Вища освіта італії

Країна. Італія стала парламентською республікою з 2 червня 1945 p., а її Конституція 1 січня 1948 р. запровадила двопалатний Парламент (Палату депутатів і Сенат) — законодавчий орган, що обирається прямими і загаль­ними виборами на п'ять років. Президент обирається на спільній сесії Пар­ламенту на сім років. Прем'єр-міністр обирається за поданням Президента. Юридична влада належить муніципалітетам.

Італія має площу 301 302 км² і населення 56,78 млн. чоловік. Молоді у віці 20-24 роки налічується 4,725, у віці 25-29 р. — 4,791 млн. чоловік. Більшість розмовляє італійською мовою, 1,3 млн. чол. — сардінським діа­лектом, 0,75 млн. чол. — іншими діалектами. У прикордонних районах вживається французька і німецька мови, інші мовні групи нечисленні.

Італія — промислова країна. Внески в її ВНП такі: 39% — індустрія (6,7 млн. чол), 5% — сільське господарство (1,5 млн. чол.), решта — послуги (12,2 млн. чол.). Залишається розрив у розвитку Півночі і Півдня. Безробіт­тя у 1991 р. — 11%, серед молоді віком від 14 до 29 років — 26,8%.

Минуле і сучасне системи вищої освіти. Найстаріший у світі університет створений у Болоньї у 1088 p., за ним виникли заклади в Падуї (1222 р.) і Неаполі (1224 p.). Останній вважається першим у світі державним універси­тетом.

Народжені вільними, університети потрапили під державний контроль після 1859 року. Реформа Gentili (1923 р.) зробила наголос на наукових завданнях університетів, дипломи яких стали суто акаде­мічними. Для викладачів ввели державні екзамени для отримання фахових документів, одно­часно зросла автономія університетів. У післявоєнний період довго трива­ли дискусії про напрями змін освіти, а здійснення планів настало лише піс­ля студентських заворушень кінця 60-х років. У 1969 р. було впроваджено безекзаменаційний вступ усіх володарів шкільних атестатів в університети, що врешті спричинило переповнення їх аудиторій й ускладнило роботу викладачів. В останні роки до вищої освіти переходять 63-67% випускників 13-річної середньої школи.

Рівновага сил реформаторів і консерваторів в Італії зумовила винятково малу швидкість змін в її освіті і збереження багатьох реліктів часів Муссоліні. Та активна участь Італії в Європейському Союзі примусила країну розпочати зближення своєї освіти з типовими для Європи зразками: впер­ше була введена аспірантура і наукове звання доктора наук, аналогічного до Ph.D.; з 1990 р. запровадили короткі спеціалізовані університетські про­грами (2-3 роки) з заключним університетським дипломом (Diploma universi­taria), а закон 1993 р. додатково розширив автономію університетів.

Заклади вищої освіти. Вища освіта Італії має гіпертрофований універси­тетський і малий неуніверситетський сектори, більшість закладів державні.

Університети з навчальними і науковими програмами перебувають під управлінням Міністерства університетів і науково-технологічних дослід­жень, завдання якого:

• планувати і здійснювати розвиток наукових досліджень;

• складати трирічні плани розвитку університетів;

• розподіляти кошти між закладами згідно з критеріями закону;

• координувати участь Італії у міжнародних програмах.

Національна Рада університетів (з 1979 р.) є консультативним органом, де представлені кілька інших національних рад (економіки і праці, науки, культури тощо). Інші консультативні органи під егідою міністерства: Національна Рада з науково-технологічних пошуків, Постійна конференція ректорів італійських університетів тощо.

