92 Порівняйте особливості методології кейнсіанства та неолібералізму та їх підходів до вирішення макроекономічних проблем.

30рр. 20ст. виникає новий напрям в економічній теорії – “регульована економіка”, засновником якого був Джон Мейнард Кейнс.

В подальшому цей напрям і одержав назву кейнсіанство.

Кейнсіанство – напрям в економічній науці, що дає обгрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси.

Вчення Кейнса було своєрідною реакцією на неокласичну школу і маржиналізм, які панували в економічній науці раніше.

Кейнс визнав, що капіталізм з його принципами вільної конкуренції вичерпав свої можливості. Він чітко сформулював новий напрям економічної теорії – теорію державної регульованої економіки.

Кейнс на І-ше місце висунув проблему ефективного попиту. На його думку сучасний рівень виробництва або національного доходу залежить від ефективного попиту, тобто платоспроможного попиту. ð А тому основна увага в кейнсіанстві приділяється проблемі реалізації тому, що на думку кейнсіанців неузгодження у сфері попиту – це основна перешкода для раціонального використання ресурсів, головна причина порушень процесу відтворення. Також основною економічної проблемою яку потрібно було вирішити це створення сприятливих умов для повної зайнятості і ліквідації безробіття. Також Кейнс запропонував переорієнтуватися у внутрішній економічній політиці на дослідження та організацію ефективного попиту та пропозиції. Для Кейнса характерними були ідеї активного втручання держави в економіку :стимулювання ефективного попиту, збільшення обсягів урядових замовлень, інвестування різних галузей господарства, посилення податкового пресу, тощо. Тому з початком 1930р головним напрямком економічної політики стає посилення державного втручання в економічне життя з посиленням регулювання соціальних відносин. Дедалі починає поширюватись сфера державного регулювання.

Кейнс зробив спробу розглянути капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями – споживання, нагромадження, заощадження, зайнятість, інвестиції – тобто величинами, які визначають рівень і темпи зростання національного доходу.

Аналізуючи народногосподарські величини він прагнув встановити причинно-наслідкові зв’язки, залежність попиту та пропорції між ними, цим було покладено початок такого напряму в економічній науці, який називається макроекономічним (макроекономіка). Таким чином, теорія Кейнса та його послідовників – макроекономічна. У Кейнсіанської моделі рівноваги значну роль відведено концепції мультиплікатора , згідно з яким зростання інвестицій автоматично зумовлює пропорційне зростання національного доходу та зайнятості, а коефіцієнтом пропорційності слугує величина мультиплікатора.

Виникнувши в 30рр. кейнсіанство займало провідні позиції в економічній теорії та політиці провідних країн світу та протязі 40рр.

В цей же час відбувається формування неолібералізму, течії, що визначає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку. Це свідчило про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, і, отже про початок нового етапу в його розвитку. Неолібералізм – напрям в економічній теорії, що, базується на неокласичній методології і відстоює принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що в найбільшій мірі сприяє економічному росту і забезпечує пріоритетне положення суб’єктів економічної діяльності.

У неоліберальній моделі акцентувалася увага на розвитку індивідуалізму , вільної конкуренції,забезпечення функціонування ринкових механізмів. На державу ж покладалася функція формування конкурентного середовища на основі низки принципів : створення механізму конкурентних цін, стабільності валюти, відкритості ринків та захисту приватної власності, свободи укладання угод, тощо. Поряд з декларуванням принципу економічної свободи та невтручання держави в економіку, сучасний неолібералізм проголошує принцип соціальної справедливості, тобто не обмежує роль держави як охоронця ринкових відносин, а визнає за нею право організатора соціального життя суспільства, щоправда в межах економічних можливостей суспільства. За державою закріплюється функція забезпечення соціальної стабільності в суспільстві, як умови нормального розвитку економіки. Політичної доктриною неоліберальної теорії стає ідея сильної держави – організатора конкурентно-ринкових відносин та міцної економіки.

Функції держави по відношенню до соціальної сфери неолібералізм розглядає в зв’язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяти її розвитку.

Неолібералізм представлений цілим рядом шкіл, серед яких найбільш значними є лондонська (Ф. Хайек), чиказька (М. Фрідмен), фрейбурзька (В. Ойкен та Л.Ерхард), паризька (М. Алле).