Вища освіта в Європі вища освіта об'єднаного королівства (uk)

Країна. Об'єднане Королівство (United Kingdom) складається з кількох квазінезалежних у питаннях освіти частин: Великобританії (Англії, Уельсу й Шотландії) і Північної Ірландії. Це — колиска першої у світі буржуазної революції, яка ліквідувала головні перепони на шляху розвитку капіталіз­му й зумовила видатні досягнення країни у багатьох сферах, її досягнення­ми стали не лише організація рекордної в історії колоніальної імперії (майже 35 млн. км² з населенням понад 700 млн. чол. напередодні Другої світової війни), а й добровільна відмова від її силового збереження і пере­творення на сучасну Співдружність, до складу якої входять країни з най­розвиненішими у світі системами освіти (Канада, Австралія і Нова Зелан­дія).

Об'єднане Королівство (надалі ОК) — парламентарна монархія, закони в якій створюють парламент (складається з палати лордів і палати громад) і королева, а виконавча влада належить кабінету міністрів на чолі з прем'єр-міністром. Головними є консервативна, лейбористська і ліберальна партії.

ОК має територію 244 100 км² і населення 57,2 млн. чол. (розподіл у чо­тирьох частинах: 80%, 5%, 9%, 6%). У 1990 р. у віковій групі 0-14 років на­лічувалося 19% всього населення. У різних регіонах використовуються по­мітно відмінні від стандартної літературної англійської (BBC) мови діалек­ти, а також мови меншин (в Уельсі й Північній Ірландії).

Минуле і сучасне системи вищої освіти. Засновані на початку XIII сто­ліття університети в Оксфорді й Кембріджі для навчання еліти, покликаної слугувати Богу і державі, кілька століть репрезентували всю її вищу освіту, адже наступні (якщо не рахувати чотири невеликих "старих" шотландських університети) з'явилися після 1830 р. під тиском суспільних вимог, створе­них індустріальною революцією й новими потребами країни. Хоч у XX сторіччі отримали статус університетів коледжі, які готували молодь до складання випускних іспитів у Лондонському університеті, вища освіта країни була елітарною й охоплювала надто малий відсоток молоді.

Істотне розширення вищої освіти настало відразу після перемоги у Другій світовій війні, коли за порівняно короткий час кількість університе­тів подвоїлася, а їх контингент зріс ще більше.

З кінця XIX сторіччя в ОК працювали технічні коледжі, але їх дипломи вважалися нижчими від академічного стандарту університетів. Лише з 1956 р. зі створенням Національної ради з присудження академічних звань дипломи закладів технічного сектора вищої освіти підняли до рівня бака­лаврських. Майже сторіччя вища освіта ОК була взірцем бінарної моделі. Лише Акт (Закон) 1992 р. надав технічним інститутам статус університетів й два сектори злилися в один, хоч відмінності між технічними і рештою уні­верситетів залишилися значними.

Заклади вищої освіти. Всі університети ОК мають високий рівень автоно­мії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну політику у вищій освіті здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу фі­нансових і матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом та університетами покладені на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів ОК, шкіл і ліцеїв, роботодавців. Таке широке пред­ставництво дає змогу поєднати цілі держави й інтереси ВЗО, досить об'єк­тивно оцінюючи останні. Для цього з 1996 р. розширюється число критері­їв, за якими має визначатися якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є Комітет ректорів, який з 1992 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.

У 1993 р. в ОК було майже 440 внесених у довідники закладів вищої ос­віти: 76 університетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 навчаль­них центри та коледжі різного розміру, серед яких чимало гігантів з ба­гатьма тисячами студентів, і карликів з кількома викладачами і дюжиною-другою студентів. Для того, щоб ВЗО міг (за бажання) додати до своєї на­зви слово "університет", він повинен виконати вимогу Закону 1992 р. і мати не менше 4000 студентів, з них понад 3000 на денному навчанні за програ­мами університетського рівня.

Післясередня освіта неуніверситетського рівня надається численними технічними та іншими коледжами, програми яких мають чітку фахову орі­єнтацію. Чимало їх підпорядковані Комітету з технологічної і бізнесової освіти (ВТЕС). Перший ВТЕС-диплом можна отримати вже після року денного навчання, національний ВТЕС-диплом — після 2-3 років. Вони трохи відрізняються і суворістю вимог до вступників.

Визнання професійних кваліфікацій здійснюється, як правило, певними асоціаціями, що встановлюють (для більшості регульованих фахів) дуже жорсткі вимоги. Для їх виконання випускникам університетів необхідні ро­ки праці й самостійного вдосконалення.

Видатну роль в сучасній вищій освіті ОК відіграє Відкритий університет, що став зразком для запозичення в усьому світі. Його створення (1969 р.) пов'язується з ім'ям відомого лейбористського діяча Гарольда Вільсона. Доступ до навчання (переважно заочного і рекордно різноманітного за за­собами і методиками) повністю вільний, тому кожний дорослий може об­рати у ньому одну з сотень програм низького чи університетського рівня. Кількість студентів перевищує 200 000, чимало мешкає поза кордонами ОК. Відкритий університет фактично став міжнародним закладом, при­суджені ним кваліфікації (найчастіше це ВА) отримують понад 6000 осіб щороку.

Доступ. Середня освіта в ОК триває 13 років, два останніх з яких присвя­чуються поглибленому вивченню тих дисциплін, які учень планує обрати для студій у ВЗО. Школи надають змогу обрати курси різного рівня склад­ності, що призводить до нееквівалентних атестатів. Право вступу у ВЗО без іспитів надає атестат про загальну освіту підвищеного рівня (скорочено "A level"). За великої автономії шкіл в освітньому процесі заключні вимоги стандартизовані, бо випускні іспити проводять кілька незалежних екзаме­наційних рад. Більшість абітурієнтів університетів ОК мають А-рівень з трьох дисциплін.