Всього в Італії налічується 65 закладів університетського рівня (державних і "вільних", що самоуправляються, але мають офіційне визнан­ня і дипломи, працюють за програмами державних й інспектуються Мініс­терством освіти). Розподіл ВЗО такий:

• 45 державних університетів;

• 3 політехніки: Bari, Milan, Turin;

• 5 вільних (приватних): Univ. Cattolica del Sacro Cuore (Мілан), Univ. Commerciale Baccani (Мілан), Univ. Internationale degli Studi Sociali (Рим), Libera Univ. "Maria S.S.Assunta" (Рим), Univ. di Urbino;

• 3 державних університетських інститути: Inst. Universitario Navale (Неаполь), Inst. Univ. Orientale (Неаполь), Inst. Univ. di Architettura (Венеція);

• 4 вільних університетських інститути: Institute Universitario "C.Cattaneo" (Castellanza); Inst. Univ. di Lingue Moderne (Мілан), Inst. Univ. di Magistero "S. Orsola" (Неаполь), Inst. Univ. Campus bio-medico (Рим);

• 2 університети для іноземців: Perugia, Siena;

• 3 вищих школи: Scuole Noramle Superiore (Піза), Sc.di Studi Universitari e di Perfezionamento "S. Anna" (Піза), Sc.Intemazionale Superiore di Studi Avanzati (Трієст).

Неуніверситетські заклади класифікуються таким чином:

а) інститути мистецтв під егідою інспекторату мистецького навчання Міністерства della Publica Istruzione, а саме:

• 20 Академій мистецтв, які мають чотирирічні курси з чотирьох напрямів мистецтв (малювання, скульптура, декоративне мистецтво і дизайн). Є вступні іспити, від яких звільнені учні середніх мистець­ких закладів (ліцеїв та інститутів). Щороку проводяться перевідні іспити, наприкінці навчання видається диплом з мистецької спеціалізації;

• 4 вищі інститути мистецької промисловості (Faenza, Florence, Rome, Urbino). Зміст курсів визначається науково-дидактичною радою закладу. Абітурієнти повинні мати атестат зрілості і пройти співбесіду. Заняття приводять до певного випускного проекту, який захищається на випускному іспиті і дає право на отримання диплома, еквівалентного дипломам Академій мистецтв;

• Академія театрального мистецтва у Римі з двома курсами підготовки акторів (4 роки) та менеджерів (директорів, 3 роки). Є вступний іспит і всього ЗО місць на кожен з двох курсів;

• Національна академія танцю в Римі з прийомом після закінчення початкової школи. Навчання триває вісім років. Учні закінчують паралельно середню школу і упродовж ще трьох років опановують хореографію, викладання і сольний танець;

б) інститути під егідою інших міністерств:

• 10 інститутів фізичного виховання (Рим та інші міста) з трирічним навчанням. Щоб вступити, треба мати атестат і скласти вступні іспити (кількість місць лімітована). Випускники одержують диплом викладача фізкультури;

• Експериментальний центр кіно в Римі, який видає офіційні професійні дипломи;

• Центральний інститут реставраторів у Римі, що має два потоки: з "металів та археологічних об'єктів" та мальованих картин. Вступ конкурсний (кількість місць обмежена), навчання триває три роки, у дипломі вказується фахова спеціалізація;

• Opificio delle Pietre Dure у Флоренції, де також готують реставраторів;

• школи архівістів у кількох містах для підготовки працівників державних архівів та установ;

• вищі школи перекладачів (приватні чи муніципальні), які мають два роки навчання. Після їх закінчення і року вдосконалення видається професійний диплом, визнаний державою. Не слід плутати ці дипломи з більш академічними, які видають після чотирирічних студій університети в Болоньї та Трієсті;

• військові академії та інститути поліції, якими керують відповідні міністерства (оборони і внутрішніх справ).

Доступ. Вступ визначається наявністю атестату за середню школу (Maturita exam). Решта попередніх умов залежить від вибору навчального курсу. Університети вільні у встановленні вимог і кількості місць для вступників. Чимало проводять вступний іспит і додають аналіз оцінок шкільного ате­стату.

Хоч більшість курсів відкриті для всіх, частина (медицина, стоматологія) мають визначену або змінну від року до року (архітектура) кількість ва­кантних місць. Вступ на лімітовані спеціальності здійснюється лише за ре­зультатами екзаменів. Обмеження місць існує і в приватних університетах.

