- •Ю.Бєляєв, о. Мішуков Болонський процес
- •Розділ і. "Європа" Велика хартія університетів
- •Преамбула
- •Основні принципи
- •Сорбоннська спільна декларація про узгодження системи вищої освіти в Європі
- •Спільна декларація міністрів освіти Європи
- •Конвенція вищих навчальних закладів Європи "Формування європейського простору вищої освіти"
- •II. Основні питання
- •Підписались:
- •Конференція міністрів вищої освіти Європи "На шляху до європейського простору вищої освіти"
- •Конференція міністрів вищої освіти Європи "Утворення європейського простору вищої освіти"
- •Прогрес
- •Гарантія якості
- •Перевірка результатів
- •Нові члени
- •Структура контролю
- •Програма роботи на 2003—2005 роки
- •Вища освіта в Європі вища освіта об'єднаного королівства (uk)
- •Тривалість навчання і головні види академічних кваліфікацій вищої освіти Об'єднаного Королівства для окремих профілів
- •Вища освіта італії
- •Тривалість навчання і дипломи для головних профілів вищої освіти сучасної Італії [75]
- •Вища освіта сучасної іспанії
- •Тривалість навчання і кваліфікація за трьома рівнями вищої освіти Іспанії
- •Вища освіта сучасної франції
- •Профілі, тривалість навчання і головні кваліфікації у вищій освіті Франції (позначення розшифровуються нижче)
- •Вища освіта сучасної німеччини
- •Види кваліфікацій вищої освіти Німеччини (1994/95 навчальний рік)
- •Вища освіта сучасної польщі
- •Вища освіта сучасної росії
- •Система кваліфікацій у вищій освіті Росії
- •Вища освіта сучасної україни
- •Конвенція про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в Європейському регіоні
- •Розділ і. Визначення
- •Розділ II. Компетенція державних органів
- •Розділ ііі. Основні принципи оцінки кваліфікацій
- •Розділ IV. Визнання кваліфікацій, які дають доступ до вищої освіти
- •Розділ V. Визнання періодів навчання
- •Розділ VI. Визнання кваліфікацій вищої освіти
- •Розділ VIII. Інформація про оцінку вищих навчальних закладів і програм
- •Розділ IX. Інформація з питань визнання
- •Розділ X. Механізми здійснення
- •Розділ XI. Заключні положення
- •Стаття хі.6
- •Стаття хі.7
- •Модель структури додатка до диплома, і. Короткий опис моделі
- •II. Структура додатка до диплома
- •1. Інформація, що ідентифікує власника кваліфікації
- •2. Інформація, що визначає кваліфікацію
- •III. Пояснювальна записка до заповнення додатка до диплома
- •Інформація про рівень кваліфікації
- •4. Інформація про зміст і результати навчання
- •5. Інформація про функції кваліфікації
- •6. Додаткова інформація
- •7. Порядок заповнення додатка до диплома
- •8. Інформація про національну систему вищої освіти
- •Іv. Основні принципи і загальні вказівки з підготовки додатка до диплома
- •Розділ іі. "Україна" Болонський процес і перспективи законодавчого врегулювання розвитку вищої освіти в Україні
- •Національна доктрина розвитку освіти і. Загальні положення
- •II. Мета і пріоритетні напрями розвитку освіти
- •III. Національний характер освіти і національне виховання
- •IV. Стратегія мовної освіти
- •V. Освіта – рушійна сила розвитку громадянського суспільства
- •VI. Освіта і фізичне виховання — основа для забезпечення здоров'я громадян
- •VII. Рівний доступ до здобуття якісної освіти
- •VIII. Безперервність освіти, навчання протягом життя
- •Іх. Інформаційні технології в освіті
- •X. Управління освітою
- •XI. Економіка освіти
- •XII. Освіта і наука
- •XIII. Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників
- •XIV. Соціальні гарантії учасників навчального процесу
- •XV. Міжнародне співробітництво та інтеграція у галузі освіти
- •XVI. Очікувані результати
- •Президента України в.Литвин кабінет міністрів україни постанова
- •Про затвердження заходів з реалізації Національної доктрини розвитку освіти на 2002—2004 роки
- •Прем'єр-міністр України а. Кінах заходи з реалізації національної доктрини розвитку освіти на 2002-2004 роки
- •Колегія міністерства освіти і науки україни рішення
- •Про проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації
- •Схвалено
- •Перелік необхідних умов для запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації
- •Схвалено
- •План заходів з підготовки до проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації
