II. Основні питання

Якість. Європейський простір вищої освіти, виправдову­ючи сподівання своїх засновників, має керуватися основни­ми академічними цінностями, тобто демонструвати якість. Оцінюючи якість, слід ураховувати цілі і призначення на­вчальних закладів та їх програм. Потрібно досягти гар­монійного поєднання нововведення і традиції, академічної бездоганності та соціально-економічної обґрунтованості, послідовності навчального плану та свободи вибору для сту­дентів. Заклад об'єднує викладання та наукову роботу, зай­мається керівництвом та організацією, розуміє потреби сту­дентства та надає позаосвітні послуги. Якості самої по собі недостатньо, її треба продемонструвати і гарантувати, щоб во­на була визнана й отримала довіру студентства, партнерів та суспільства в Європі та світі.

Якість — це головна основоположна умова для довіри, відповідності, мобільності, сумісності та привабливості в Євро­пейському просторі вищої освіти.

Формування довіри. Подібно до оцінки наукових дослід­жень, забезпечення якості вищої освіти має міжнародний вимір. В Європі гарантії якості не слід покладати на одну ор­ганізацію, яка б впроваджувала в життя загальний перелік ви­мог. Вирішення проблеми в майбутньому потребуватиме створення на європейському рівні механізму взаємного виз­нання результатів дотримання якості з "акредитацією". Ці механізми мають поважати національні, мовні та дисциплі­нарні розбіжності і не переобтяжувати університети.

Сумісність. Навчальні програми мають повністю відпові­дати потребам європейського ринку праці відповідно до того, коли присвоюється кваліфікація: після бакалаврського курсу навчання чи після магістратури. Можливість знайти роботу на ринку праці у будь-який час протягом усього життя най­краще досягається у разі отримання справжньої якісної освіти, надання різноманітних підходів і спрямувань курсів навчання, гнучкості програм з можливістю багаторазового підключення і виходу з програми, трансверсальних вмінь і на­вичок, як, наприклад, уміння спілкуватися та знання мов, уміння мобілізувати знання, вирішувати проблеми, працюва­ти в колективі та розуміти соціальні явища.

Мобільність. Однією з необхідних якостей Європейського простору вищої освіти є вільна мобільність студентів, викла­дацького складу та випускників. Європейські університети бажають сприяти більшій мобільності як "горизонтального", так і "вертикального" типу і не вважають віртуальну мобільність замінником фізичної мобільності. Для здійснен­ня визнання та мобільності вони можуть використовувати вже Існуючі інструменти, а саме: ECTS, Лісабонську кон­венцію, додаток до диплома, мережу NARIC/ENIC. З огляду на важливість викладацького складу з європейським досвідом, університети хотіли б усунути наявні вимоги щодо національності та інші перепони та віддати перевагу досвіду академічної діяльності в Європі. Попри це потрібен також за­гальний підхід до віртуальної мобільності та транснаціональ­ної освіти.

Порівнянність кваліфікацій бакалаврських та магістерських рівнів. Вищі навчальні заклади схвалюють рух до створення загальновизнаної кваліфікаційної системи, яка б ґрунтувалася на основних формулюваннях бакалаврських/магістерських та аспірантських курсів навчання. Загальновизнано, що бака­лаврські звання присвоюють, коли нараховано від 180 до 240 кредитів згідно з ECTS, але кредити мають бути різно­манітними, спрямованими на початок трудової діяльності, або такими, що дають можливість підготуватися до подальшого аспірантського навчання. За певних обставин університет мо­же ухвалити рішення щодо запровадження інтегрованої про­грами, яка б вела безпосередньо до присвоєння магістерсько­го звання. Предметні мережі відіграють важливу роль у досягненні зазначених цілей. Університети переконані у ко­рисності накопичення системи оцінювання знань і переве­дення з одного вищого навчального закладу до іншого, яка ґрунтується на ECTS, а також на своєму основному праві ух­валювати рішення щодо прийнятності системи оцінювання знань, набутих у будь-яких інших навчальних закладах.

Привабливість. Європейські вищі навчальні заклади хотіли б залучати талановитих людей з усього світу. Це потребує дій на інституційному, державному та європейському рівнях. Конкретними заходами мають бути: адаптація програм, зван­ня та ступені, зрозумілі як в Європі, так і поза її межами, пере­конливі заходи щодо гарантії якості, програми з викладанням основними мовами світу, достатня інформація та маркетинг, привабливі умови для іноземних студентів та науковців, а та­кож стосунки на перспективу. Успіх також залежить від як­найшвидшого усунення заборони імміграції та ситуації на ринку праці.

Європейські заклади вищої освіти усвідомлюють, що їх студенти потребують і вимагають кваліфікацій, які б вони могли успішно застосовувати для навчання та роботи по всій Європі. Навчальні заклади, їх мережі та організації розуміють свою роль та відповідальність у цій справі і підтверджують своє прагнення відповідно до цього самоорганізуватися в ме­жах автономії.

Європейські заклади вищої освіти закликають уряди своїх держав та в контексті Європи сприяти змінам, надати загальну схему для координації та керівництва до зближення. Вони підтверджують свою спроможність та бажання спільними зусил­лями розпочати та підтримати позитивні зрушення у такому:

• знайти нове визначення вищій освіті та науковій діяльності для всієї Європи;

• реформувати програми і вищу освіту загалом;

• посилити та взяти за основу у вищій освіті наукову роботу;

• запровадити загальноприйняті механізми оцінювання, забезпечення та сертифікації якості;

• виходити зі спільних ознак в європейському контексті та забезпечити подібність між різними закладами освіти, програмами та ступенями;

• сприяти мобільності студентів та викладацького складу, а також влаштуванню випускників на європейському ринку праці;

• підтримувати зусилля на шляху модернізації університетів у країнах, де існують проблеми побудови Європейського простору вищої освіти;

• не зупинятися перед проблемами визнання, привабливості та конкурентоспроможності у своїй країні, в Європі і світі;

• надалі розглядати вищу освіту як безумовний громадянський обов'язок.