5. Принципи конституційного права зарубіжних країн

Принципи КП = закріплені в джерелах галузі керівні ідеї, відповідно до яких повинні здійснюватися конституційно-правове регулювання і практика реалізації положень КП.

Виділяють:

1. Загальні – складають основу системи і надають їй єдину спрямованість.

У конституціях ЗК принципи як правило формуються в перших частинах або розділах та декларуються конституціями (народне представництво, розподіл влад, рівноправність, не відчуження прав). Вони не формулюють конкретних прав і обов’язків, і не завжди забезпечені правовими санкціями.

2. Спеціальні – мають значення лише для окремих конституційно-правових інститутів і норм, мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності (судовий захист конст. прав, несумісність депутатського мандату з деякими видами діяльності, недоторканість суддів тощо)

Мають важливе значення тому діякі правознавці виділяють їх в самостійний елемент системи КП. Але вони є лише = особливим різновидом конституційно-правових норм та інститутів

6. Сучасні тенденції розвитку конституційного права зарубіжних країн

Друга світова війна стала межею, після якої наука конституційного права отримала новий значний поштовх у розвитку. З одного боку, крах фашистського режиму й усвідомлення світовою спільнотою трагічних наслідків тоталітарного режиму, а з іншого - формування в європейських країнах засад правової,соціальної та демократичної держави та проведення корінних соціальних реформ висунули перед наукою конституційного права низку юридичних проблем..

Необхідно підкреслити і значний внесок Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних організацій у розвиток науки конституційного права. Так, у результаті їх діяльності конституційні принципи і норми у галузі прав людини набули характеру загальновизнаних людських цінностей та заклали фундаментальні засади розвитку інституту прав людини у різних країнах. Це явище, безумовно, вплинуло на специфіку формування концепцій науки конституційного права.

Після Другої світової війни завдяки своєму прикладному, політичному й ідеологічному призначенню наука конституційного права стає самосійною галуззю правознавства. Поширення переліку предметів регулювання у конституціях призвело до підвищення ролі науки конституційного права у системі юридичних наук. Зазначений процес загострив необхідність аналізу не лише правових проблем, а й фактичних соціально-політичних відносин. У той же час у деяких країнах на напрями розвитку науки конституційного права суттєво вплинула політологія.

Кілька слів слід сказати про специфіку розвитку науки конституційного права наприкінці XX ст. У зв'язку з крахом соціалістичної системи на сучасному етапі згладилися суттєві протиріччя між західною конституційно-правовою доктриною та наукою державного права, яка склалася в Радянському Союзі та інших країнах соціалістичної спрямованості. Раніш основна концепція науки радянського державного права полягала у критиці ідей «західної демократії». Сьогодення вчені-конституціоналісти колишніх соціалістичних країн формулюють прогресивні концепції щодо устрою сучасної держави, зокрема чинне місце зайняла ідея правової та демократичної держави.