- •Міністерство освіти і науки україни лист від 19.05.2003 р. № 1/9-243
- •Заступник Державного м. Ф. Степко
- •Міністерство освіти і науки україни наказ
- •Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу
- •Наказую:
- •1. Затвердити:
- •Міністр в.Г. Кремень
- •Програма проведення педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації
- •Затверджено наказом мон України від 23.01.2004р. №48 тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців
- •1. Основні терміни, поняття та їх визначення
- •2. Мета та завдання
- •3. Загальні положення
- •4. Принципи
- •5. Форми організації навчання
- •7. Контроль успішності студента
- •8. Особливості переведення, відрахування, поновлення студентів та переривання їхнього навчання
- •9. Стипендіальне забезпечення студентів
- •10. Контроль за індивідуальним навчальним планом студента
- •Склад координаційної ради для супроводу та узагальнення результатів педагогічного експерименту
- •Міністерство освіти і науки україни наказ
- •Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004—2005 роки
- •Наказую:
- •Програма дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України
- •Заходи щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки
- •Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2004 р. За № 71/8670
- •Ліцензійні умови надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти
- •1. Загальні положення
- •2. Вимоги до кадрового забезпечення
- •3. Вимоги до матеріально-технічного утримання дошкільних навчальних закладів
- •4. Вимоги до організаційного та навчально-методичного забезпечення навчально-виховного процесу
- •5. Інші вимоги
- •Ліцензійні умови надання освітніх послуг у сфері загальної середньої освіти
- •1. Загальні умови
- •2. Нормативи кадрового забезпечення
- •3. Нормативи матеріально-технічного забезпечення
- •4. Нормативи інформаційного забезпечення
- •5. Нормативи навчально-методичного забезпечення
- •Ліцензійні умови надання освітніх послуг у сфері позашкільної освіти
- •1. Загальні положення
- •2. Вимоги до кадрового забезпечення
- •3. Вимоги до матеріально-технічного забезпечення
- •4. Вимоги до організаційного та навчально-методичного забезпечення навчально-виховного процесу
- •5. Інші вимоги
- •Ліцензійні умови надання освітніх послуг у сфері професійно-технічної освіти
- •1. Загальні положення
- •2. Кваліфікаційні вимоги
- •3. Вимоги до матеріально-технічного забезпечення
- •4. Вимоги до навчально-методичного забезпечення
- •5. Інші вимоги
- •Ліцензійні умови надання освітніх послуг у сфері вищої освіти
- •1. Загальні положення
- •2. Нормативи та вимоги
- •3. Інші вимоги
- •Перелік скорочень
- •Глосарій
- •Література основна
- •Довідкові електронні ресурси
- •Додаткова література
Вища освіта сучасної франції
Країна. Франція у світі сприймається як своєрідний еталон європейської культури, демократії і поваги до людини-творця. Такий імідж країни зумовлений тривалими зусиллями її видатних особистостей і народу утвердити у себе і в світі ідеали свободи й рівності.
Зараз Франція — П'ята республіка, що керується Конституцією 1962 p., за якою влада належить народу. Керівником централізованої країни є президент, що обирається народом на сім років і очолює виконавчу владу. Законодавча влада належить двопалатному парламенту. В останні десятиріччя помітна тенденція до розвитку децентралізації. Головними партіями є соціалістична (PS), республіканське об'єднання (RRR), Союз за демократію (UDF), комуністична (PCF) та інші.
Франція належить до найрозвиненіших країн світу з відносно високим прибутком на одну особу. Багата історія, повага до минулого та його матеріальних досягнень, прекрасні природні умови дають їй змогу вже багато років залишатися найпривабливішою для туристів, випереджаючи Іспанію, Італію, США та інші країни.
Територія Франції 551 602 км2, населення 57,8 млн. чол. (1994 p.). 26,4% населення перебуває у віковому інтервалі 0-19 років, 58,9% — від 20 до 64 років, у продуктивному віці — понад 40% французів, а безробітних 12%. Державна релігія відсутня. Вважають, що 76,4% французів — католики, але в країні представлені практично всі світові релігії. На всій території домінує французька мова, хоч є кілька регіональних діалектів.
