22. Види адміністративно-правових норм.

За способом правового регулювання поведінки суб'єктів необхідно розрізняти: норми-завдання, норми-принципи, норми-дефініції, норми установчі, норми загальнокомпетенційні (статусні), норми-доручення, норми-стимули, норми-рекомендації, норми договірні, норми-заборони, норми-санкції, норми-стандарти та нормативи. Ці норми дають можливість створювати різноманітні комбінації для розпорядчого, дозвільного, регламентаційного та інших способів правового регулювання.

- Норми-завдання містять нормативну орієнтацію розвитку галузей, сфер управління та регулювання, інших об'єктів, а також виступають орієнтиром діяльності суб'єктів адміністративного права. До норм-завдань можна віднести програми, плани, які є нормами тривалої дії.

- Норми-принципи виражають стійкі сутнісні характеристики як суб'єктів, так і об'єктів управління. 

- Норми-дефініції дають нормативні визначення, обов'язкові для застосування в тексті закону або іншого правового акту. - Норми установчі характеризуються перетворюючим потенціалом та виражаються у формуванні управлінських структур, фінансово-господарських комплексів. - Норми компетенційні окреслюють статус, права, обов'язки та відповідальність суб'єктів адміністративного права. Найчастіше вони містяться в положеннях про органи, посадових осіб.  - Норми-доручення означають вказівки щодо рішень або дій, вибір яких може бути більш вільним. - Норми-стимули заохочують розвиток та діяльність права у тому напрямі, яке вважають важливим та корисним органи, що приймають адміністративно-правові акти. - Близькими до них є норми-рекомендації (типу організаційно-методичних, науково-методичних та інших), які містять поради щодо раціональних дій.  - Своєрідність договірних норм полягає в їх природі як узгоджених норм рівних партнерів з добровільно прийнятими зобов'язаннями.    - Норми-заборони містять застереження щодо можливих неправомірних дій, норми-санкції — вказівки на заходи відповідальності щодо винних осіб або органів. - Норми-стандарти містять техніко-економічні, соціальні, екологічні, технологічні та інші нормативи техніко-юридичного характеру. 

23. Імперативність адміністративно-правових норм.

Адміністративно-правові норми — встановлені, ратифіковані або санкціоновані державою, забезпечені при необхідності її примусовою силою, загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, які надають учасникам суспільних відносин, що складають предмет адміністративного права, юридичні права й покладають на них юридичні обов'язки. Цим нормам властиві риси, притаманні нормам інших галузей права. Так, їх встановлює, ратифікує чи санкціонує держава; вони визначають і закріплюють права та обов'язки суб'єктів права; є загальнообов'язковими й формально визначеними правилами поведінки; можуть бути забезпечені примусовою силою держави; закріплюються в актах, які видають компетентні державні органи.

Разом з тим, адміністративно-правові норми характеризуються певними особливостями, які дозволяють вирізнити їх серед норм інших галузей права.

По-перше, предмет їх регулювання — суспільні відносини, пов'язані з функціонуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, інших суб'єктів, уповноважених на здійснення функцій публічного управління. Причому зазначені відносини потребують такої регламентації, яка, з одного боку, забезпечить ефективність діяльності суб'єктів управління, а з іншого — створить умови для реалізації об'єктами управління своїх прав і надасть можливості останнім протистояти зловживанням з боку владних структур.

По-друге, в адміністративно-правових нормах відбивається метод адміністративного права, тому в більшості випадків такі норми мають імперативний характер. Вони визначають, які дії можуть вчиняти учасники регламентованих ними відносин (містять дозволи), від яких слід утриматися (встановлюють заборони), які вчиняти необхідно (фіксують приписи). Правила поведінки, встановлені адміністративно-правовими нормами, мають виконувати як представники влади, так і підвладні фізичні та юридичні особи. Адже невиконання правових приписів може зумовити застосування до будь-якої зі сторін примусових заходів з боку держави.