінням розуміють цілеспрямовану організуючу діяльність людей, яка має за мету досягнення певних результатів як у сфері різних суспільних відносин, так і у сферах живої природи та техніки.

Оскільки управління — сфера діяльності людини, тоді саме людина завжди виступає суб'єктом управління (той, хто впли­ває). Залежно від об'єкта управління (те, на що впливає суб'єкт).

Управління - особливе відношення між людьми на правовій або організаційній основі. Це відносини між різними статусами, рівнями адміністративних структур, окремими робочими функціями, що проявляються у вигляді однобічної залежності однієї посади від іншої.

Зміст процесу управління характеризується метою, заради досягнення котрої воно здійснюється.

Мета управління - це організація сукупної діяльності людей, забезпечення координації і взаємодії міх ними.

Змістом управління є комплекс функцій. Функція - це прояв діяльності, обов’язок виконання певної роботи, призначення, роль тощо. Управління реалізується через повсякденне виконання функцій що регулюють, організують окремі управлінські процеси шляхом цілеспрямовуючого впливу на них.

2. Види управлінської діяльності

Технічним називають управління технічними механізмами, машинами, яке здійснюється з метою підвищення продуктивності праці людини й обслуговування її потреб, на підставі об'єктив­них законів, що були відкриті відповідними науками (математи­кою, фізикою тощо).

Біологічним є управління тваринними і рослинними організма­ми, здійснюване з метою підвищення їх продуктивності, на підставі об'єктивних законів, що були відкриті відповідними науками.

Соціальне — це управління людьми. Відрізняється від техніч­ного і біологічного управління перш за все тим, що впливає на свідомість і волю об'єктів управління. Об'єкти ж технічного і біологічного управління не мають свідомості і волі.

3.Законність та дисципліна в державному управлінні

У загальнотеоретичному розумінні "законність" розглядається як специфічний державно-правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов'язковість юридичних норм у суспільстві і державі, її суть полягає в обов'язковості виконання приписів правового характеру.

У сфері функціонування виконавчої влади, у діяльності органів державного управління ця вимога проявляється особливо суворо. Вона міститься у багатьох нормативних актах, починаючи з Конституції України, і формулюється, як правило, згідно із законом і заснована на ньому. Юри­дичні норми є обов'язковими для всіх і доти, поки вони не змінені або не відмінені, всі державні і недержавні структури, їх представники, формування громадськості, громадяни України та іноземці зобов'язані суворо їх дотримуватися.

Таким чином, законність, по-перше, передбачає наявність законів, що виражають волю народу і відображають пізнані об'єктивні закономірності суспільного розвитку, по-друге, означає одноманітне розуміння, застосування, безумовне і точне виконання законів і заснованих на них інших правових актів усіма державним