Минуле і сучасне системи вищої освіти. Перші навчальні заклади відносяться до римського періоду й деякі вищі заклади (як медична школа в Монпельє) існували ще в кінці першого тисячоліття нашої ери, але лише Паризький університет (початок XIII сторіччя) надовго став зразком для всієї Європи в організації вищого навчання і підготовки фахівців вищого тогочасного рівня.
На момент потреби в розширенні класичного набору спеціальностей (XVI сторіччя) королівська Франція мала аж 22 університети, надмірна традиційність яких примусила владу створити заклади з технічними і науково-природничими напрямами (школи мостів, гірничої справи тощо). Велика революція змела всі королівські університети, тому майже сторіччя Франція обходилася без цього виду ВЗО, відновивши їх лише 1896 р.
Довга черга бурхливих історичних подій зумовила виняткову складність системи вищої освіти Франції, де університети найвищого ґатунку з десятками тисяч студентів поєднуються з мікроскопічними закладами, потоки багаторічного відбору талановитих учнів на основі відомого принципу меритократизму зі вступом в елітні Вищі Школи через надвисокі конкурсні бар'єри мирно співіснують з абсолютно вільним записом на більшість факультетів численних університетів. "Студентська революція" кінця 60-х років з епіцентром у Сорбонні привела до істотного реформування насамперед університетів, що визначило головні риси сучасної вищої освіти Франції.
У наш час вона дуже далека від стагнації, адже за кілька років кількість студентів зросла на 0,5 млн, а на 2000 рік фахівці передбачають понад 2 млн. (майже 50% охоплення молоді). Залишається високий рівень централізації системи освіти з дещо гіпертрофованим впливом різних міністерств, що мають свої ВЗО. Як їх противага створена група впливових громадських органів й асоціацій консультативного плану. Національна рада з вищої освіти і досліджень (CNESER) і Конференція президентів університетів є головними з них. Вони активно співробітничають з Міністерством освіти.
Заклади вищої освіти. Детально описати французькі ВЗО — непроста справа, бо їх видів набагато більше, ніж в інших країнах. У довідниках Європейського Союзу вказуються адреси аж 1877 закладів! Це пояснюється тим, що у переліку зазначено заклади, які в інших країнах входять до системи середньої освіти: багато сотень закладів професійного навчання (технічні, медсестер тощо) переважно з дворічними програмами.
До "справжньої" вищої освіти зі вступом після отримання повної середньої у тому ж 1992 р. відносилося 78 університетів, 453 переважно монодисциплінарних ВЗО з невеликим (кілька сотень) контингентом студентів. Чверть студентів навчається у приватному секторі, де налічується п'ять університетів і більшість з 453 спеціалізованих закладів вищої освіти. Державні університети поглинають майже 2/3 студентів країни, і майже кожен з них — великий заклад з десятком і більше тисяч студентів, що має адміністративну і наукову ради, раду викладачів і студентів й керується президентом, якого на п'ять років обирають ці три ради. Університети є об'єднанням "одиниць підготовки і пошуків" (UFR=Unites de formation et de recheche) з основних дисциплін на чолі з обраними директорами, а також більш звичних нам інститутів і шкіл (технологічних, політичних чи юридичних студій, професіоналізованих, підготовки вчителів, загальної адміністрації чи менеджменту, туризму, зв'язку, преси, соціального і економічного розвитку, міжнародних відносин і багато інших). Не дивно, що одні лише університети присуджують понад десять різних кваліфікацій.
Оскільки, крім університетів, у Франції є чимало інших видів закладів, то, як виняток, ми переносимо інформацію про них у наступні пункти.
Доступ. У Франції частина вищої освіти практично повністю відкрита (це переважно університети) і вступ майже зводиться до простого запису на навчання й сплачування символічної суми на витрати канцелярії, інша — "закрита" (домінують неуніверситетські заклади), бо прийом ведеться з суворою селекцією при кількох претендентах на одне місце. Навчаючись в останньому класі ліцею ("терміналі"), учень може звернутися до його ради з проханням на основі досьє вирішити питання вступу в наступні види закладів з селективним зарахуванням:
підготовчі класи, які інтенсивно готують до вступу через жорсткий конкурс у вельми шановні у Франції Вищі (чи Великі) Школи;
університетський технологічний інститут для отримання через два роки технологічного диплома, що є насамперед професійною і вигідною для успіху на ринку праці кваліфікацією;
секцію вищих техніків з виходом через два роки на посвідчення "вищого техніка";
спеціалізовану (вищу) профшколу.
