102 Транснаціональні корпорації та особливості їх діяльності на сучасному етапі розвитку світового господарства.

Однією з ключових характеристик світогосподарських процесів 50—70-х рр. XX ст. стає транснаціоналізація.

Поява у світовому господарстві міжнарод- них корпорацій означала вихід підприємницьких структур на якісно новий рівень, вирішальною рисою якого стала втрата капіталом своєї винятково національної природи.

Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональними за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнар корпорації, оскільки створювалися переважно у західноєвроп регіоні.

 Загальним чинником появи транснаціональних корпорацій (ТНК) був розвиток процесів інтернаціоналізації, в основі якого— поглиблення міжнар поділу праці та спеціалізації. Конкретні причини виникнення ТНК можуть бути різними. До переліку їх входять існування обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, сильна монопольна влада виробників, валютний контроль, транспортні витрати, відмінності в податковому законодавстві окремих країн тощо.

Науково-технічний процес посилив процес переростання великих національних компаній у транснаціональні. Поглиблення суспільного поділу праці й упровадження нових технологій ство- рювали можливості для просторового роз'єднання окремих технологічних процесів, а виникнення нових засобів транспорту й зв'язку сприяло реалізації цих можливостей.

У 1960—1980-ті роки в діяльності ТНК органічно поєднуються елементи національного і зарубіжного виробництва. Важливим моментом стає сприяння ТНК поширенню досягнень НТП до периферійних зон світового господарства, і, що найголовніше, — формування екон передумов виникнення міжнародного виробництва з єдиним ринковим та інформаційним простором, міжнародним ринком капіталу і робочої сили, науково-технічних послуг.

Діяльності ТНК активно сприяли уряди багатьох країн і передовсім уряд США. Істотними, як і раніше, були вкладення у виробництво сировинних матеріалів та деякі інші традиційні галузі промисловості, але в повоєнний період вони були пов'язані з передовими виробничими галузями і секторами економіки, автомобільною, хімічною, електронною промисловістю.

До 1970-х років транснаціональні корпорації вели бізнес переважно через свої філії у різних країнах. Ці філії здійснювали оперативну діяльність автономно, максимально вра- ховуючи особливості національних ринків, при цьому централізовано координувалися головними офісами ТНК, як правило функції фінансів, передання технології, експорт. Уже від 1970-х років сталися значні зміни в характері конкуренції, яка набуває рис глобальної конкуренції, за якої найбільші ТНК конкуруютьміж собою на глобальному ринку, а не на окремих національних ринках.

103 Передумови, суть та наслідки інформаційно-технологічної революції кінця хх – початку ххі ст.Ст. Та її відображення в сучасній економічній думці.

Економічна криза 70-х рр. XX ст. та загроза вичерпання ресурсів активізували пошук нових, нетрадиційних шляхів розвитку. За 10—15 років було здійснено багато важливих наукових відкриттів та винаходів —більше, ніж за всю попередню історію людства. Ці відкриття дали можливість зробити висновок про початок третьої наукової революції та хвилі технічного прогресу. Сучасну НТР, яка пройшла кілька етапів, а один із них на межі 70—80-х років можна повною мірою вважати як технологічну революцію, а підсилену і доповнену процесами інформатизації виробництва та суспільства — як технолого-інформаційну {інформаційно-технологічну) революцію. Серед основних її компонентів — революційний переворот у продуктивних силах суспільства.

Основними рисами цього перевороту були структурна перебудова суспільного виробництва на базі наукомістких технологій, мікропроцесорної техніки, інформатики, радіотехніки, автоматичних систем управління, біотехнології.

В ході сучасної технологічної революції наприкінці XX — початку XXI ст. людство переживає один із тих рідкісних в історії моментів, який характеризується трансформацією матеріальної культури завдяки роботі нової технологічної парадигми, що по- будована навколо інформаційних технологій. Так, до інформаційних технологій зазвичай відносять сукупність технологій у мікроелектроніці, створенні обчислювальної техніки {машин та програмного забезпечення), телекомуні-кації/мовлення та оптико-електронної промисловості. Поряд із цим М. Кастельс, на відмі- ну від інших дослідників, до галузі інформаційних технологій відносить також генну інженерію. Він вважає, що у 1990-х роках біологія, електроніка й інформатика почали зближуватися і взає- модіяти у царині використання та відкриття нових матеріалів.

