
- •1. Поняття міжнародного приватного права.
- •2. Предмет міжнародного приватного права.
- •3. Методи правового регулювання в міжнародному приватному праві
- •4. Природа норм міжнародного приватного права та його місце в національній системі права
- •5. Співвідношення міжнародного приватного права з цивільним правом та міжнародним публічним правом
- •6. Система міжнародного приватного права.
- •7. Розвиток науки міжнародного приватного права.
- •8. Роль і завдання міжнародного приватного права, тенденції його розвитку
- •9. Особливості міжнародного приватного права зарубіжних країн
- •10. Види джерел та їх загальна характеристика.
- •11. Внутрішньодержавне (національне) законодавство як джерело міжнародного приватного права.
- •12. Міжнародний договір в системі джерел міжнародного приватного права.
- •13. Міжнародний звичай як джерело міжнародного приватного права.
- •14. Судова та арбітражна практика як джерело міжнародного приватного права.
- •15. Міжнародна організація та уніфікація міжнародного приватного права.
- •16. Проблеми кодифікації міжнародного приватного права.
- •17. Поняття і підстави колізій законів у міжнародному приватному праві.
- •18. Колізійна норма в міжнародному приватному праві та її елементи
- •19. Види колізійних норм
- •20. Формули прикріплення
- •21. Сутність проблеми кваліфікації та основні способи її вирішення
- •22. Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави
- •23. Застереження про публічний порядок
- •24. Обхід закону в міжнародному приватному праві.
- •25. Взаємність і реторсія
- •26. Встановлення змісту іноземного права
- •27. Правоздатність та дієздатність фізичних осіб
- •28. Критерії визначення особистого статуту фізичних осіб у міжнародному приватному праві
- •29. Основні принципи правового положення іноземців
- •30. Законодавство України про поняття іноземець та зміну правового статусу іноземця
- •31. Правовий статус іноземців в Україні, їх правоздатність та дієздатність
- •1.5. Дієздатність іноземців в Україні
- •32. Основні питання правового статусу громадян України за кордоном
- •33. Особливості правового статусу біпатридів та апатридів.
- •34. Поняття юридичної особи як суб'єкта міжнародного приватного права.
- •35. Особистий статут і „національність" юридичної особи.
- •36. Загальна характеристика правового статусу іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні.
- •37. Правовий статус суб'єктів господарювання України за кордоном
- •38. Транснаціональні корпорації та міжнародні юридичні особи
- •39. Організаційно-правові форми спільної господарської діяльності в практиці мгш
- •40. Держава як суб'єкт майнових відносин
- •41. Імунітет держави та його види
- •42. Правовий режим цивільно-правових угод, укладених державою
- •43. Правовий статус торговельних представництв держави за кордоном
- •44. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного приватного права.
- •45. Поняття і види речового права
- •46. Об'єкти речових прав в міжнародному приватному праві.
- •47. Цінні папери і оборотні документи
- •48. Відносини власності в міжнародному приватному праві.
- •49. Загальні питання права власності у відносинах з іноземним елементом за законодавством України.
- •50. Застосування законодавства про націоналізацію.
- •51. Колізійні питання права власності за законодавством України та в міжнародному приватному праві.
- •53. Правове регулювання іноземних інвестицій.
- •54. Міжнародний захист іноземних інвестицій.
- •55. Поняття і ознаки міжнародного банкрутства.
- •56. Поняття і особливості зовнішньоекономічної угоди.
- •57. Форма зовнішньоекономічних угод.
- •58. Умови зовнішньоекономічної угоди.
- •59. Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних угод.
- •60. Колізійно-правові питання зовнішньоекономічних угод.
- •61. Поняття договору купівлі-продажу та джерела його регулювання
- •62. Порядок укладення договору міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •63. Істотні умови договору міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •64. Обов'язки продавця за договором міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •65. Обов'язки покупця за договором міжнародної купівлі-продажу товарів
- •66. Особливості договору в міжнародній торгівлі
- •67. Засоби правового захисту сторін договору у випадку його порушення
- •68. Принципи міжнародних комерційних договорів унідруа. Теорія "Іех тегкаШпа".
- •69. Поняття міжнародних зустрічних операцій.
- •70. Товарообмінні й компенсаційні угоди на безвалютній основі.
