Профілі, тривалість навчання і головні кваліфікації у вищій освіті Франції (позначення розшифровуються нижче)

Профілі

Роки навчання

0

1

2

3

4

5

6

7

8

9

УНІВЕРСИТЕТИ

Гуманітарні Права Природничі

DEUG

L

M

DEA

D

DEUST

DESS

DUT

MST

Mag

Мистецтва

DEUG

L

M

DEA/ DESS

D

Мови

DEUG

L

M/ MST

DEA/ DESS

D

Економічні і адмініс­тративні

DEUG

L

M

DEA

D

DEUST

DESS

DUT DUT

MST MSG/ MIAGE

Mag

Загальної медицини

PCEM1

PCEM2

DCEM1

DCEM2

DCEM3

DCEM4

DEA

DE1

DE2

Фармацевтики

DE1

DESS/ DEA

Стоматології

PCEM1

DE1

DEA

CES

ШКОЛИ та інші заклади

Ветеринарії

CPGE

DE

Інженерії

CPGE

Ті/ DEA

Комерції

CPGE

Di/ DEA

Архітектури

DPLG

Примітка. Використані позначення означають (за алфавітом):

CES — certificat d'etudes specialises (сертифікат про спеціалізовану освіту);

CPGE — classes preparatoires aux Grandes Ecoles (підготовчі класи для вступу у Великі Школи);

D — doctoral (докторат, перший диплом. Після створення значного наукового доробку докторам може присуджуватися ще й додатковий диплом про "здатність керу­вання науковими дослідженнями");

DCEM — deuxieme cycle d'etudes medicates (другий цикл медичної освіти);

DE — diplome d'Etat de docteur en medecine (pharmacie, stomatologie) — державний ди­плом доктора з медицини, фармакології, стоматології;

DE1 — DE de docteur en medecine (державний диплом доктора з медицини);

DE2 — DE de deocteur en medecine specialise* (державний диплом доктора зі спеціалізова­ної медицини);

DEA — diplom d'etudes approfondies (диплом поглиблених студій);

DES — diplom d'etudes specialise» (диплом спеціалізованих студій);

DESS — diplome d'etudes superieures specialism (диплом поглиблених спеціалізованих студій);

DEUG — diplome d'etudes univeristaires generates (диплом загальної університетської осві­ти, заключний диплом першого циклу навчання);

DEUST — diplome d'etudes univcrsitaires scientifiques et techniques (диплом про наукову і технічну університетську освіту);

DI — diplom (диплом школи з певної дисципліни);

DPLG — diplome par le gouveraement (дипломований урядом);

DUT — diplome universitaire de technologic (університетський диплом з технології, який видають університетські технологічні інститути);

L — licence (лісанс, перше посвідчення другого циклу університетів);

M — maitrise (метріз, заключне посвідчення другого циклу університетів);

Mag — magister (магістр);

MIAGE — maitrise d'informatique applique a la gestion (метріз з інформатики в управлін­ні);

MSG — maitrise de sciences de gestion (метріз з наук управління);

MST — maitrise de sciences et techniques (метріз з наук і техніки);

РСЕМ — premier cycle d'etudes medicates (перший цикл медичних наук);

Ті — litre d'ingenieur (титул інженера).

Третій цикл у першому варіанті за рік вузькофахового навчання надає диплом з вищої спеціалізованої освіти (DESS), у другому — за 1-2 роки ширшого навчання готує до наукової роботи, присуджує диплом поглибле­ного навчання (DEA) і видає перепустку на докторські студії й захист ди­сертації.

Багатоваріантна ситуація і зі студіями після третього циклу. Після років аспірантури звичного нам університетського типу можна захистити ди­сертацію і стати доктором наук, потім ще попрацювати й отримати хабілітацію для керівництва науковими дослідженнями (HDR). Сенс зусиль — підвищення шансів на конкурсне заміщення місць університетських профе­сорів.

Інженери з хорошими дипломами з 1993 р. дістали змогу навчатися на програмах, аналогічних до аспірантури з класичних спеціальностей, бо мо­жуть за два роки навчання і досліджень у наукових центрах відповідного профілю отримати диплом з технологічних досліджень (DRT).

Медичні спеціальності мають цілком оригінальну систему дипломів і звань, яка досить детально відображена у таблиці. Навчання також поділя­ється на три цикли.

Інститути політичних студій кількісно малі і призначені для підготовки адміністраторів широкого профілю для участі у конкурсному заміщенні місць у державних структурах. Вступ конкурсний, основна про­грама триває три роки, можна також ще 1-2 роки повчитися на третьому циклі й отримати диплом вищого рівня.

Вищі Школи наукових і технічних профілів належать кільком мініс­терствам, мають трирічні програми й присуджують дипломи інженерів (Diplome d'Ingenieur). Вступ конкурсний і лише після попереднього дворіч­ного навчання у підготовчих класах з дуже інтенсивним і глибоким вивчен­ня математики і фізики.

Вищі Школи з комерції й управління — приватні і для вступу вимагають попереднього дворічного підготовчого навчання у спеціалізованих закла­дах вищої комерційної освіти (НЕС).