Навколо цього ядра інформаційних технологій за останні два десятиліття XX ст. виникає сузір'я великих технологічних проривів у сфері нових матеріалів, джерел енергії, в медицині, у ви- робничій техніці (наявній чи потенційній, як, приміром, нанотехнології), зокрема в транспортній технології.

Технологічна революція спричинила гігантську економію живої праці, витіснення її із виробничого процесу.

Чи не найголовнішим результатом інформаційно-технологічної революції стала зміна структури виробництва та структури зайнятості. Спираючись на теоретико-методологічні засади теорії постіндустріального суспільства та теорії «трьох хвиль циві- лізації», можна сказати, що на зміну домінування вторинного сектора економіки — переробної промисловості та будівництва —прийшло домінування складного за структурою третинного сектору економіки — сфери послуг, де була зосереджена переважна частина зайнятих у суспільному виробництві і вироблялася основ- на частина продукції та наданих послуг у вартісному вираженні. Під час третьої хвилі НТП розпочалося й господарське освоєння навколо-земного космічного простору, були синтезовані матеріали, яких раніше не існувало в природі, створено промислові роботи, здатні практично повністю замінити людину на виробництві, а пер- сональний комп'ютер перетворив і примножив потоки інформації.

Застосування в сільському господарстві елект- роніки, краплинного зрошення, хімізації, генної селекції суттєво підвищило інтенсивність сільськогосподарського виробництва, в якому відбулося перетворення с/г праці на різ- новид індустріальної,Усе це створило передумови для значного збільшення обсягу випуску продукції та підвищення її товарності.

104 Порівняйте основні тенденції економічного розвитку США та Великої Британії на етапі інформаційно-технологічної революції та їх відображення в сучасній економічній думці