Для зарахування абітурієнти подають свої заяви у Службу прийому в університети і коледжі (UCAS), вказуючи до п'яти бажаних закладів. Доку­менти направляються в ВЗО, які вирішують, чи варті кандидати зарахуван­ня. Хоч у країні притримуються політики відкритої вищої освіти, зацікав­лені органи встановлюють квоти місць (держсекретар з освіти — для вчи­телів, департамент охорони здоров'я — для лікарів тощо). Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількість вільних місць в аудиторіях, застосову­ється селекція, форми якої визначаються самими ВЗО. Право на квотуван­ня мають і органи розподілу фондів і ресурсів.

Чималі відмінності у доступі в ВЗО спостерігаються у Шотландії, що, втім, не заважає їй мати майже удвічі вищу кількість студентів (у розрахун­ку на 100 000 населення), ніж інші частини ОК.

Нарешті, три університети (Oxford, Cambridge, Durham) проводять для абітурієнтів конкурсні вступні екзамени.

Академічний рік і екзамени. Навчання розпочинається 1 вересня і фор­мально закінчується ЗО серпня, але насправді навчальний рік коротший. Кожен ВЗО автономний у складанні навчального року за умови дотриман­ня загальних критеріїв: закінчення занять у червні, кілька (3-5) тижнів пе­рерв на головні релігійні свята.

Навчальний рік поділяється на три частини, але в останній більшість ВЗО скорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матеріалу і підготовку до заключних екзаменів. Частина універси­тетів мають серединні канікули (до 8 "тижнів читання") як час для само­стійного навчання студентів. Все дужче виявляється тенденція до двосеместрового року з канікулами між семестрами.

Кількість і розподіл тижневих навчальних годин (лекцій, семінарів, різ­них лабораторних робіт тощо) визначають ВЗО, післяобідній час у середу традиційно виділяється на спортивні заняття.

Кожен ВЗО автономний у встановленні методів контролю роботи і знань студентів: більшість робить наголос на заключних екзаменах, часто прово­диться поточний контроль з урахуванням його результатів під час вирішен­ня питання про перехід на наступний курс чи рівень. Після закінчення про­грами першого циклу студент може отримати наступні оцінки: найвищу (Class 1), дуже хорошу (Class 2, Division 1) з правом продовження навчання на другому циклі, непогану (Class 2, Division 2 чи "two-two"), найнижчу (Class 3).

Для переходу з першого рівня на другий необхідно виконати досить ви­сокі академічні вимоги (диплом бакалавра з відзнакою) і показати хороші знання з предмета спеціалізації. З цього правила є й винятки, коли на дру­гий рівень приймають осіб без диплома за перший рівень, але лише за на­явності чималого досвіду праці з обраного фаху.

Викладачі. Викладачі поділяються на професорів, старших лекторів і лекторів. Окрім навчальної роботи, вони повинні проводити наукові дос­лідження, але частка останніх в усьому робочому часі викладачів залежить від виду ВЗО й оцінюється в 33%. У своїй роботі викладачі мають чималу свободу не лише в організації і методиці проведення занять, а й в деталіза­ції програми курсів. Силами адміністрації ВЗО і зовнішніх атестаційних органів здійснюється лише загальний контроль за наслідками роботи вик­ладачів.

Про вакантні місця повідомляється в пресі, обраним після вивчення доку­ментів кандидатам надається певний іспитовий термін, після успіху в якому провадиться зарахування до штату ВЗО.

Кваліфікації. Більшість абітурієнтів в ОК обирають курси навчання, що забезпечують здобуття першої кваліфікації (часто називають "undergra­duate degree"). Цей перший диплом вимагає загалом 3-4 роки навчання, за винятком ветеринарії й медицини (5-6 років). Передбачається впроваджен­ня курсів меншої тривалості (прискорених) й можливість внаслідок зміни тривалості року й інтенсивнішої роботи отримання першого диплома вже за два роки. В ОК найпоширеніші наступні кваліфікації: "бакалаври мис­тецтв (ВА = Bachelor of Arts), наук (BSc = Bachelor of Science), освіти (BEd = Bachelor of Education), інженерії (BEng = Bachelor of Engineering), права (LLB = Bachelor of Law), медицини (MB = Bachelor of Medicine). Кваліфі­кація бакалавра має три варіанти "з відзнакою" залежно від кількості по­глиблено вивчених і складених дисциплін: Honours degree — 1, Joint Ho­nours degree — 2, Combined Honours degree — 3 (чи більше) дисципліни.

Менш престижним є навчання і отримання "посередньої" (Ordinary Pass degree) бакалаврської кваліфікації з непоглибленим вивченням і засвоєн­ням дисциплін програми.

Після завершення навчання першого рівня студент може продовжити ос­віту для отримання вищої кваліфікації (postgraduate degre), яка часто нази­вається "магістр". Найпоширеніші варіанти: магістр мистецтв (MA = Mas­ter of Arts), наук (Msc = Master of Science), бізнесу та управління (MBA = Master of Business Administration), права (LLM = Master of Law). Отриман­ня цього диплома відкриває шлях до студій докторського рівня з присвоєн­ням звання "доктор філософії" (PhD = D Phil = Doctor of Philosophy), рідше — "магістр філософії". Інколи і лише за умови виконання належних самос­тійних досліджень докторське звання отримується відразу після бака­лаврського. Деякі університети присвоюють кваліфікацію "бакалавр" після програми другого рівня (В. of Philosophy чи B.of Literature). Сказане вище представлене у таблиці 12.

Таблиця 12