Доступ до диплома спеціалізації також через конкурсні екзамени (усний і письмовий тест з оцінюванням досягнутої кваліфікації). Кандидати допус­каються до навчання за отриманим після екзаменів кваліфікаційним спи­ском.

Прийом на докторські заняття після отримання диплома також прова­диться за результатами конкурсних іспитів (письмовий чи усний тест). Іс­пити організовуються на національному рівні; кожен курс (програма) має визначену кількість місць.

Академічний рік і екзамени. Раніше рік розпочинався 1 листопада і закін­чувався 31 серпня наступного року. Останнім часом навчальний рік на ба­гатьох факультетах поділяється на два семестри, розпочинаючись раніше.

Програми, як правило, поділяються на окремі курси (дисципліни) з усни­ми екзаменами після завершення. Кожен навчальний рік закінчується пев­ною кількістю екзаменів. Прохідні бали лежать між 18/30 і ЗО/ЗО, до остан­ніх може додаватися lode (cum laude). Шкала складається з ЗО балів, бо ек­заменаційна комісія включає три особи, кожна з яких може поставити мак­симум 10 балів (lode додається за умови повної одностайності). Кількість щорічних екзаменів залежить від факультету. Є також список необхідних предметів та іспитів, частина яких складається за вибором самого студента і затверджується Consiglio di Laurea. На закінчення студій студент повинен скласти заключний іспит з назвою esame di laurea у вигляді письмових тез чи проекту (tesi di laurea), які захищаються перед групою 11 викладачів (то­му загальна оцінка може сягти 110). За наслідками обговорення під час за­хисту може бути додане lode.

Відвідування обов'язкове під час набування диплома спеціалізації. Для доступу до навчання наступного року наприкінці попереднього року скла­даються екзамени з теорії й практики обраної дисципліни (спеціалізації). Заключний іспит включає письмові тези з одного чи кількох предметів, що стосуються програми навчання.

Аспіранти на докторських студіях повинні щороку звітувати про вико­нане для отримання дозволу на продовження навчання. Після його закін­чення вони захищають тези (дисертацію) перед національною комісією.

Викладачі. До їх числа в університетах входять такі категорії:

а) повні чи асоційовані професори, які користуються однаковим правами і незалежністю;

б) дослідники, які розширюють поле досліджень і допомагають у читанні офіційних навчальних курсів;

в) професори за короткочасними контрактами, які також допомагають читати офіційні курси fix 1/10 від кількості усіх викладачів);

г) lettori di madre lingua (викладачі мов) на курсах, де не може бути більше 150 осіб.

Кваліфікації. Італійські університети, приймаючи учнів 13-річної серед­ньої школи, присуджують лише чотири види дипломів:

1. Diploma universitario коротких циклів стандартною трива­лістю 2-3 роки в університетах і так званих scoule dirette a fini speciali, які мають бути перетворені у майбутньому на повні "дипломні" курси,

2. Diploma di laurea — повний диплом після 4-6 років загальних культурних і наукових студій, який дає право на титул "dottore". Представники регульованих професій (лікарі, архітектори та ін.) для початку фахової діяльності мають скласти державний профекзамен. З більшості фахів навчання триває 4 роки, з інженерії, архітектури, стоматології — 5 років, з медицини — 6 років.

3. Diploma di specializzazione — професійна кваліфікація спеціаліста після додаткових 1-2 років навчання за програмами, які визначають самі університети (підготовка вчителів ліцеїв тощо).

4. Dottorato di ricerca (Ph.D.) — введене з 1980 p. звання доктора з наукових досліджень, які здійснюються під наглядом і за рішенням Collegio del docenti з даної дисципліни. Студії тривалістю 3-5 років дають аспіранту змогу виконати самостійні пошуки з оригінальними результатами.

Таблиця 13