	США	ВБ
Передумови	Структурна перебудо­ва капіталіст відтворення, здійснювана у 1960—1970 роки під впливом НТР та складних умов екон зростання, була досить болісною і супроводж певним зниженням темпів росту продуктивності праці, ефективності капіталіст ек загалом. Усе це вело до необхідності суттєвої переорієнтації державної ек пол, переоцінки ролі тогочасної ка­піталістичної держави в регулюванні капіталіст виробниц­тва. Зовсім новий характер мали економічні труднощі та супереч­ності 1970-х --- початку 1980-х рр., коли проблемою стали самі виробничі потужності, а не попит, необхідність формування про­позиції. Таким чином, був потрібен демонтаж кейнсіанських форм та методів регулювання економіки, пов'язаних, на думку неоконсерваторів, із бюрократизацією державного апарату, неви­правданим зростанням бюджетних витрат, розширенням соціаль­них програм капіталістичної держави.	У 1970-х роках у ВБ уповільнилося зростання ви­робництва, почастішали кризи, подовжилася де­пресії,  зросли темпи інфляції. Наприкінці 1970-х років критики економічної політики Вел Британії на­зивали її «хворою людиною Європи».
Політика уряду	Рейганоміка	Тетчеризм
Діяльність уряду	«рейганоміка» була одним із варіантів неоконсервативної політики, що впродовж 1980-х -— на початку 1990-х років застосовувалася в багатьох розвинених капіталістичних країнах. Ця політика стала відповід­дю на погіршення умов капіталіст відтворення. На перший план вийшли завдання раціоналізації виробництва, поліпшення його структури, технологічної перебудови, інтернаціоналізації капіталу. У 70-і рр. XX ст. в економі­ці США відбулися структурні зміни. Було проведено масову «чи­стку» не конкуренто-спроможнихгалузей економіки, сотні під­приємств ліквідовано. Водночас з'явилися нові наукоємні галузі, які й сьогодні визначають обличчя сучасного світу. У 1970-і роки ак­тивно втілювалась у життя концепція нового федералізму, яка пе­редбачала перенесення центру ваги у прийнятті громадських рі­шень на місцеві органи й активний розвиток самоврядування на місцях. У період президентства Р. Рейгана (1981—1988) економіка країни була охоплена кризою. Ще однією складовою економ політики Р. Рейгана було скорочення податків.	. М. Тетчер відкинула жорстке державне регулювання економіки й запропонувала нову економ програму, яка ґрунтувалася на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифіка­ції— монетаризмі. У сфері грошового обігу, фінансів та банківської справи -монетаристська концепція, жорстке обмеження грошової маси в обігу. Уряд консерваторів здійснював політику переважного стиму­лювання приватного бізнесу та одночасного обмеження держ підприєм. Найважливі­шим напрямом реформ був курс на приватизацію держ сек­тору.  Важливого значення уряд М. Тетчер приділяв приватизації житла. Уряд через парламент провів закон, що зобов'язував про­давати будинки за пільговими цінами мешканцям-орендаторам, унаслідок чого значно зросла частка громадян країни, які стали власниками свого житла. Уряд ВБ ужив цілу низку заходів, що стимулю­вали розвиток приватного бізнесу, серед них — збільшення подат­кових пільг. Одним із найважливіших напрямів- боротьба з інфляцією. Суворо контролювалися темпи зростан­ня грошової маси в обігу, були скорочені позики, що надавалися державою приватному сектору, відмінено контроль над цінами та заробітною платою, підвищено ставки відсотка. Реформаторська діяльність уряду М. Тетчер дала плідні резуль­тати. Було не лише зупинено спад виробництва у промисловості, але вже у 1982 році було очевидне його зростання, а на середину 1980-х років ВБ мала середні темпи еконзростання, характерні для розвинених країн. Різко скорочено рі­вень інфляції, зміцнено позиції Лондона як одного з фінансових центрів світу. Значно зріс ВВП, швидшими темпами почали роз­виватися не лише англійська промисловість, а й такі галузі, як тор­гівля, зв'язок, транспорт, поліпшилися показники фінансово-банківської сфери економіки.
Ек думка	неоконсерватизм	неоконсерватизм
Про ек думку	У середині 1970 р відбулося перегрупування  основних напрямів економ думки, яке полягло у втраті кенсіанством ролі теорит лідера й  актуалізації неокласики  у вигляді економ. Неоконсерватизму, який перетворився  на провідний напрям ек науки. Від 80-х років XX ст. у розвинених капіталістичних країнах нєоконсереатизм охоплює три основні напрями нової неокласики: 1)монетаризм, або чиказька школа неолібералізму (М. Фрід-мен) — центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов'я­заний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредит­ного обігу. На думку монетаристів, лише послідовна політика за­безпечення господарства грошима може створити впевненість економічних агентів у неіінфляційному розвитку економіки й сприяти рівномірному інвестуванню із мінімальним ризиком; 2)      теорія економіки пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, 1 і. Робертс, Р. Манделла), згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить, таким чином, до падіння виробництва й підриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умо­вою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи; 3)      нова класична м акр о економіка — теорія раціональних очі­кувань (Дж. Мут, Р. Лукас, Т. Сарджепт, Н. Воллес), згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур, бо заздалегідь враховують наміри влади й ней­тралізують своїми заходами (підвищенням  чи зниженням цін)політику уряду. Важливою складовою неоконсерватизму також є теорія еконо­міки пропозиції, або септш-сайд економіка (економісти Артур Лаффер, П. Робертс, Р. Манделла, журналісти Дж. Гілдер, Дж. Ван-ніскі, конгресмен Дж. Кемп), яка доповнювала монетарні форми та методи регулювання економіки й була створена після кризи 1974—1975 рр.; вона, по суті, стала теоретико-методологічним підґрунтям «рейганоміки». Ця теорія, подібно до монетаризму, ви­ходить із неокласичної рівноважної схеми, а критику кейнсіанствазосереджує на проблемі інвестиційної функції капіталу.	У середині 1970 р відбулося перегрупування  основних напрямів економ думки, яке полягло у втраті кенсіанством ролі теорит лідера й  актуалізації неокласики  у вигляді економ. Неоконсерватизму, який перетворився  на провідний напрям ек науки. Від 80-х років XX ст. у розвинених капіталістичних країнах нєоконсереатизм охоплює три основні напрями нової неокласики: X)'монетаризм, або чиказька школа неолібералізму (М. Фрід-мен) — центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов'я­заний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредит­ного обігу. На думку монетаристів, лише послідовна політика за­безпечення господарства грошима може створити впевненість економічних агентів у неіінфляційному розвитку економіки й сприяти рівномірному інвестуванню із мінімальним ризиком; 4)      теорія економіки пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, 1 і. Робертс, Р. Манделла), згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить, таким чином, до падіння виробництва й підриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умо­вою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи; 5)      нова класична м акр о економіка — теорія раціональних очі­кувань (Дж. Мут, Р. Лукас, Т. Сарджепт, Н. Воллес), згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур, бо заздалегідь враховують наміри влади й ней­тралізують своїми заходами (підвищенням  чи зниженням цін)політику уряду. Важливою складовою неоконсерватизму також є теорія еконо­міки пропозиції, або септш-сайд економіка (економісти Артур Лаффер, П. Робертс, Р. Манделла, журналісти Дж. Гілдер, Дж. Ван-ніскі, конгресмен Дж. Кемп), яка доповнювала монетарні форми та методи регулювання економіки й була створена після кризи 1974—1975 рр.; вона, по суті, стала теоретико-методологічним підґрунтям «рейганоміки». Ця теорія, подібно до монетаризму, ви­ходить із неокласичної рівноважної схеми, а критику кейнсіанствазосереджує на проблемі інвестиційної функції капіталу.

