25. Загальна характеристика підсистем суспільств Західної цивілізації доби середньовіччя та їх зв'язок з господарською системою (ето гавно если чесн. Норм будет)

Середньовіччя — цс період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії напри­кінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочина­ються наприкінці XV ст.

Феодальну економіку характеризують такі ознаки пiдсистем суспiльства:

У соцiальнiй сферi

—  панування великої земельної власності класу феодалів;

— своєрідний статус селян, які були не власниками землі, а її утримувачами на різних умовах, аж до права спадкового корис­тування;

—  різні форми і ступінь позаекономічного примусу селян, особиста і поземельна залежність, судова підлеглість владі фео­дала, станова неповноправність селянства;

У господарствi

—  переважання аграрного сектору над торговим і промис­ловим;

—  панування натурального господарства і відповідний ха­рактер держави;

—  загалом низький рівень техніки і знань, ручне виробницт­во, пріоритетне значення індивідуальних виробничих навичок.

— поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосередніх виробників — селян, що часто мали у приватній власності основні засоби виробництва, худобу;

У релiгiйних вiруваннях панувало християнство, хоча воно i не мало єдиної організації.

Особливістю Середньовіччя було те, що католицька церква не лише мала надзвичайний вплив на дер­жавні справи європейських народів. Ій належали величезні земельні маєтності та фінансові кошти. Вона вела постійну боротьбу із світськими державцями за політичну владу, виступала з ідеями, які ініціювали широкі су­спільні рухи (наприклад, Хрестові походи). Посідала вона й ви­ключне становище у справі освіти та наукових досліджень. Необхідно виділити також умовний характер феодальної власності на землю і розподіл права на неї між кількома феода­лами. Феод був спадковою земельною власністю представника панівного класу, пов´язаною з обов´язками несення військової служби та інших обов´язків на користь вищого за ієрархією сень­йора. У межах феодальної вотчини здійснювалась експлуатація селян, яка стала основою для вилучення феодальної ренти, що безплатно, безеквівалентно привласнюється землевласником. Вона є економічною формою реалізації власності феодала на зем­лю, засобом позаекономічного примусу. У період становлення феодалізму переважала відробіткова рента у поєднанні з продуктовою. В XI—XV ст набуває значення грошова рента. Поступово феодали скорочували своє господарство, передавали панську землю в утримання селян і жили за рахунок натураль­ного і грошового оброків. Цей процес, що одержав назву кому­тації ренти, сприяв зростанню економічної незалежності селян­ського господарства.

26. Характеристика господарських одиниць (форм) в Західній Європі доби середньовіччя. Вілла та її характеристика на основі “Капітулярію про вілли”.

У добу середньовіччя господарське життя переживає процес аграризації, причому на значно нижчому рівні, ніж це було в анитичні часи. Це був тривалий процес, примітивна аграрна еконо­міка досить довго панувала на теренах Європи, але риси її посту­пово змінювалися, еволюціонували.

Будь-якій державі притаманна певна економічна система, го­ловною ознакою якої завжди є форма власності. B Європі, по­чинаючи з V—VI ст відбувався процес формування суспільно-екон структур, що отримали назву «фео­далізм». Водночас феодалізм мав певну ієрархічну структуру суспільних класів, що відповідала ієрархії земель, які могли бути як вільними, так і залежними, а відносини між об'єктами власності були лише ви­разом відносин, що панували між людьми.

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель відбувається швидкими темпами. У цей час зявляються нові форми землеволодіння: Алод – вільно відчужувана індивідуально – сімейна земельна власність, тобто приватна (спадкова) власність на наділ общинної землі; Бенефіцій (благодіяння) – умовна (тимчасова), неспадкова форма земельного володіння феодала, котра обумовлювалася виконанням обов’язків (платежі і військова служба) а також терміном (як правило пожиттєвим); Феод (або лен) – умовна, спадкова форма землеволодіння що передбачала поширення імунітетних прав феодалів різного ґатунку. (імунітетні права надавали власнику феоду право суду, адміністративні та поліцейські функції на власній території, тобто приватна влада феодала-імуніста набувала державного характеру). Формування основних рис феод господарства та форм феодального землеволодіння співпадає з етапом раннього феодалізму (V – Х ст.): а) поступове утворення великої земел-ої власності; б) монополізація земел-их угідь меншістю населен; в) перетворення вільних землевласн у залеж селян; г) встановлення вассально - ленних відносин. Зявилися нові форми господарської організації. Так наприклад у Королівстві Франків (одна з конфедерацій німецьких племен) Зах. Європи основна форма господарської організації була феодальна вотчина – сеньйорія, котра складалася з двох частин: а) домен – земля, господарство феодала; б) угіддя – селянський наділ, господарство. Вотчина передбачала існування общини-марки, як організації (корпорації) виробників. Виробництво в общині складало основу виробництва у вотчині (селяни повинні були обробляти землі феодала, а феодал не вмішувався у справи общини).

У цей період частина селян займалася ремеслом (кустарними чи домашніми промислами), виробляючи із сировини, що була продуктом господарства, найпростіші але необхідні предмети споживання.

Особиста залежність безпосередніх виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Ве­ликого (768-814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна лю­дина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Над­звичайно важливим документом цієї епохи є «Капітулярш про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих мастків, що перебували у віданні королівського двору та служили для за­доволення потреб королівського дому, і містить докладні вказів­ки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свід­чить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське. Таке господарство не виключало пев­них відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні обмінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рід­ко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт або оплата про­дукту певним місцевим еквівалентом, адже загальний грошовий еквівалент був відсутнім.