6.Апеляційне провадження в кримінальному процесі.

Апеляційне провадження — самостійна стадія кримінального процесу, в якій суд вищестоящої інстанції на підставі апеляцій, поданих учасниками процесу, перевіряє законність і обгрунтованість вироків, ухвал (постанов) суду першої інстанції, які не набрали законної сили.

Право подавати апеляцію мають (ст. 348 КПК):

засуджений, його законний представник і захисник (у частині, що стосується інтересів засудженого);

виправданий, його законний представник і захисник (у частині виправдання);

законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусові заходи виховного характеру;

законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру;

обвинувачений, щодо якого справу закрито, та його законний представник і захисник (з підстав закриття справи);

обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування, його законний представник і захисник (у частині мотивів і підстав такого направлення);

цивільний відповідач та його представники (у частині вирішення позову);

прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок;

потерпший і його представник (у частині, що стосується інтересів потерпілого);

цивільний позивач або його представник (у частині вирішення позову).

особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;

інші особи у випадках, передбачених КПК.

У разі подання апеляції особами, які не мають на це права, апеляцію повертають із роз'ясненням причин повернення. Апеляцію може бути подано:

на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами;

на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів медичного характеру, ухвалені місцевими судами;

на ухвали (постанови) про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування, які ухвалені місцевим судом;

окремі ухвали, постанови місцевих судів;

інші постанови місцевих судів, передбачені КПК.

Апеляцію подають через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову. До апеляції прокурора та захисника додають стільки її копій, щоб можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких вона стосується. Винятком подання апеляції безпосередньо до апеляційного суду є випадки, передбачені КПК.

Процесуальний порядок апеляційного провадження відрізняється від провадження в місцевих судах тим, що воно не повторює порядку розгляду справи судом першої інстанції, а має спрощений порядок судочинства з точки зору перевірки законності зібраних доказів по справі, перевірки однобічності або неповноти проведеного дізнання, досудового і судового слідства тощо, що дозволяє апеляційному суду в стислі строки перевірити кримінальну справу та виправити допущені порушення кримінально-процесуального закону.

Апеляції на вироки, ухвали чи постанови суду першої інстанції подають протягом п'ятнадцяти діб з моменту їх проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, — в той самий строк, але з моменту вручення йому копії вироку.

Зміст апеляції (ст. 350 КПК). У апеляції зазначають назву суду, до якого її подано, особу, яка її подає, вирок, ухвалу чи постанову, на яку подають апеляцію, із назвою суду, який їх постановив. Далі необхідно викласти обґрунтовану думку апелянта щодо незаконності винесених рішень суду, з проханням змінити це рішення, а також навести перелік документів, що додаються до апеляції. Апеляцію підписує особа, від імені якої її подано. У разі невиконання апелянтом вимог ст. 350 апеляція залишається без руху (ч. 1 ст. 352 КПК).

Судами, що наділені правом розглядати справу в апеляційному провадженні, є: апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя, військові апеляційні суди регіонів і Військово-Морських Сил України. У разі необхідності апеляційний суд може провести попередній розгляд справи. Суддя розглядає справу одноособово з обов'язковою участю прокурора, інших учасників також можуть викликати, проте їх неявка не перешкоджає попередньому розгляду справи.

За результатами попереднього розгляду справи може бути прийнято одне із таких рішень:

про питання, пов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду (необхідність проведення судового слідства, список осіб, що підлягають виклику у судове засідання, зміна,

скасування чи обрання запобіжного заходу, виклик перекладача, день і місце розгляду справи, відкрите чи закрите судове засідання та інші підготовчі до розгляду справи дії);

про відмову в прийнятті апеляції до судового розгляду;

про зупинення провадження в справі;

про повернення справи суду першої інстанції.

