19. Творчість т.Шевченка 1857-1861. (період після заслання).
Революційна ситуація в Росії, поширення прогресивних, демократичних ідей, зближення з передовими людьми стимулювали нове піднесення творчості Шевченка. Зволікання уряду з реформою, дикий розгул кріпосництва сповнювали його душу пристрасним гнівом, палкою ненавистю до самодержавства. Ці переживання та настрої породили полум'яні рядки віршів і поем.
Останні
роки життя поета були періодом найвищого
розквіту
його таланту, хоч після семи років
вимушеного мовчання
поетова муза не відразу заговорила на
повний голос. У 1857 році було написано
лише дві поеми — «Неофіти»
і «Юродивий» (остання залишилася
незакінченою);
у 1858 — п'ять невеликих віршів «Доля»,
«Муза», «Слава»,
«Сон» («На панщині пшеницю жала»), «Я не
нездужаю,
нівроку», у 1859 — одинадцять віршів й
одну поему,
у 1860 — тридцять п'ять поезій. Повертаючись
із заслання, у Нижньому Новгороді Т.Г.Ш.
написав давно задуману поему «Неофіти».
Поема
є розгорнутою алегорією. Як
І в кожному алегоричному творі, в ній є
і зовнішній, і
внутрішній зміст. Зовнішній зміст
становлять події, що відбулися
в першому столітті н.е. в Римі: народження
і молоді роки Ісуса Христа (в поемі Його
названо Алкідом),
проповідування Ним нової християнської
віри, оголошення
тирана Нерона богом Юпітером, переслідування
кесарською владою перших християн і
розтерзання багатьох
тисяч їх дикими звірами па арені Колізею,
що тоді
було одним а найулюбленіших римлянами
видовищ. Автор
зберігає історичний і місцевий колорит:
у поемі діють
історичні особи, відображені справжні
події того часу,
зберігаються географічні назви,
відтворюються особливості
духовного світу й побуту римлян.
Однак, використовуючи різні художні засоби та прийоми «словесного демаскування», автор майстерно, ненав'язливо, але послідовно розкриває прихований зміст зображеного. Уже в експозиції він прагне запевнити читача, що описані далі події відбувалися з античному світі. І тут же прозоро натякає на сучасну йому російську дійсність. Розповідаючи про події римської історії, поет неначе ненароком вживає слова і вислови, що означають предмети й поняття, яких у той час ще не було: острог, вози, бульвар, гречкосії, воєводи, ,потягли на прощу і подібні. Усвідомивши, що твір має алегоричний характер, читач легко міг здогадатися, що в образі Нерона виведено Миколу І, а в образах неофітів — усіх, хто виступав проти самодержавства з позицій передових ідей, у тому числі й декабристів. Образ Марії, матері Алкіда (Христа), символізує жінок, що мали мужність поміняти влаштоване і забезпечене життя на жорстокі умови Сибіру. Разом з тим Марія є першим в українській літературі образом матері, яка стала вірною послідовницею власного сина і понесла в народ його ідеї. Ставлення Шевченка до релігії було складним і суперечливим. Він то визнавав існування Всемогутнього Бога, то сумнівався, то заперечував. Спостерігаючи прояви несправедливості, насильства людини над людиною, які творились іменем Всевишнього, він то благав Господа бути милосердним до скривджених і гнаних, покарати нечестивців, то умовляв Його, то проклинав. Шевченко був одним з багатьох богошукачів, які прагнули знайти «справедливого Бога». У своїх творах поет нерідко ототожнював Бога з правдою — соціальною справедливістю, новим сусп.ладом, де б усі люди були б щасливими. Переконавшись, що церква була однією з основних опор самодержавства, ефективним чинником, що допомагав царату тримати народ в покорі, безкарно гнобити його «за Божими законами», Шевченко різко негативно ставився до служителів культу. В останній період творчості поета переспіви й травестії біблійним сюжетів посідають значне місце. Йому імпонували ідеали раннього християнства; яке виникло як релігія рабів і виражало їхні інтереси й прагнення. Увагу автора полонили ті легенди, псалми, пророцтва, де ідеться про боротьбу правди з неправдою. Біблійні образи під пером поета-демократа наповнювалися новим змістом, служили пропаганді визвольних ідей.
«Ісая. Глава 35». З найбільшою виразністю мрія поета про республіку виражена в переспіві «одкровення» біблійного пророка Ісаї. У Шевченка прийде на землю правда і мир, коли буде повалено самодержавство. Поет добре розумів, яке значення має художнє слово для успішної пропаганди прогресивних ідей, для посилення в народі антикріпосницьких настроїв, прагнень до волі, пробудження політичної та нац.самосвідомості.
Вірш «Я не нездужаю, нівроку…» належить до нелегальної літератури, бо закликав до боротьби проти поневолення й указував на її шляхи та засоби відкрито. Не тільки ліберали, а й частина значно прогресивніших людей покладали великі надії на реформу. На їхню думку, вона мала принести народові не тільки особисту волю, а й добробут. Знаючи релігійну сутність самодержавства, Тарас Григорович не поділяв цих ілюзій, що й висловив у творі.
Зірке око поета-провидця глибоко проникло в приховану суть подій і бачило в них більше, ніж інші люди. Нетерпляче, спрагло чекаючи реформи і звільнення кріпаків, поет усвідомлював, що цар та кріпосники готують народові «лихую, тяжкую годину».
У той час образ сокири як образ всенародного збройного повстання, заклик взятися за неї були дуже популярними у прогресивних колах, звучали в нелегальній літературі.
«Молитва». Поєднання двох протилежних мотивів — цареборства та народолюбства — характерне для багатьох творів Шевченка, з особливою силою і виразністю виявилося в цьому вірші. Складається поезія з чотирьом частин, написаних у різні дні наприкінці травня 1860 року. Цей вірш також належить до нелегальних творів, що поширювалися по всій Росії.