81. Виборчі системи в зарубіжних країнах

Поняття виборчої системи складається з усієї сукупності правових норм, що регулюють порядок надання виборчих прав, проведення виборів і визначення результатів голосування. Термін "виборча система" має і усічений сенс: коли він вживається стосовно до порядку визначення результатів голосування. У цьому вузькому сенсі розрізняються пропорційна і мажоритарна виборчі системи. У рамках цих основних систем в кожній країні існують дуже суттєві особливості, часто встановлюють по суті абсолютно окрему й неповторну виборчу систему. Історично першою виборчою системою стала мажоритарна система, в основі якої лежить принцип більшості (франц. majorite - більшість): обраними вважаються ті кандидати, які отримали встановлене більшість голосів. У залежності від того, яке це більшість (відносне, абсолютне або кваліфіковане), система має різновиди. Нижче, я докладніше розгляну ці різновиди. Вже на зорі становлення конституційного ладу стали висуватися ідеї пропорційного представництва політичних об'єднань, при якому число мандатів, одержуваних таким об'єднанням, відповідає числу поданих за його кандидатів голосів. Практично пропорційна система вперше була застосована в Бельгії в 1889 році. До початку ХХ століття налічувалося 152 її різновиди. Нині вона існує в більш ніж 60 країнах. З початку минулого століття висувалися компромісні ідеї, спрямовані на забезпечення хоча б часткового представництва меншості - обмеженого вотуму, системи єдиного непередаваного голоси, кумулятивного вотуму, що характеризуються як полупропорціональние системи. Деякі з них застосовуються сьогодні, так як дозволяють тим чи іншим чином зменшити дефекти мажоритарної системи, не переходячи до більш-менш чистою пропорційності. В інтересах з'єднання достоїнств мажоритарної і пропорційної систем і виключення, притаманних кожній з них недоліків поряд з поєднанням обох систем в одних країнах у деяких інших стали застосовувати систему єдиного переданого голосу. Встановлення тієї чи іншої виборчої системи є результатом суб'єктивного вибору, який нерідко визначається співвідношенням політичних сил в законодавчому органі. Ті чи інші способи визначення підсумків виборів часто опиняються більш вигідними окремим партіям, і природно, що вони домагаються включення до виборчого законодавства саме цих вигідних їм способів. Наприклад, в 1993 році Італія перейшла від пропорційної системи до змішаної, переважно мажоритарною системою, а Нова Зеландія, - навпаки, від мажоритарної до пропорційної. Примітно, що в обох країнах питання це вирішувалося шляхом загальнонаціонального референдуму. Як ми вже знаємо, в Росії існують два основних види виборчих систем: пропорційна і мажоритарна. Перша означає, що депутатські мандати при виборах до парламенту розподіляються пропорційно поданих голосів, а друга - розподіл мандатів по виборчих округах на основі більшості поданих голосів (система абсолютної більшості, коли переможцям є кандидат, який отримав 50% голосів плюс один від виборців, що проголосували або система відносної більшості, коли переможці стає той, хто отримав голосів просто більше, ніж будь-який інший кандидат). Мажоритарна система має одночленні виборчі округи, де перемагає просте більшість голосів. Так відбувається в США, Великобританії, Канаді, Австралії та Нової Зеландії, Індії та Японії. У одночленним округах є перевага, що полягає в можливості об'єднання десятків дрібних партій навколо однієї з двох - консервативної, або лейбористської, республіканської чи демократичної - традиційних партій. У країнах з пропорційною виборчою системою використовуються багаточленні округу і місця в парламенті розподіляються пропорційно відсотку отриманих голосів у цьому окрузі. В англо-американських одночленним округах переможець отримує всі місця. У багаточленних округах переможець отримує тільки належну їй відсоток голосів. Пропорційна виборча система не дає партіям жодної винагороди за те, що ці партії будуть триматися разом. Більш того, пропорційне представництво заохочує навіть розкол в партіях і рухах. На виборах 12 грудня 1993 року в Федеральне Збори в Росії рух "Демократична Росія" виступило чотирма малими партіями. Пропорційно-мажоритарні вибори в один тур при двопартійної системи дають можливість партіям-лідерам по черзі підніматися на вершину державної влади. Мажоритарні вибори в два тури дозволяють самостійно виступати на першому етапі кожній, навіть невеликий, партії, що створює умови для формування багатопартійності. Пропорційна система голосування провокує честолюбні устремління політичних лідерів до створення нових партій. Однак на виборах їх наміри обмежуються отриманням 5 і вище відсотків голосів виборців. Не набравши їх, партія не має права бути представлена ​​в парламенті. Багатопартійна система Росії у всіх цих відносинах знаходиться ще в стадії формування. У російській літературі з правових питань виборчої системи пропонувалася така альтернатива. Справа в тому, що, на думку Вадима Білоцерківського: нечисленність складу партій і водночас їх численність робить неминучою їх залежність від номенклатурно-мафіозних кіл, від держвлади та пов'язаних з нею комерційних структур, до яких повинні йти на уклін карликові партії. Своїми силами і грошима їм майже не можливо пробитися до парламенту. У цих умовах більшість депутатів виявляється під жорстким контролем зазначених кіл і структур, і про демократію вже не може бути й мови. Народ в парламенті виявляється нікому представляти. У цій ситуації вихід з глухого кута могла б дати система виборів за виробничим принципом. Тобто, коли депутати висуваються і обираються на підприємствах, в установах та об'єднаннях працівників - "одноосібників" - фермерів, письменників, кустарів, адвокатів, приватних підприємців. Інакше кажучи, мова йде про повернення до системи виборів первозданних Рад, але не класової, а на громадській основі, щоб всі верстви суспільства були представлені у законодавчих органах влади. Приватні підприємці - пропорційно частці приватного сектора у валовому продукті. При виборах за виробничим принципом у кандидатів та партій зникає необхідність шукати підтримки у влади і фінансових структур. Для виборчої кампанії за місцем роботи кандидатам не потрібно ні копійки! Не менш важливо також, що виборці завжди будуть добре знати, за кого вони голосують - адже це будуть їхні колеги! - Легко зможуть контролювати обраних ними депутатів і відкликати, якщо депутати стануть захищати чужі інтереси. При територіальних виборах виборці округів, працюючи в різних місцях, зорганізуватися для контролю над депутатами практично не здатні. При виборах на виробничій основі вже не буде мати значення, скільки в країні партій, відпадає і проблема кворуму виборців. Неможливою зробиться і фальсифікація результатів. Таким чином, вибори на обговорюваної основі здатні підірвати панування номенклатури і мафії над законодавчою владою, а слідом за нею - над виконавчої і судової. Система виборів за виробничим принципом вже добре налагоджені в світі. Вони застосовуються при формуванні центральних правлінь великих концернів, які мають багато філій, правлінь кооперативних об'єднань і федерацій підприємств, що належать працівникам. У світі зараз поширюється думка, що скрізь партійно-територіальна система виборів втягує в кризу, не відповідає сучасним поняттям про демократію і повинна бути реформована в напрямку більш прямого представництва різних соціальних верств.