29. Романтизм як ідейно-художня течія у світовій літературі та мистецтві.

Романтизм (фр. romantisme, від лат. romanus – римський, від Roma – Рим) – ідейно-художній напрям у європейській культурі кінця XVIII – першої половини XIX ст., який відобразив розчару­вання у наслідках французької революції, в ідеології Просвітництва. Романтизм прагнув до безмежної свободи, втілював жагу до само­вдосконалення і оновлення, громадянської і особистої незалежності. Буденному життю романтизм протиставляє сильні пристрасті і життя духу, таємниче життя душі, несвідоме, інтуїтивне. Індивідуалізована особистість внутрішньо безмежна ("мікрокосм", "малий всесвіт"). Оскільки геній не підкорюється правилам, а творить їх (І.Кант), то романтизм зневажливо відноситься до реального світу. У мистецтві романтиків втілились патріотичні і демократичні ідеї, протест проти соціального і національного гноблення, при­гноблення особистості. Вони звертались до зображення незвичних явищ і обставин, напружених ситуацій. В творах романтиків виступає над­звичайний герой – людина, наділена сильним характером і пристра­стями, трагічно самотня, оскільки віна стоїть вище свого оточення. Характерні риси романтичного стилю – піднесеність, емоційність, суб’єктивізм в оцінці зображеного, контрастність сюжетів і характе­рів, екзотичність обставин, прийоми символіки і гіперболізації.

У літературі романтики проявляли великий інтерес до фоль­клору, обновлювали і вдосконалювали жанрові форми історично­го роману, фантастичної повісті, ліричної поеми, балади, драми, збагачували мову тропами. В епоху романтизму розквітла лірика. Прогресивні антифеодальні тенденції німецьких романтиків ви­явились в творчості І.В.Гете, Ф.Шіллера, революційно-демократи­чним пафосом сповнені твори Г.Гейне. Широко відома романтична фантастика Е.Гофмана. У кожній національній літературі роман­тизм мав свої національні, особливості, які визначалися історич­ними умовами культур, традиціями. Світового значення набули твори англійських романтиків П.Б.Шеллі, Дж. Байрона, В.Скот­та. Могутній потік революційної романтики у польській літературі започатковує творчість А.Міцкевича, Ю.Словацького, С.Гашинського. У росій­ській літературі видатним представником консервативного рома­нтизму був В.Жуковський, революційним змістом сповнені твори декабристів К.Рилєєва, О.Одоєвського, В.Кюхельбекера, раннього О.Пушкіна, М.Лермонтова. В українській літературі революційний романтизм представлений творчістю Т.Шевченка, П.Гулака-Артемовського, І.Срезневського, М.Костомарова, Л.Боровиковського, М.Петренка, М.Дашкевича, Я.Головацького, А.Могильницького, А.Духновича та ін.

Представники романтизму зробили великий внесок у збирання і видання народної творчості, в організацію журналістики, в роз­робку історичної тематики. Вони наблизили лірику до народної пісенної творчості, розвинули жанр поеми, удосконалили засоби віршування.

В образотворчому мистецтві романтизм найяскравіше виявив­ся у живописі та графіці; наприкінці XVIII – на початку XIX ст. риси романтизму були притаманні творам швейцарця І.Г.Фюслі, У.Блейка (Велика Британія), Ф.Гойї (Іспанія). У Франції роман­тизм виявився у творчості Ж.Л.Давіда, А.Ж.Гро, Ф.Жерара,Т.Жеріко и Е.Делакруа. Романтизм вніс у всі жанри образотворчого мистецтва героїчні мотиви, сприяв збагаченню виразних засобів композиції. Прогресивні тенденції англійського ро­мантизму відображені в картинах Дж. Констебла, Р.П.Бонінгтона. Ідеями патріотизму і національно-визвольної боротьби відзначені твори художників-романтиків Італії (А.Мореллі), Бельгії (Г.Вапперс), Чехії (І.Манес), Угорщини (М.Барабаш), Польщі (А.Орловський). У Росії риси романтизму помітні у творчості О.Кіпренського, К.Брюллова, В.Тропініна, М.Воробйова, І.Айвазовського, в Україні – у ранніх творах Т.Шевченка, творчості І.Сошенка, А.Мокрицького, М.Сажина, А.Сластіона, І.Соколова.

У музиці романтизм формувався в 20-х рр. XIX ст. під впливом романтизму у літературі і на основі досягнень музичної класики. Він знайшов яскраве відображення у творчості видатних композиторів першої половини XIX ст. – Ф.Шуберта (Австрія), Е.Т.А.Гофма­на, К.М.Вебера, Ф.Мендельсона-Бартольді, Р.Шумана, Р.Вагнера (Німеччина), Н.Паганіні, В.Белліні, раннього Дж. Верді (Італія), Г.Берліоза, Дж. Мейєрбера (Франція), Ф.Шопена, С.Монюшко (Польша), Ф.Ліста (Угорщина).Естетика романтизму відобразилась також у музиці західноєвро­пейських композиторів другої половини XIX ст. – І.Брамса, X.Во­льфа, А.Брукнера, С.Франка, Р.Штрауса.

У Росії елементи роман­тизму проявились в музиці О.Аляб’єва, О.Верстовського, М.Глінки, а також П.Чайковского, С.Рахманінова, О.Скрябіна, М.Метнера.Риси романтизму притаманні тво­рам українських композиторів С.Гулака-Артемовського, М.Лисен­ка, А.Вахняніна, риси пізнього романтизму – творам С.Людкевича. Для композиторів-романтиків характерне глибоке проникнення у внутрішній світ людини, лірична наповненість і емоційна підне­сеність звучання, звернення до фантастичної, екзотичної, народної і національної тематики, широке використання фольклору.

Романтизм у філософії – ідеалістична течія у західноєвро­пейській філософії XVIII – початку XIX ст. Головні представники – Ф.Шлегель, Ф.В.Шеллінг, Новаліс та ін.