4. Види, форми, функції.

Культуру поділяють на матеріальну і духовну, проте межі між ними часто умовні, штучні, рухливі.

Матеріальна культура – це сукупність засобів виробництва і матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку.

Духовна культура (духовність) – пов’язана зі словом "дух" – філософським поняттям, яке означає нематеріальне начало, на відміну від матеріального начала світоіснування та його уявлення. Питання про співвідношення духу і матерії – що з них первинне, а що вторинне, похідне – основне питання філософії, що визначає рівень інтелектуального, морально-етичного, естетичного та емоційного розвитку суспільства.

Світова культура – це одвічна сукупність культур цілісного світу, яка акумулює й розвиває найкращі риси національних культур. Власне, це синтез кращих досягнень національних культур різних народів, які стали загальнолюдським надбанням.

Національна культура тісно пов’язана з поняттями "нація", "етнос" і становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних та інших чинників. Українська культура бере свій початок з давніх часів, охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених українським народом на терені України та за її межами (діаспорою) протягом усієї його історії. Національна культура – це синтез цінностей, створених різними соціальними групами людей, її своєрідність та оригінальність виявляється в духовній сфері, перш за все, в мові, літературі, музиці, живописі, філософії, традиціях, релігії.

Співвідношення культур. Культура – це чинник, що організовує всі рівні життя людей. Вони взаємопов’язані, але неоднорідні:

• Народна культура (корінна) створюється в глибинах народного духу, в повсякденній трудовій діяльності народних мас на основі багатого життєвого досвіду, накопиченого століттями.

• "Висока культура", до кращих зразків якої мають відношення окремі геніальні особи: художники, вчені, винахідники, проповідники, пророки, вожді; вони виховані народною культурою і є справжніми її носіями.

• Елітарна культура – культура, притаманна еліті суспільства, до якої належать родова аристократія, фінансово-промислові магнати, політичні лідери з владними повноваженнями тощо.

• Демократична культура – культура, невіддільна від культурного буття трудового народу, цілий пласт його життя, культура вільна, майже не формалізована.

• Масова культура з’явилася на початку ХХ ст. Для неї характерні:

- стандартизація культурної діяльності;

- профанація;

- активне тиражування за допомогою ЗМІ (мода, кіно, телебачення тощо).

"Масова культура" суперечлива: з одного боку, вона робить доступними культурні здобутки "високої культури", а з іншого – вульгаризує їх, підмінює оригінальність копією, робить пересічним спілкування з мистецтвом, наукою, породжує конформізм та посередність.

Побутова культура характеризується особливостями народів, що тривалий час проживають на певній території.

Політична культура – важливий чинник суспільства, що формується відповідно до реальних соціально-економічних відносин, які сформувались у різних народів у різні часи.

Правова культура – формується на базі перших двох, чим вищий рівень суспільства, тим вищий рівень правових відносин, але нині, з ускладненням соціально-економічних умов і державних структур, дедалі важче стає впорядковувати правові відносини, що часто суперечать нормам побутової та етнічної культури і служать не людині, а потребам партій і великого капіталу, хоча подаються як загальнолюдські чи загальнонаціональні.

Художньо-творча культура уособлює багатоаспектність і багатовимірність людської художньої діяльності, охоплюючи народну художню творчість і професійну мистецьку діяльність. Якщо народна творчість не передбачає опанування певним видом діяльності на рівні професії, то для професійно-мистецької роботи потрібно пройти серйозну школу професійного навчання.

Технічна культура – оскільки нині техніка супроводжує людину протягом усього життя і відіграє суттєву роль у формуванні її характеру й поведінки, нагальним питанням є відносини та взаємозв’язки людини й машини, які визначає технічна культура.

Виробнича культура стосується проблем і норм етичних відносин між собою членів виробничих колективів та їх взаємин з керівництвом. Вона потребує вироблення оптимальних моделей виробничих відносин із максимальною адресною прив’язкою, тому загальні етичні норми, розроблені в часи колишнього СРСР, не придатні нині, бо не враховують психологічні особливості людей, сформованих в одній політичній системі і раптом "кинутих" в іншу.

Форми вираження культури. У своїй багатогранності та розмаїтті культура має такі форми вираження:

- наукові;

- технологічні;

- мистецькі;

- світоглядно-релігійні тощо.

Наука як уособлення і найвищий рівень розвитку культурного процесу узагальнює, класифікує, формує освітній процес. Це стимулює розвиток суспільної думки, що сприяє нагромадженню національного валового продукту, національного валового доходу та визначає суспільно-економічний рівень життя людей.

Технологічна культура забезпечує науковим рівнем розвитку суспільства. Вона полегшує працю людини, вивільняє кількість позаробочого й вільного часу, завдяки чому людина одержує більше можливостей для розвитку та самовдосконалення.

Світоглядно-релігійна культура розділилася на дві незалежні системи – партійну й релігійну. Якщо партійна обіцяє всі блага людині відразу, то релігійна, відволікаючи від земного буття, здійснення своїх програм переносить у потойбічний світ.

Мистецтво – це процес і сукупний результат людської діяльності, особлива форма суспільної свідомості, що являє собою вираження дійсності в художніх образах. Будучи складовою духовної культури, мистецтво дає можливість людині виявити свої художньо-творчі здібності, утвердитися на рівні самодостатнього суб’єкта. Мистецтво включає в себе всі види художньої творчості – літературу, архітектуру, скульптуру, живопис, графіку, декоративно-прикладне мистецтво, музику, танок, театр, кіно та інші види людської діяльності. Його суть полягає в чуттєвому вираженні надчуттєвого, воно є також естетичним освоєнням світу в процесі художньої творчості.

Слід виділити такі функції культури:

- людинотворча – засвоюючи досягнення культури, людина пізнає себе і визначає своє місце в суспільстві та в світі, мету свого життя;

- інформативна – збагачення людини попереднім досвідом, тобто, щоб стати культурною, людині необхідно пройти через усі епохи попередньої культури (І.В.Гете);

- регулятивна – культура створює норми і правила для організації спільного проживання людей;

- аксіологічна – встановлення ціннісних пріоритетів;

- гедоністична – спрямування на отримання задоволення, насолоди.

Таким чином, культура – це специфічна форма об’єднання людей і формування духовної свідомості окремої особи.