- •71. Компенсаційні угоди на комерційній основі.
- •72. Компенсаційні угоди на основі виробничого співробітництва.
- •73. Договір про виключний продаж товарів.
- •74. Договір про франшизу як різновид договору про виключний продаж товарів.
- •75. Договір про факторинг.
- •76. Договори доручення та комісії.
- •77. Агентський договір, його особливості. Гаазька конвенція 1978 року про право, застосовне до агентських угод.
- •78. Договір майнового найму.
- •79. Лізинг як особливий вид договору майнового найму. Оттавська конвенція 1988 року про міжнародний фінансовий лізинг.
- •80. Договір підряду та сфера його господарського застосування.
- •81. Договір про кооперацію.
- •82. Договір про консорціум.
- •83. Договір зберігання та сфера його господарського застосування.
- •84. Договір страхування, його характерні особливості.
- •85. Поняття та особливості правового регулювання міжнародних перевезень.
- •86. Правове регулювання міжнародних морських перевезень.
- •87. Міжнародні залізничні перевезення.
- •88. Міжнародні автомобільні перевезення.
- •89. Міжнародні повітряні перевезення.
- •90. Міжнародні комбіновані перевезення.
- •91. Правова природа міжнародних розрахунків та кредитних відносин
- •92. Інкасо як форма міжнародних фінансових розрахунків
- •93. Акредитивна форма міжнародних фінансових розрахунків
- •94. Вексель як розрахунковий документ в міжнародних фінансових зобов'язаннях.
- •95. Чек як розрахунковий документ в міжнародних фінансових зобов'язаннях.
- •96. Валютні ризики у зовнішньоекономічних контрактах та форми їх страхування
- •97. Поняття і основні особливості інтелектуальної власності як об'єкта міжнародно-правового захисту.
- •98. Міжнародно-правова охорона авторських прав.
- •99. Міжнародно-правова охорона суміжних прав.
- •100. Міжнародно-правова охорона промислової власності.
- •101. Поняття зобов'язання із заподіяння шкоди та умови його настання в національних правових системах.
- •102. Колізійно-правові питання зобов'язань із заподіяння шкоди.
- •103. Загальна характеристика спадкових правовідносин у міжнародному приватному праві.
- •104. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин.
- •105. Спадкування за заповітом у міжнародному приватному праві.
- •106. Спадкування за законом у міжнародному приватному праві.
- •107. Перехід спадкового майна і відповідальність за боргами спадкодавця у міжнародному приватному праві.
- •108. Шлюб: поняття, порядок і умови укладення.
- •109. Правовідносини між подружжям.
- •110. Правовідносини між батьками і дітьми.
- •111. Припинення шлюбу в міжнародному приватному праві.
- •112. Усиновлення. Міжнародні договори та законодавство України про усиновлення.
- •113. Опіка і піклування.
- •114. Колізійно-правове регулювання шлюбно-сімейних відносин.
- •115. Трудові відносини з іноземним елементом та джерела їх регулювання.
- •116. Колізійно-правове регулювання міжнародних трудових відносин.
- •117. Питання соціального забезпечення в міжнародному приватному праві.
103. Загальна характеристика спадкових правовідносин у міжнародному приватному праві.
Спадкове право (droit, successoral, Erbrecht, law of succession) як інститут цивільного права являє собою сукупність норм, що регулюють відносини, пов'язані з переходом прав і обов'язків померлого до інших осіб. Спадкування є одним з найважливіших похідних способів набуття права власності у всіх правових системах західних країн і покликане служити цілям зміцнення і охорони виробничих відносин.
Спадкове право розглянутих країн виходить з поєднання двох основоположних принципів свободи заповіту та охорони інтересів сім'ї. Ці принципи тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені, причому їх співвідношення на різних етапах розвитку цього правового інституту не залишалося незмінним. Принцип свободи заповіту, безпосередньо випливає з принципу свободи приватної власності і має таку ж логіку розвитку, що й принцип свободи договору, піддавався певним обмеженням в умовах зростання ролі держави в сфері регулювання майнових відносин. Свобода заповіту, що дозволяє приватному власнику визначити юридичну долю свого майна після смерті, все більше обмежується на користь сім'ї спадкодавця, за якою резервується певна частина цього майна, що сприяє забезпеченню більшої стабільності цивільного і торгового обороту.