У ст. 362 КПК передбачено порядок розгляду справи в суді апеляційної інстанції. По-перше, слід мати на увазі, що справи в цій інстанції розглядають три судді, один з яких є головуючим судового засідання. Головуючий роз'ясняє учасникам судового розгляду їх права, у тому числі право давати пояснення з приводу поданих апеляцій та виступати у судових дебатах. Особам, які подали апеляцію, роз'яснюється право підтримувати апеляцію або відмовитися від неї. Після цього головуючий або один із суддів повідомляє про суть вироку (постанови), ким і в якому обсязі він оскаржений, виклавши доводи апеляцій і заперечень на них (якщо такі було подано). Головуючий з'ясовує, чи підтримують апеляції особи, які їх подали. У разі непроведения судового слідства, головуючий ознайомлює учасників процесу із додатковими матеріалами (якщо такі є), вислуховує пояснення учасників процесу щодо поданих апеляцій в такому порядку: прокурор, потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, захисник, засуджений. Після цього суд переходить до судових дебатів, які відбуваються за загальними правилами та полягають у промовах учасників судового розгляду. Слід мати на увазі, що першими виступають особи, які подали апеляцію. Якщо під час апеляційного провадження проводиться судове слідство, то воно відбувається за вимогами глави 26 КПК, лише в тій частині вироку, законність і обґрунтованість якої оспорюють в апеляції (ч. 5 ст. 362 КПК). Протокол судового засідання та фіксацію технічними засобами провадження справ в апеляційної інстанції ведуть у випадках проведення судового слідства.

За результатами розгляду апеляцій на рішення, зазначені у ч. 1 ст. 347 КПК, апеляційний суд має право:

винести ухвали про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції без задоволення;

скасувати вирок чи постанову, повернути справу прокуророві на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд в суд першої інстанції;

скасувати вирок чи постанову, закрити справу;

змінити вирок чи постанову;

постановити свій вирок при скасуванні повністю чи частково вироку суду першої інстанції;

постановити свою постанову при скасуванні повністю чи частково постанови суду першої інстанції.

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у ч. 2 ст. 347 КПК, апеляційний суд може:

винести ухвалу про залишення ухвали чи постанови без зміни, а апеляцій без задоволення;

скасувати ухвали чи постанови і повернути їх на новий судовий розгляд в суд першої інстанції, а у разі скасування ухвали чи постанови про закриття справи — повернути її на додаткове розслідування;

скасувати окрему ухвалу чи постанову;

змінити ухвалу чи постанову;

постановити свою ухвалу, скасовуючи повністю чи частково ухвалу чи постанову суду першої інстанції.

Законодавець у ст. 367 передбачає підстави для скасування чи зміни судових рішень, зазначених у ч. 1 ст. 347 КПК:

1) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи;

3) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

4) неправильне застосування кримінального закону;

5) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та

особі засудженого.

Однобічними та неповними дізнання, досудове чи судове слідство вважають, коли:

не було допитано певних осіб, не було витребувано і досліджено документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи;

не було досліджено обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;

необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає із нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;

не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого.

Наступною підставою для скасування або зміни вироку чи постанови є невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи.

Вироки вважають такими, що не відповідають обставинам справи, коли:

висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні;

суд не брав до уваги докази, що могли істотно вплинути на його висновки;

за наявності суперечливих доказів суд у вироці не зазначив, чому взято до уваги одні й відкинуто інші докази;

висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності.

Законодавець до підстав для скасування і зміни вироків та постанов також відносить істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, тобто такі, що перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову. У ч. 2 ст. 370 КПК перераховано випадки, коли вироки (постанови) у будь-якому разі потрібно скасувати.

Отже, вироки (постанови) підлягають скасуванню, якщо:

за наявності підстав для закриття справи її не було закрито;

вирок винесено незаконним складом суду;

порушено право обвинуваченого на захист;

порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;

справу розглянуто у відсутності підсудного (за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 262 КПК);

порушено правила підсудності;

порушено таємницю наради суддів;

вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

у справі відсутній протокол судового засідання;

порушено вимоги статей КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення;

обвинувальний висновок не затверджено прокурором або не вручено обвинуваченому;

порушено вимоги КПК, які встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступати в судових дебатах та із останнім словом.

Неправильне застосування КК України також є однією з підстав для скасування чи зміни вироку та постанови. Йдеться про:

незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню;

застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню;

неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину або особі засудженого також є підставою для скасування або зміни вироку (п. 5 ч. 1 ст. 367, ст. 372 КПК).

Вирок або постанову може бути змінено апеляційним судом, якщо цими рішеннями не погіршується становище засу­дженого або особи, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру.

