120. Поняття адміністративного процесу.

Адміністративний процес — урегульований адміністративно-процесуальними нормами порядок вирішення індивідуальних справ органами державного управління, їхніми посадовими осо­бами, іншими уповноваженими суб'єктами у ході виконавчо-розпорядчої діяльності.

Особливості адміністративного процесу:

1. Адміністративний процес має подвійну природу: з одного боку, є різновидом юридичного процесу, а з другого — видом управлінської діяльності.

2. У його змісті знаходить вираження не вся виконавчо-розпорядча діяльність, а лише вирішення індивідуально-конкрет­них справ у визначених юридичних формах.

3. Це юридична діяльність, урегульована специфічним видом норм адміністративного права — адміністративно-процесуаль­ними нормами. Зміст названих норм виконує службову роль сто­совно відповідних норм матеріального права.

4. Одним із учасників адміністративного процесу завжди ви­ступає орган державного управління, його посадова особа або уповноважений суб'єкт.

5. Специфіка задач і змісту адміністративного процесу істотно відрізняють його від цивільного і кримінального процесів. Серед задач адміністративного процесу виконання правоохоронних фун­кцій посідає вторинне місце, тоді як у цивільному і кримінально­му процесах ці функції займають головне місце.

6. Особливими є також структура адміністративного процесу, способи і прийоми, що застосовуються під час розгляду справ, форми прийнятих рішень.

121. Особливості адміністративного процесу

Адміністративний процес є видом юридичного процесу й має всі притаманні останньому ознаки.

1. Адміністративний процес здійснюють тільки уповноважені на те суб'єкти. Законодавцем чітко регламентовано компетенцію державних органів, їх посадових осіб, органів правосуддя та деяких інших органів щодо вирішення індивідуально-конкретних справ у ході адміністративно-процесуальної діяльності.

2. Впорядкованість адміністративного процесу обумовлено наявністю чіткої системи дій по проведенню операцій з приписами норм права. Очевидно, що без дій по вибору та аналізу приписів правових норм, без з'ясування їх змісту неможливе розв'язання завдань процесу та досягнення його мети.

3. Процес розгляду конкретної адміністративної справи немислимий без проміжного та кінцевого закріплення певних фактів, що відіграють роль своєрідних сходинок на шляху до встановлення юридичних наслідків. Тільки після їх закріплення у відповідних процесуальних документах такі факти стають юридичними.

4. Урегулювання процесуальних дій суб'єктів адміністративного процесу є запорукою того, що кінцевий результат буде досягнутий, а відсутність належної процесуальної регламентації означає по суті некерованість їх дій, ставить під сумнів досягнення реальної мети процесу.

5. Адміністративно-процесуальна діяльність завжди ґрунтується на праві, пов'язана з реалізацією матеріальних норм адміністративного права, а в деяких випадках — і норм інших галузей права, наприклад, під час реалізації окремих норм такої порівняно молодої галузі права, як підприємницьке право стосовно державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Адміністративний процес має і певні особливості, що дозволяють відмежувати його від інших видів юридичного процесу, зокрема кримінального та цивільного.

Адміністративний процес здебільшого пов'язаний із виконавчо-розпорядчою діяльністю, тоді як кримінальний і цивільний процеси регламентують діяльність щодо відправлення правосуддя в кримінальних та цивільних справах. Проте це не означає, що адміністративний процес аж ніяк не пов'язаний із правосуддям. Одна з форм його здійснення, а саме — розгляд судами певних категорій справ про адміністративні правопорушення, становить собою не що інше, як правосуддя в адміністративних справах.

Будучи врегульованою адміністративно-процесуальними нормами часткою управлінської діяльності, адміністративний процес має притаманні тільки йому зміст, динамічність і взаємозв'язок з нормами адміністративного матеріального права, а також з нормами інших матеріальних галузей права (фінансового, земельного, екологічного тощо).