Спадкове право, як і сімейне, традиційно відносилося до числа найбільш консервативних і стабільних інститутів цивільного права, протягом останніх десятиліть зазнало помітні зміни, що дозволяють виділити деякі спільні нові тенденції, що простежуються в законодавстві розглянутих країн.
В якості підстав спадкування всі розглянуті правові системи передбачають заповіт і закон. Спадкування за заповітом, що дає можливість власнику розпорядитися своїм майном на випадок смерті, відіграє провідну роль.Спадкування за законом має по суті субсидіарне значення, так як застосовується тільки при відсутності юридично дійсного заповіту, а також коли воно охоплює лише частину спадкового майна. Зрозуміло, найбільше практичне значення заповіт має стосовно до великої і середньої власності.
104. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин.
Джерела спадкового права. У країнах континентальної Європи норми спадкового права включені до складу цивільних кодексів і поміщені, як правило, слідом за нормами, що регулюють правове положення фізичних осіб та сімейні відносини.
У Франції норми, що регулюють спадкові відносини, містяться в перших двох титулах книги III ЦК («Про різні способи, якими набувається власність»), озаглавлених відповідно «Про наслідування» та «Про дарениях між живими і в заповітах». Спадкування за законом розглядається в ФГК окремо від спадкування за заповітом, який регулюється в тісному зв'язку з прижиттєвими дарування. Це пояснюється наявністю в законі загальних норм, що регулюють порядок безоплатного придбання майна.
У ФРН спадковим правовідносинам присвячена окрема книга V ГГУ («Спадкове право»).
У Швейцарії норми спадкового права також містяться в окремій книзі III ШГК («Про спадщини»). Регламентування низки питань (зокрема, пов'язаних зі складанням заповіту) кодекс відносить до компетенції кантонів.
У країнах англо-американської системи права поряд із судовим прецедентом суттєва роль у регулюванні спадкових відносин належить закону.
В Англії серед найбільш важливих законів в цій галузі слід відзначити закон про заповіти 1837 року, закон про адміністрування спадщин 1925 року, закон про спадщину осіб, що не залишили заповіту, 1952 року, закон про спадкування 1975 року. Є й інші нормативні акти з окремих питань спадкового права.
У США прийняття законодавства про спадкування віднесено до компетенції окремих штатів. У багатьох з них закони про спадкування включені у склепіння законів штатів (Вірджинія, Теннессі, Південна Кароліна та ін.) У штаті Луїзіана, де, як відомо, діє Французький цивільний кодекс, до теперішнього часу збереглася в основних рисах французька система спадкового права. Існуючі (часом досить серйозні) відмінності у регламентації спадкових відносин у рамках окремих штатів викликали до життя потребу в досягненні однаковості правових норм в даній області. Означені уніфікаційний тенденції набрали, зокрема, у розробці однакового закону про спадкування (Uniform Probate Code), прийнятого поки лише в декількох штатах (наприклад, Алясці, Айдахо).
3. В останні десятиліття в законодавстві розглянутих країн відбулися зміни, які потягли за собою розширення спадкових прав усиновлених і позашлюбних дітей. У результаті усиновлені були повністю зрівняні в спадкових правах з закононародженими дітьми (закон від 11 липня 1966 р. у Франції; закон від 2 липня 1977 р. у ФРН; закон від 30 червня 1972 р. в Швейцарії; закон 1958 р. в Англії;закони окремих штатів США). Що стосується позашлюбних дітей, спадкові права яких майже повністю заперечувалися, то вони також (за деякими винятками) отримали рівні права з закононародженими, а їхні батьки можуть успадковувати після них у принципі так само, як після своїх законні діти (закон від 3 січня 1972 р . у Франції; закон від 19 серпня 19б9 »р. у ФРН; закон від 15 вересня 1975 р. в Швейцарії; закон 1969 р. в Англії; закони окремих штатів США). Необхідною умовою для цього є визнання позашлюбної дитини з боку батьків або встановлення його походження за рішенням суду. Зазначені зміни в законодавстві західноєвропейських країн значною мірою пов'язані з прийняттям у рамках Європейської ради Конвенції про усиновлення дітей (24 квітня 1967 р.) та Конвенції про правове становище позашлюбних дітей (15 вересня 1975 р.).