11. Визначте спільні та відмінні риси привласнювального та виробничого типу господарства.

привлас­нюючого господарства, яке включало

1) форми спеціалізації господарської діяльності - мисливсько-збиральницьку та певною мірою рибальську.

2) Лише природне середовище було джерелом задоволення матері­альних потреб людини (їжа, житло, одяг). Зовнішні (при­родні), не створені людиною засоби матеріального існування бу­ли основою привласнюючого господарства.

3)Привласнювальпий характер первісного господарства перед­бачав досить рухливий, мобільний спосіб господарського життя. Невеликі спільноти людей ранньопервісного суспільства, яких об'єднували переважно кровноспорідні відносили, вели кочовий спосіб життя. Маршрути їх переміщень були детерміновані при-родно-кліматичними умовами — змінами клімату, холодними й теплими періодами, переміщеннями тварин, визріванням рослин­ної їжі, нерестом риби. Населення первісного сус-ва поступово зростало.

У процесі розширення господарського простору в мисливсько-збиральпицьких бщинах виникають нові форми господарського опанування природного середовища.

1) – землеробство, скотарство

2)праця джерело задоволення потреб, людина переходить до вирощування дарів природи разом із вдосконаленням техніки обробки каменю(шліфування свердління) як основного засобу праці.

3) осілий спосіб господарського життя На відміну від кочового способу ведення господарства осіле характеризується поглибленням спеціалізації мисливства, рибальства та збиральництва, а також виникненням виробничої господарської діяльності ранніх землеробів і скота­рів. Відбувається переорієнтауія від споживання благ(господар. Привласнення) до їх власного вир-ва(господарство відтворення або виробниче).

поглибленням спеціалізації мисливства, рибальства та збиральництва-спільне

12. Неолітична революція та її вплив на господарський роз-к первісного сус-ва.

Стадія роз-ку людства періоду неоліту,за якої відбувається перехід від привласнюючого до виробничого гос-ва називається „неолітичною революцією”. Неолітична революція та перехід до регулярного виробництва матеріальних благ сприяли перевищенню мінімально-необхід­ного рівня споживання і зростанню надлишкового продукту. На­явність надлишкового продукту, регулярність його отримання поряд із формуванням осіло-землеробських поселень (стародав­ніх сіл) були поштовхом до змін в організаційно-господарських відносинах первісного суспільства.. Важливим організаційним елементом первісних форм госпо­дарства була їх родинна складова. Рід являв со­бою групу родичів, об'єднаних спільним походженням, мовою, ритуалами по материнській або батьківській лінії і усвідомленим визнанням себе нащадками єдиного предка . У процесі переходу до осілості і виробничого господарства в системі общинно-родових відносин відбувається зростання ролі парної сім'ї та сімейно-кланових груп, які перетворюються в пер­вісні осередки осіло-землеробських громад.У цілісній системі общинно-родового господарства відбувається відносне відокремлення та самостійне функціонування сімейного господарства, що формується в системі відносин первісного суспільства. Сім'я — це група людей, що проживає на спільній території, веде спільне господарство і перебуває у родинних відносинах або шлюбі. Під впливом функціонального поділу госпо­дарської діяльності і відносин власності спільного ведення гос­подарства в системі сімейних відносин формується така госпо­дарська спільнота, як домогосподарство, яке було основною ланкою первісного сус-ва. У первісному суспільстві домогосподарство представля­ло собою групу індивідів, ядром якої була сім'я , але до якої крім класичних представників сім'ї — входили й інші особи, які не були родича­ми. Господарська функція первісного домогосподарства полягала у спільному виробництві, розподілі і споживанні їжі та інших за­собів існування. Узагальнюючи уявлення про організаційні форми господарст­ва після неолітичної революції, можна стверджувати, що вони формувалися під впливом як родових, так і домогосподарських чинників. Рід забезпечував найважливіші економічні, соціальні та ідеологічні функції (захист і розподіл землі, трудова і матеріаль­на взаємодопомога, шлюбні норми поведінки та релігійне життя), а сім'я була ядром домогосподарства і забезпечувала відтворення членів роду, їх виховання та навчання. Усі члени домогосподар­ства разом, спільно володіли землею, тваринами та іншими засо­бами вир-ва, спільно вели господарство і споживали вироб­лене. Важливим елементом функціонування домогосподарства був принцип компенсаційного обміну, або-реципрокного взаємообміну який зводи­лася до того, що кожний член домогосподарства вносив у спільний доробок скільки міг і отримував з нього скільки йому визна­чалося. Функціонування реципрокності ство­рює засади соціальної та майнової нерівності в господарстві на рівні роду і домогосподарства. Платою за вмілі та вправні дії ін­дивіда, який діє продуктивніше за інших членів домогос-ва, стає поступове соціальне визнання його лідерства як особи, що здатна передбачати хід подій і вживати необхідних заходів у господарському житті, а також усвідомлення членів домогос­-ва свого залежного та підпорядкованого становища. Лідер, голова сімейної групи чи домогосподарства не був влас­ником чи хазяїном вироблених матеріальних благ, які вважають­ся колективними, але завдяки своїй соціальній ролі —- старшого і компетентного керівника господарської діяльності — він отри­мує право розпоряджатися ними. Так виникає якісно новий принцип господарських відносин- принцип редистрибуції. Відносини редистрибуції виникають тоді, коли блага общини та надлишковий продукт, вироблені ко­лективно, перерозподіляються з общинного центру, який уособ­лює голова громади. Крім функції перерозподілу владний центр виконує такі функції, як: функція верховного редистрибутора, політичного адміністратора, організатора громадських робіт, вза­ємовідносини із сусідами, включаючи міжобщинний обмін, риту­альні акції і т. Ін. На общинно-родовому рівні система редистрибуції поступово стає основним регулятором потоків речей, харчів і послуг між громадами за зосередження певних надлишків у вождя громади. Останнє робить цей процес не контрольованим з боку членів об­щини, і їм залишається лише вірити в те, що плоди їхньої праці реалізуються на суспільні потреби. Зі створенням такої системи починається формування підвалин експлуататорських відносин, несправедливого, нерівноправного взаємообміну.У період пізної первісності (межа V—IV тисячоліть до н.е.) відбувається перетворення родових общин у первісні сусідські общини, на основі яких виникає, і поступово формується, пле­мінний (надобщиний і надродовий) рівень самоорганізації первіс­ного суспільства. З виникненням племен створюються умови для подальшого поглиблення розподілу праці відповідно до природ­них та інших умов мешкання окремих громад. Редистрибуція як централізований благообмін стимулює процес територіально-виробничої спеціалізації, зокрема, зародженню та розширенню ремісничої діяльності, особливо спеціалізованого гончарства, розробки мінеральних покладів, деревини тощо. Підсумком господарської еволюції — від «неолітичної ре­волюції» до появи перших цивілізацій — було утворення такої системи, яка грунтувалася па нормах генеологічиого (родового) спорінення з елементами соціальної та майнової нерівності, роз­поділ праці, принципах реципроктного та редистрибуційного об­міну, надобщинних формах управління, сакралізації та спадково­сті влади.