105 Інтеграція Європи та особливості економічного розвитку на сучасному етапі.

Важливим чинником економічного розвитку є інтеграційні процеси, що відбу­ваються в різних формах, зокрема економічна інтеграція. «Міжнародна економічна інтеграція — це взаємопристосування національних економік, включення їх до єдиного відтворювально-го процесу в інтернаціональних масштабах». . Це не лише масш­таби міжнародної торгівлі - - економічної діяльності, а й охоплювані сфери, рівень і усталеність взаємодії національних економік.Сучасна теорія міжнародної економічної інтеграції розрізняє п'ять ступенів, або послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів: 1) зона вільної торгівлі; 2) митний союз; 3) єдиний, або спільний ринок; 4) економічний союз: 5) економічніш та валют­ний {монетарний) союз, чи повніш економічніш союз. Сьогодні лише одна міжнародна інтеграційна група країн реаль­но пройшла перші чотири із зазначених етапів -— Європейський Союз. Саме прикладом міждероісавногд регіонального об'єднання як важливої частини міжнародної економічної системи є Європей­ське Економічне Співтовариство (ЄЕС). Якщо на початковому етапі до ЄЕС входило шість країн (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідер­ланди та Люксембург), то від 1 січня 1995 р. їх було вже 15. У 1973 році до ЄЕС приєдналися Данія, Велика Британія та Ірлан­дія, у 1981 р. - - Греція, а в 1986 р. - - Іспанія та Португалія. Першого травня 2004 року до Європейського Союзу приєдналося ще 10 країн: Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Угорщина, Польща, Словенія, Словаччина, Кіпр і Мальта, тож нині їх 25.

Створення єдиного ринку на четвертому етапі економічної ін­теграції має завершитися формуванням справді єдиного економіч­ного союзу(ЕС).В Європі єдиний ринок із вільним переміщенням капіталу, товарів, послуг та робочої си­ли було створено до початку 1993 року. Одразу було поставлено завдання створенняЕкономічного і Валютного Союзу (ЕВС), причому за стислий термін, до початку 1999 року.У межах ЄЕС його учасникам до початку 1980-х років вдалося налагодити програмування розвитку економіки та спеціалізацію її за країнами. Як наслідок, Франція спеціалізується на експорті малолітражних автомобілів, жіночого одягу, взуття, білизни; ФРН — вантажних автомобілів, чоловічого одягу. Нині ЄС перетворився на один із голов­них центрів світового господарства. На ЄС припадає 1/3 сві­тового товарообігу країн з ринковою економікою. ЄС також пе­ревищив показники США за обсягом промислового виробництва і володіє половиною валютних резервів світу.