У разі відхилення прохання учень найшвидше опиниться в одному з десятків університетів.
Для запису в університети необхідно мати документ про середню освіту (12 чи 13 років навчання), який у Франції має назву "бакалаврат" (усі звуть його просто "бак") й отримується після складання комплексу випускних екзаменів, що проводяться одночасно по всій країні так, що списування практично виключене. Незалежність цих екзаменів від ліцеїв дає змогу досить об'єктивно порівнювати між собою заклади середньої освіти. Дані про ці екзамени (включаючи й результати учнів) оприлюднюються у пресі. Оскільки останні роки середньої освіти досить спеціалізовані, то "баки" мають варіанти, які дають доступ лише на відділення за профілем.
Особи без бакалаврату можуть отримати перепустку у вищі заклади шляхом складання екзаменів на диплом доступу до вищої школи (DAEU), який визнається еквівалентним замінником. DAEU має лише дві версії: А — гуманітарну, В — природничі та інші спеціальності.
У Вищі Школи, які готують держслужбовців і гарантують випускникам постійне місце праці, надаючи освіту дуже високого ґатунку, вступають за конкурсом після дворічних післяшкільних підготовчих (читай, репетиторських) класів, програми і вимоги яких вищі, ніж на двох курсах університетів. Вступ у ці класи теж селекційний і лише за рекомендаціями шкіл і ліцеїв. У випадку невдачі під час вступу у Вищі Школи випускники підготовчих класів вільно продовжують навчання відразу на третьому курсі університетів (за профілем). Громадськість Франції вважає Вищі Школи з їх кореневою системою підготовчих класів кращим досягненням національної системи освіти.
Все ж абсолютна більшість абітурієнтів з "баками" записується в широко відкриті університети. З регіону Парижа поширюється практика введення учнями даних про себе і бажані заклади освіти у комп'ютерний банк, який після отримання всіх замовлень і врахування безлічі параметрів видає свій присуд (оскаржень не буває) про місце навчання у ВЗО.
Академічний рік і екзамени. Академічний рік має два семестри, розпочинається у вересні і закінчується у червні. До літніх канікул додаються двотижневі перерви на Різдво і Великдень, інколи ще тиждень у лютому між семестрами. Дати залежать від ВЗО і щороку змінюються. Заняття проводяться традиційним способом, але наголошується на самостійній роботі студентів, для якої створені прекрасні умови (бібліотеки, бази даних, комп'ютеризовані робочі місця для студентів тощо). Серйозні дисципліни закінчуються екзаменами. Шкала оцінок досить своєрідна: від 20 (найвища) до 0 (найнижча): 16-19 — дуже добре і відмінно, 14-15 — добре, 12-13 — досить добре, 10-11 — задовільно (прохідні бали), нижче 10 — незадовільно.
Більшість вищих навчальних закладів організує багато вільних і платних лекційних курсів актуального змісту для дорослих. Поряд з вечірнім навчанням є і дистанційне (30 000 студентів у 23 університетах і Національному центрі заочної освіти), а також специфічні форми фахової підготовки в таборах чи майстернях різної тривалості влітку чи у вечірній час під егідою Національної консерваторії мистецтв і ремесла. Наполегливість у виконанні програм цих таборів може привести аж до отримання диплома інженера.
Навчання у ВЗО Франції організовується за трьома стадіями — циклами. Перший триває два роки, впродовж яких аж 54% всього контингенту університетів набуває загальну вищу освіту, уточнює фахову орієнтацію й отримує першу академічну кваліфікацію (проміжний диплом DEUG). Другий цикл є циклом поглиблення і фахової підготовки (2-3 роки) й сам підрозділяється на дві стадії з наданням lісеnс і maitrise (див. пункт "Кваліфікації"). Третій цикл дуже спеціалізований і готує до початку серйозних наукових досліджень. Прийом на нього за конкурсом, тривалість навчання — рік.