Апеляційний суд змінює вироки у таких випадках:

пом'якшення призначеного покарання, коли визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого;

зміни кваліфікації злочину і застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин;

зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і кваліфікацію злочину;

в інших випадках, коли зміна вироку не погіршує становища засудженого.

Постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру апеляційний суд змінює, якщо: змінено кваліфікацію суспільно небезпечного діяння і застосування статті КК України, яка передбачає відповідальність за менш тяжке діяння; пом'якшено вид примусового заходу виховного чи медичного характеру.

Рішення апеляційного суду про скасування вироку і повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд залежить від того, на якій саме стадії кримінального процесу було допущено порушення закону, що стало підставою для скасування судового рішення.

Як визначено ст. 374 КПК, апеляційний суд скасовує вироки (постанови) і повертає справу на додаткове розслідування у таких випадках:

коли під час дізнання чи досудового слідства були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключили можливість постановления вироку чи постанови;

якщо є підстави для застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин, обвинувачення у вчиненні якого засудженому не пред'являлось, якщо з цих підстав була подана апеляція прокурора чи потерпілого або його представника;

якщо є підстави для застосування кримінального закону, який передбачає більш тяжке на відміну від встановленого досудовим слідством суспільно небезпечне діяння, у справах про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

якщо при апеляційному розгляді справи встановлено таку однобічність або неповноту дізнання чи досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні.

Вирок (ухвала) підлягає скасуванню, а справа поверненню у суд першої інстанції, якщо цей суд допустив істотні порушення КПК, а саме:

вирок винесено незаконним складом суду;

порушено право обвинуваченого на захист;

порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

справу розглянуто за відсутності підсудного (за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 262 КПК);

порушено правила підсудності; порушено таємницю наради суддів;

вирок не підписано будь-ким із суддів;

у справі немає протоколу судового засідання або перебіг судового процесу в передбачених КПК випадках не фіксувався технічними засобами;

порушено вимоги КПК про незмінність складу суду, надання підсудному права виступати у судових дебатах та з останнім словом.

Апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені ст.ст. 6, 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК, вправі скасувати обвинувальний вирок або постанову і закрити провадження по справі.

Статтею 377 КПК передбачено зміст ухвали апеляційного суду. Ухвала апеляційного суду повинна відповідати тим самим вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. її постановляють у нарадчій кімнаті.

Ухвала апеляційного суду складається із вступної, описово-мотивувальної і резолютивної частин. У ній зазначають:

місце й час постановления ухвали;

назву і склад суду, що її постановив;

осіб, які брали участь у розгляді справи в засіданні апеляційної інстанції;

зміст вироку (постанови);

особу, яка подала апеляцію;

суть апеляції;

короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у засіданні;

аналіз доказів, досліджених під час повного або часткового судового слідства, проведеного апеляційним судом, та докладні мотиви прийнятого рішення;

результати розгляду справи.

Закон надає право апеляційному суду скасувати повністю або частково вирок (постанову) суду першої інстанції і постановити свій вирок (ст. 378 КПК), якщо:

необхідно застосувати закон про більш тяжкий злочин чи збільшити обсяг обвинувачення за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався у суді першої інстанції;

необхідно застосувати більш суворе покарання;

необхідно скасувати необгрунтований виправдувальний вирок суду першої інстанції;

було неправильно звільнено засудженого від відбуття покарання.

Таке скасування вироків допускається лише за умови, що в своїх апеляціях прокурор, потерпілий чи його представник ставлять питання про скасування вироку саме із зазначених підстав.

Ухвали, вироки і постанови апеляційного суду складають і підписують із додержанням вимог, передбачених КПК. Як уже було зазначено, постановляють їх у нарадчій кімнаті, підписують всі судді. Якщо складання ухвали вимагає значного часу, суд має право скласти та оголосити лише резолютивну частину, повний текст готують не пізніше п'яти діб із дня оголошення цієї частини. Після оголошення головуючий роз'яснює підсудному та іншим учасникам процесу зміст зазначених документів та порядок оскарження. У разі необхідності суд апеляційної інстанції має право винести окрему ухвалу, керуючись нормами ст. 232 КПК. Контроль за виконанням окремої ухвали здійснює апеляційний суд, що її постановив.