9. Види методів адміністративно-правового регулювання

Методи адміністративного права поділяються на загальні та спеціальні. До загальних методів належать імперативний і диспозитивний.

Імперативний метод, або метод «влад-підпорядкування», є основним методом адміністративного права. Суть його полягає в тому, що суб'єкт наділений юридично-владними повноваження­ми, а об'єкт — юридично підвладний суб'єкту, він не має вибору варіанта поведінки і повинен діяти лише так, як йому приписано.

Диспозитивний метод характеризується тим, що об'єкт управління має певну свободу вибору варіанта поведінки виходячи зі своїх інтересів. Названі методи реалізуються шляхом:

а) використання приписів (встановлення обов'язків);

б) встановлення заборон;

в) надання дозволів.

Використання приписів в адміністративному праві означає по­кладення обов'язку здійснити відповідні дії в умовах, що перед­бачені адміністративно-правовою нормою. Приписи використо­вуються в різних формах, а саме: встановлення відповідних дій, порядок їх здійснення, забезпечення виконання обов'язків тощо.

Встановлення заборон — це покладення на суб'єкта правових відносин прямих обов'язків утримуватися від вчинення в умовах, передбачених нормою, тих чи інших дій, або утримуватися від них на власний розсуд.

Надання дозволів. Якщо в адміністративно-правовому регулю­ванні компетенції органів виконавчої влади, посадових осіб за­стосовується принцип загальних заборон (дозволено лише те, що прямо передбачено законом), то в регулюванні статусу громадян має бути якнайповніше використаний принцип загальних дозволів (дозволено все, що прямо не заборонено законом). Це цілком від­повідає основному призначенню держави — забезпечувати реалі­зацію прав і свобод громадян.

Основними спеціальними методами адміністративного права є:

Метод субординації— у відносинах між керованим об'єктом і керуючим суб'єктом закріплюється стан підлеглості, що й озна­чає наявність відносин субординації між ними. Без застосування цього способу регулювання управлінських відносин неможливо налагодити чітку і життєздатну систему управління.

Метод координації — полягає в закріпленні можливостей узго­дження управлінських дій між кількома органами одного структур­ного рівня для досягнення загальної мети. Цей спосіб використову­ється переважно в регулюванні суспільних відносин, учасники яких знаходяться на одному організаційно-правовому рівні. Наприклад, органи внутрішніх справ та органи державної безпеки координують свої дії щодо недопущення та при­пинення корупції та корупційних діянь тощо.

Метод реординації — у відносинах у системі управління по­лягає в наданні керованому об'єкту права вимагати від керуючо­го суб'єкта створення необхідних для його діяльності умов (ма­теріальних, організаційних тощо). Наприклад, створюючи в системі міністерства чи іншого централь­ного органу виконавчої влади нові територіальні місцеві органи, необхідно спочатку створити достатні умови для їх функціону­вання.

Метод адміністративного договору —адміністративний договір має місце, напри­клад, тоді, коли органи державної виконавчої влади делегують низку своїх повноважень органам місцевого самоврядування, або ж коли органи внутрішніх справ беруть під охорону об'єкти дер­жавної власності та наділяються за договором правом затримува­ти працівників, які порушують правила внутрішнього трудового розпорядку. Під адміністративним договором треба розуміти двох- або багатосторонню угоду між суб'єктами управлінських відносин з приводу форм і засобів спільної реалізації покладених на них повноважень (прав і обов'язків).