40. Формування нових світоглядних орієнтирів у Західній Європі XVII-XVIII ст. Утвердження абсолютизму.

17 ст. - це період розчарування в ідеях Відродженя, становлення Просвітництва, появи нових світоглядних концепцій в Європі. Реформація, що розпочалась в епоху Відродження, була вже заро­дком культури нового типу. Вона проклала дорогу до переосмис­лення догматів християнства. Протестантизм самим фактом свого існування утверджував можливість різного тлумачення священного писання. За соціальним змістом це був період формування й утвердження в Європі нових соціальних відносин. Відбуваються величезні зміни у розвитку наукового природознавства і філософії. Г.Галілей вперше звернув увагу на розробку методології науки, І.Ньютон створив класичну механіку. Видатні філосо­фи ХVІІ ст. – Ф.Бекон, Т.Гоббс, Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.Лейбніц та інші – звільнили філософію від схоластики і повернули її обличчям до науки. XVIII ст. ввійшло в історію як століття Просвітництва, воно визначило основні тенденції, які сформували зміст європейської культури Нового часу. Істотне місце в культурі цього періоду ма­ють проблеми, пов’язані з обґрунтуванням економічних, політич­них, правових, моральних принципів суспільного життя, з пошуком більш сучасних форм її організації (ідеї англійської політичної еко­номії, утопічний соціалізм). Утв. абсолютизм — форма правління державою, за якої верховнавлада цілковито належить одній особі(царю, імператору, королю)АБСОЛЮТИЗМ (від лат. absolutus — безумовний, необмежений) — форма правління державою, за якої верховнавлада цілковито належить одній особі(царю, імператору, королю). Для державно-організованої культури, зокрема, абсолютизму, були характерні: прагнення до однозначності трактувань; відсутність двозначності, амбівалентності; прагнення до складання канону, закінченою нормативної системи; традиція, передача у спадок канонічних форм культури; підкріплення норм культури посиланням на авторитет (авторитаризм ), превалювання державно-закріплених форм (етатизм) над змістом (формальність).

Абсолютизм - це період переходу від культури Відродження до культури Просвітництва, коли стара, Возрожденческая, культура показала свою утопічність, неспроможність, невідповідність тенденціям розвитку суспільства і людини, а нова культура - ще не набула своєї яскраво вираженої форми. Феодалізм, встоявши політично, економічно і морально деградує, занепадає, із стану бюргерів, городян, формуються два класи - буржуазії і пролетаріату.

Відходить у минуле феодальна обмеженість, замкнутість, корпоративність. Економічна та політична роздробленість відступає під впливом інтересів прибутку і створених єдиних ринків. Єдиний ринок, єдиний економічний інтерес змушують народності, форми етносів, характерні для періоду феодалізму, переростати в нації. Починає складатися єдина національна життя і національна культура. Посилення доцентрових тенденцій призводить до становлення централізованих держав, до посилення ролі держави, політики в культурному житті. Державне початок підпорядковує собі релігійне. Король - торжествує над татом.

Період абсолютизму - це період утвердження єдності культури. В основі цієї єдності лежить слабкість, нерозвиненість буржуазії, пролетаріату, з одного боку, а з іншого - хиткість позицій старих феодальних кіл. У цій ситуації всі верстви, стану бачили своє спасіння, свою майбутність в єдиному державному початку, в сильній, нічим не обмеженої, абсолютної, влада короля.

Особливо виразно ці тенденції проявили себе у Франції. Деякі країни - Іспанія, Італія, Німеччина - відставали в своєму розвитку і становлення централізованих держав тут сповільнилося. Німеччина змушена була осмислювати у філософії політичний досвід розвитку своєї сусідки Франції. Тому просвітницькі тенденції в цих країнах реально зберігають свій вплив і в XIX столітті, хоча період Просвітництва як цілісної культурної епохи завершується у XVIII ст. Для європейських держав цього періоду були характерні дві тенденції, що зробили свій вплив на культуру, що додали їй своєрідність. Це абсолютизм і лібералізм.

Абсолютизм - це ідеологічна доктрина і політична тенденція розвитку культури, своєрідно проявляє себе в різних сферах життя.

Абсолютизм як форма духовної культури спочиває на політичному світогляді. Він багато в чому є запереченням культури Відродження. Якщо в культурі Відродження людина постає як цілісна особистість в єдності її духовної та тілесної, раціональної і чуттєвої сторін, то в культурі абсолютизму пріоритет віддається розуму, а емоції - відходять на другий план. Вони стають доречними, якщо допущені державою.