19. Візантійська культура та її значення для розвитку культури Київської Русі.

Візантійська культура – культура, що прийшла на зміну середземноморським культурам, сформувала на їхній основі свій само­бутній вигляд та відіграла значну роль в історії розвитку культури, ставши свого роду духовним мостом між стародавніми культурами та культурами Нового часу.

Характерні риси.

- Візантійська культура свідомо орієнтувалася на минуле, вважаючи себе єдиною правонаступницею Стародавньої Греції та Риму.Художня система візантійського мистецтва поєднала в собі елементи художніх культур і синтезом цих систем стала поява своєрідного візантійського стилю, тісно пов’язаного з новим християнським віровченням.

- В основні візантійської культури існувало досить штучне поєднання принципів, викладених у Біблії і творах Батьків церкви, із деякими творами давньогрецьких авторів і римським правом.

- Візантійські культурні традиції мали великий вплив на сусідні народи, особливо південних і східних слов’ян.

Візантійські архітектори й художники, які протягом багатьох століть обслуговували християнську церкву, створили відповідно до релігійних догматів струнку й відшліфовану систему мистецтва.

У візантійській архітектурі знайшли своє застосування і розвиток художні і технічні ідеї античності. Візантійські архітектори в пошуках нових форм храму вирішили складне творче та інженерне завдання - об'єднали прямокутну в плані базиліку і центричний храм. Наслідком цих пошуків став найвидатніший витвір візантійської архітектури - храм Св. Софії (Софія - символ божественної мудрості) в Константинополі, побудований усього за п'ять років за наказом Юстиніана. Пізніше складеться хрестово-купольне планування храмів. Саме в цей час був споруджений шедевр візантійської архітектури – собор св. Софії в Константинополі, створені високомистецькі мозаїки церкви Сан-Вітале в Равенні. Присутня просторова ієрархія в храмах.

Багата і візантійська історіографія. У цей період було створено більше ніж півтора десятка видатних історичних творів. Найвідомішими були „Хронографія” Михаїла Псьола, „Олексіада” Анни Комнін, „Історія” Нікіти Хоніата.Імператор Константин Багрянородний сам був автором декількох книг. Дуже цікава особистість історика Прокопія Кесарійського. У офіційному творі “Історія воєн Юстиніана з персами, вандалами і готами” Прокопій вихваляє імператора, детально описує його перемоги.

В літературі широкого розповсюдження набув жанр байок, де в сатиричній формі гостро критикувалися влада та існуючі порядки.

У 1045 р. у Константинополі відкрилося вище училище з філософським та юридичним факультетами, котре умовно називають університетом, а наприкінці ХІ ст. розпочала роботу „Патріарша академія” для підготовки вищих ієрархів церкви.

Розвивалися іконопис, книжкова мініатюра, фресковий живопис та мистецтво мозаїки. Обов’язковою нормою для митців у наборі сюжетів. галереї образів, розташуванні фігур, поєднанні кольорів і світлотіні було дотримання церковних канонів. Із надзвичайною виразністю втілювалася релігійна ідея у візантійських іконах. Іконами прикрашали храми й приватні будинки, їх дарували друзям, брали в далекі мандрівки та військові походи. У храмі Святої Софії у Константинополі (сучасний Стамбул) збереглися мозаїчні зображення візантійських імператорів та імператриць.

Важко переоцінити значення візантійської культури для розвитку Київської Русі, а згодом України, і Московської держави. Вже з IX ст. починаються активні контакти Візантії та Київської Русі знаменитим шляхом "з варягів у греки". З легендарного походу князя Аскольда на Царгород у 860 р. було фактично започатковане хрещення Русі. У середині X ст. поїздка київської княгині Ольги до імператора Константина Багрянородного мала велике . значення у дальшому розвитку торгово-політичних відносин між обома країнами і поширенні християнства на Русі. Шлюб сестри візантійського імператора Василія II — Анни з київським князем Володимиром довершив перетворення християнства на державну релігію Русі (акт хрещення 988 р.). У такому вигляді воно повністю успадкувало візантійську традицію. Візантійська християнська концепція богообраності імператорської влади відчутно вплинула на формування "самодержавства" Київської Русі. Церква тут також була залучена до коронації київських князів, символізуючи, як і у Візантії, божественне освячення їхньої влади.

Запровадження християнства на Русі сприяло поширенню серед її населення слов'янської писемності — кирилиці. З Візантії у великій кількості прибували богослужебні книги і предмети християнського культу, був запозичений церковний спів.

Найпомітніший вплив Візантії на мистецтво Київської Русі. Давньоруські князі запрошували до Києва, а згодом і до Володимира візантійських архітекторів і художників для спорудження храмів та монастирів. Збудований Ярославом Мудрим у Києві 13-ку-польний собор Св.Софії був спроектований візантійськими зодчими, що використали й традиції давньоруської архітектури. У створенні його мозаїк і фресок, поряд з візантійськими митцями, брали участь і місцеві майстри, переймаючи досвід. Впродовж багатьох віків й українська культура зазнавала значного впливу унікальної духовної спадщини Візантії. Це яскраво виявилося у збереженні тісних зв'язків українського православ'я з Константинопольською церквою, системі навчання в школах церковних братств України, діяльності Острозької та Києво-Могилянської академій. Як і в Росії, українське богослов'я, іконопис, церковна архітектура та література тривалий час дотримувалися візантійської традиції. Мотиви візантійської філософії відчутні в українській православній полемічній літературі, творчості видатного українського мислителя Григорія Сковороди.

Після падіння Константинополя Московська держава вважала себе прямою спадкоємницею Візантійської імперії. Вона запозичила герб Візантії (орел з двома головами), а її князі перейняли титул царів (цесарів).Російське іконописне мистецтво, значну роль в якому відіграв виходець з Візантії Феофан Грек, архітектура, книжкове видавництво, філософія, богослов'я, освіта, вишукана словесність (література) і політичні теорії аж до XVII ст. зберігали незаперечні риси візантійської традиції.