86 Особливості економічної кризи 1929-1933 років у Німеччині. Виникнення неолібералізму та його роль у господарському відродженні країни.

«Велика депресія» 1929-—1933 років далася взнаки й на господарському житті Німеччини через «прив'язку» економіки до іноземних кредитів зі США, Великої Британії та Франції. Припинення допомоги з боку провідних країн, які теж переживали важку кризу, погіршило становище Німеччини (збанкрутувало 68 тис. підприємств, криза охопила банківську сферу, кількість безробітних сягнула 8 млн осіб).

Нездатність уряду Веймарскої республіки ефективно протидіяти економічній кризі, намагання монополій відновити втрачені позиції на світових ринках, різке падіння життєвого рівня були головними чинниками встановлення фашистського режиму в Німеччині 1933 року й приходу до влади НСДАП.

Економічна політика фашизму мала яскраво виражений статистичний характер

Антикризові заходи набули рис надзвичайних, оскільки переслідували не так тактичні цілі виведення господарства у режим зростання, як стратегічні військово-політичні: повернення втрачених територій і ринків збуту, подальше розширення кордонів Німеччини, зрештою — світове панування.

Така стратегія визначила форми і методи виведення країни з кризи, суттю яких стає тотальна мілітаризація народного господарства. Прихід до влади уряду на чолі з Гітлером спонукав швидке й рішуче проведення політики встановлення «нового порядку», за умов якого економічний, військовий потенціал Німеччини буде максимізований, і країна відродить колишню міць і вплив.

«Новий порядок» ґрунтувався на низці принципів і заходів, що визначали основу і сутність економічної політики фашизму. До них слід віднести:

• примусове картелювання промисловості;

• ліквідація свободи торгівлі та вільних ринків;

• контроль над цінами і заробітною платою;

• централізований адміністративний розподіл трудових і матеріальних ресурсів;

• жорстке обмеження управлінських функцій та управлінської свободи підприємців;

• прагнення максимальної самозабезпеченості всіма ресурсами (продовольством і сировиною);

• протекціоністська (меркантилістська) зовнішньоторговельна політика.

Пряме регулювання і контроль над С/Г в аграрній політиці фашизму відіграли ще більшу роль ніж переселенська політика і зміцнення середнього класу. У с/г принцип примусового картелювання як і в промисловості, міністр с/г має право встановлювати мінімальні ціни, селянин здає не менш 30%урожаю за «справедливими цінами». Створено міністерство продовольства –контроль над цінами, вир-вом, прибутком , умовами торгівлі. Праця розглядалась тільки як ресурс. Різні форми трудової повинності (добровільна, але по суті обов’язкова для молоді 18-25 років терміном на 2 роки). Врешті-решт така політика була не досить ефективною в подолання кризи, економіка відкрито була спрямована підготовку до війни.

Фашистський режим прагнув до максимальної мілітаризації ек-ки і тому у деяких моментах підірвав ринковий механізм → загроза нормальному функціонуванню капіталу. Німецькі ідеологи повинні вирішити питання стратегії і тактики держ.впливу та захисту засад ринкової ек-ки від силового, руйнівного втручання. Цим завданням відповідала нова теоретична доктрина – неолібералізм , що поєднав у собі прихильність принципам укон.свободи і конкуренції, вільного ціноутворення, провідної ролі прив.власності в ек-ці з політикою держ.регулювання економ.процесів. У неолібералістській моделі увага приділялася розвитку індивідуалізму, вільної конкуренції, забезпеченні фунціонуванння ринкових механізмів. На державу з покладалася функція формування конкурентного середовища на основі низки принципів: створення механізму конкурентних цін, стабільності валюти, відкритості ринків та захисту приватної власності, свободи укладання угод, відповідальності підприємців та стабільності економічної політики. Головною метою лібералізму було формування основаного на свободі і водночас соціально орієнтованого економічного і соціального порядку, який забезпечує сильна державна влада. Засновникрм напряму став Вальтер Ойкен. У визначальній парці «Основи національної економічної теорії» Ойкен висунув положення про наявність двох типів господарства(«ідеальні типи») – «вільного ринкового» і «центрального керованого». Ойкен вважав що в чистому вигляді жоден з них існувати не може і схилявся до вільного ринкового. Але в основу «Нового порядку» Гітлера фактично лягли поняття про «ідеальний тип» – «центральний керований». Концепції німецького неолібералізму практично були втілені і повоєнній економіці ФРН.