Конкурсний також вступ на докторські студії, які завершуються захистом дисертації й отриманням кваліфікації "доктор".
Викладачі. Викладачі поділяються на три категорії: професори (еквівалент наших професорів і доцентів), лектори і асистенти. Хоч середня зарплата викладацького персоналу нижча, ніж у колег з аналогічними дипломами у промисловості, Ідей вид праці виявляється привабливим через помірні навчальні навантаження у поєднанні з високим рівнем академічної свободи і соціальної захищеності. Прийом конкурсний, бо кількість претендентів перевищує кількість вакантних місць.
Закон визначає тривалість робочого тижня викладача у 39 годин. За рік має набратися 128 год. лекцій, або 192 год. семінарських занять, чи 228 год. керування лабораторними роботами.
Кваліфікації. Кваліфікаційна система ВЗО Франції досить складна, про що свідчить наведена нижче таблиця 15.
Усі види кваліфікацій розподіляються на дві групи, що зв'язані з коротко- і довготерміновим навчанням.
"Короткі" програми тривають переважно два, зрідка — три роки й приводять до професіональних кваліфікацій, які надають право праці в промисловості, торгівлі і в секторі послуг. Цей напрям вищої освіти обирають 30% усіх володарів шкільних бакалавратів. Є чотири головних види програм короткого навчання:
програми університетських технологічних інститутів (ШТ) у 19 окремих профілях (дисциплінах) з тривалістю два роки й присудженням університетського диплома з технології (DUT), що дає змогу потрапити на керівні пости нижчого і середнього рівня. DUT популярний і кількість кандидатів в IUT часто у багато разів перевищує кількість місць, що приводить до селекційного вступу;
програми секцій вищих техніків (STS), що тривають переважно два роки і надаються у частині ліцеїв з післясередніми профпрограмами, схожими на щойно описані програми ШТ, але такими, що відзначаються вищою спеціалізацією і присудженням диплома вищого техніка (brevet de technicien superieur). Звуженість фахового змісту стає серйозним недоліком у випадку вимушеної зміни заняття, тому STS менш популярні, ніж варіант університетських інститутів. У багатьох країнах аналоги STS не відносяться до вищої освіти;
другий варіант короткої університетської програми — дворічна і високоспеціалізована програма, що завершується дипломом про університетську наукову і технологічну освіту (DEUST), який також виводить на ринок праці у сервіс чи індустрію;
триваліші (до чотирьох років включно) програми підготовки санітарного та іншого медичного персоналу нижчої і середньої кваліфікації у спеціалізованих школах системи Міністерства охорони здоров'я. Користуються успіхом і тому вступ на ці програми конкурсний. "Довгі" програми пропонують університети та інші ВЗО високого рівня.
На них йдуть 68% володарів бакалавратів (з них 10% роблять це через посередництво підготовчих класів). Цю групу закладів можна класифікувати так: а) університети; б) інститути політичних студій; в) Вищі Школи кількох типів; г) Вищі Нормальні школи; д) Школи мистецтва і архітектури.
Університети навчають за трьома циклами (2+2+1). Перший передбачає два роки викладання загальних основ і базових дисциплін обраного профілю й приводить до диплома загальної університетської освіти
(DEUG) — проміжного документа з чисто академічним змістом. Студенти медичних фахів мають високий бар'єр екзаменів у момент переходу з першого на другий курс, з решти спеціальностей такої суворості немає.
Другий цикл триває два чи три роки й сам підрозділяється на дві частини, перша з яких надає лісанс (Licanc), друга — метріз (maitrise). Як свідчить таблиця кваліфікацій 15, така черговість притаманна не всім фаховим профілям. Навчання на другому циклі поглиблене і спеціалізоване. Дипломи мають академічний і професійний компоненти. Така чіткість порушується нововведеними професіоналізованими університетськими інститутами (IUPs), які набирають студентів після першого курсу, досить інтенсивно вчать три роки і після кожного з них послідовно видають тим, хто утримається, посвідчення: DEUG, лісанс, а у кінці — метріз. Володарів останніх уважно переглядає комісія для вшанування кращих званням "головного інженера" (чи магістра-інженера = Ingeniuer-Maitre". (У таблиці дипломів вони не вказані. — Авт.).
Таблиця 15