Вищі Нормальні школи (всього їх чотири) мають добру славу як кращі заклади підготовки викладачів ліцеїв і післясередніх закладів осві­ти. Вступ дуже селективний з попереднім успішним закінченням дворічних підготовчих класів відповідного профілю, потрапити куди теж можна лише після селекції впродовж навчання у колежі й ліцеї. Навчання триває пере­важно чотири роки; випускники отримують сертифікат здатності до викла­дання (CAPES), що може доповню­ватися додатковим профекзаменом (аг­регація = agregation), складання якого дуже добре впливає на підвищення зарплати і кар'єру. За умовами доступу випускники повинні не менше 10 років провести у державному секторі освіти, проти чого вони й не запере­чують: усі чотири роки навчання стипендія істотно перевищує мінімальну зарплату у промисловості й надалі теж залишається привабливою.

Школи мистецтв і архітектури (підпорядковані Міністерст­ву культури) мають дуже селективний доступ Г тривалість навчання від трьох до п'яти років. Перші мають одноциклові програми і видають націо­нальні дипломи. Навчання у школах архітектури поділяється на два цикли, кожний з яких має окремий незалежний диплом: після двох років — базо­вого навчання з архітектури (DEFA), ще через три — звання дипломовано­го урядом архітектора (DPLG).

Навчання студентів-іноземців. Допуск, Є чимало причин того, що Фран­ція була й залишається для більшості студентів-іноземців однією з найпривабливіших країн як для короткого чи довгого стажування, так і для отри­мання повної освіти. Майже всі вони вчаться у державних університетах, де їх частка сягає 8-9%.

Уряд Франції завжди докладав особливих зусиль до поширення мови і культури країни, тому створення амбасади майже автоматично веде до по­яви культурного центру і його філій, де можна дістати повну інформацію про систему освіти й можливості потрапити на навчання. Прекрасно пред­ставлена країна у довідниках міжнародних організацій (ООН, ЮНЕСКО, Ради Європи, Європейського Союзу), базах даних TRACE, ORTELIUS, в Internet тощо. Франція є учасником усіх великих проектів з розвитку мо­більності в освіті (SOCRATES, LEONARDO тощо), ресурси яких можуть полегшити набування освіти в її ВЗО.

Розпочати свої дії зверненням в амбасади чи культурні центри слід за рік до навчання у Франції. Ця країна суворо дотримується кількох демокра­тичних принципів у царині прийому іноземців: їх рівності з громадянами Франції, рівного права на визнання освітніх кваліфікацій, поваги до авто­номії ВЗО. З усіх цих фундаментальних положень випливає, що іноземець повинен задовольнити три вимоги: засвідчити знання мови, мати грант чи оплатити навчання, добитися визнання свого документа про освіту від того закладу, де він збирається вчитися.

Визнання закордонних кваліфікацій. Франція підписала практично всі між­народні конвенції про визнання і має двосторонні угоди з багатьма країна­ми. Процедура визнання визначається наказами Міністерства освіти (най­істотніший датується 23 серпня 1985 p.), які враховують конвенції й угоди і повідомляють остаточне рішення про визнання самим університетам та ін­шим ВЗО. Тому кандидати повинні безпосередньо звертатися до керівницт­ва обраного закладу. Через специфічність системи освіти Франції вони найчастіше отримують часткове визнання і для остаточного зарахування повинні виконати додаткові умови (не надмірні).

З описаного вище випливає, що іноземцям незрівнянно легше опинитися у "безконкурсних" і відкритих університетах, ніж конкуру­вати з француза­ми, які багато років готувалися до вступу в ту чи іншу Велику Школу в секторі освіти з селективним доступом. Не дивно, що понад 95% іноземців навчається у державних університетах.

Вступні іспити. Вступні бар'єри зводяться до мовного екзамену (прово­дяться у лютому в рідній країні студента-іноземця) для тих, хто хоче навча­тися у майже 80 університетах Франції (слід врахувати, що заклади перифе­рії за якістю й рівнем освіти майже нічим не поступаються 15 паризьким університетам, які мають неприємну для іноземців звичку вводити ліміт місць на медичні спеціальності). Досить серйозні іспити доводиться склада­ти для вступу на навчання у неуніверситетському секторі вищої освіти.

Післядипломне навчання. Цей вид навчання користується високою попу­лярністю в іноземців, і майже 40% усіх випускників третього циклу вступає в докторантуру. Для осіб, які прибувають на це навчання відразу з-за кор­дону, необхідне попереднє листування з майбутнім науковим керівником, який і має допомагати кандидату і під час зарахування, і в написанні дисер­тації.

Мовні вимоги. Враховуючи порівняну легкість французької мови для вив­чення, екзамени з неї складають без надмірних ускладнень. Чимало канди­датів взагалі звільняються від них через застосування французької мови в їх країні (Африка, деякі країни Європи тощо), чи тому, що вони вчилися у закладах, де частина предметів викладалася цією мовою. Більшість фран­цузьких універси­тетів мають мовні курси різного виду і тривалості для іно­земців. У французьких ВЗО інші мови практично не використовуються.

Плата за навчання. Річні видатки за навчання у державних закладах у 1994/95 навчальному році були в межах 350-400 доларів США, а в недер­жавних — 2000-6000 доларів. Якщо іноземець прибуває з країни, яка не має відповідної угоди про обмін студентами, то слід приготувати ще 500-1000 доларів на медичне й соціальне страхування. У вказані суми не вхо­дить решта видатків: житло (дешевше на периферії), їжа, транспорт, мате­ріали (середній для Європи рівень цін).

Чимало іноземних студентів отримують ту чи іншу фінансову допомогу (є аж чотири варіанти) від уряду Франції. Про її умови надають інформа­цію як амбасади й культурні центри Франції, так і самі ВЗО, де є досить розвинені служби для допомоги іноземцям.