166. Поняття та види спадкування.

За статтею 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщи­ни) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спад­коємців). Строк для прийняття спадщини становить 6 місяців з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК). Якщо право на спадкування залежить від інших спадкоємців (наприклад, якщо спадкоємець відмовиться від спадщини, а особа підпризначена спадкоємцем на цей випадок), то для прийняття спадщини закон відводить 3 місяці. Якщо спадкоємець зазначений строк пропустив, то вважається, що він не прийняв спадщину (ст. 1272 ЦК). Спадкоємець може відмовитись від спадщини, подавши відповідну заяву. На відміну від старого ЦК, який визнавав таку відмову безвідкличною, новий ЦК дозволяє спадкоємцю відкликати свою відмову протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (ч. 6 ст. 1273 ЦК).Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.Якщо у спадкодавця були борги і спадкоємці знали про це, то вони зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини.. Кредитор спадкодавця, який не висунув вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені законом, втрачає право вимоги.Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості успадкованого майна. Нормами цивільного права встановлюються дві підстави спад­кування: за законом і за заповітом. Можливе одночасне спадкування i за заповітом, i за законом (наприклад, частина майна спад­кодавцем заповідана, а друга частинауспадковується за законом). падкоємство зазаконом має місце в таких випадках, коли: заповіту немає; заповіт визнано недійсним; спадкоємці, призначені в заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовились прийняти її. Спадкодавцями як по закону, так і по заповіту можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи. Спадкоємцями за законом є діти (в тому числі й усиновлені), дружина, батьки (усиновителі) померлого; онуки і правнуки; брати і сестри; дід і бабуся як з боку батька, так і з боку матері..До числа спадкоємців за законом належать також непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менш як один рік до його смерті. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого переходить до держави. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Кожен може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам (як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом), а також державі або окремим юридичним особам. Причому заповідач може в заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.Неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (уси­новителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менш як дві третини частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка)..Заповіт — це одностороння угода, за якою права та обов'язки для інших осіб виникають за волею заповідача. Тому до заповіту встановлюються такі самі умови дійсності, як до будь-якої угоди.. Він завжди повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця й часу його укладення, підпи­саний особисто заповідачем і посвідчений нотаріусом або посадовою особою, посвідчення якої прирівнюється до нотаріального, зокрема головним лікарем лікарні, де перебуває на лікуванні фізична особа.

180. Поняття, види, виконання забовязань і способи забезпечення виконання забовязань.Під виконанням зобов'язань розуміють здійснення кредитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання. Залежно від особливостей змісту, специфіки об'єкта і підстав виникнення зобов'язання в цивільному праві розрізняють односторонні і взаємні види зобов'язань. У тих випадках, коли одній стороні зобов'язання на­лежить право, а іншій - обов'язок, зобов'язання вважає­ться одностороннім. До односторонніх зобов'язань від­носять договори позики, дарування. Якщо кожна із сторін набуває поруч з правами ще й певних обов'язків, то зобов'язання вважається взаємним (купівля-продаж). В залежності від ступеня визначеності предмета зо­бов'язання, вони поділяються на однооб'єктні, альтер­нативні і факультативні. За однооб'єкгним зобов'язан­ням кредитор має право вимагати від боржника вико­нання певної визначеної дії. Зобов'язання, за яким боржник повинен виконати певну дію, а кредиторові належить право вимагати вчи­нення такої дії, називають зобов'язанням з позитивним змістом. Якщо ж кредитор має право вимагати від бор­жника, щоб той утримувався від вчинення певної дії, і той зобов'язаний її не вчиняти, то такі зобов'язання мають назву зобов'язань з негативним зміс­том. Цивільне законодавство розрізняє також головні і до­даткові (акцесорні) зобов'язання. Додатковим є зобов'я­зання, мета якого забезпечити виконання головного зо­бов'язання (так, угода про заставу забезпечує виконання основного договору-позики). Додаткові зобов'язання ті­сно пов'язані з головним і припинення головного зо­бов'язання відповідно припиняє і додаткове. За підставами виникнення зобов'язання поділяються на договірні, позадоговірні та односторонньо-вольові. Дого­вірні зобов'язання виникають із укладених між сторона­ми договорів. Підставою виникнення позадоговірних зо­бов'язань є: заподіяння шкоди, рятування майна, безпід­ставне збагачення. Односторонньо-вольові зобов'язання виникають із односторонніх угод (довіреність, заповіт).Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. види забезпечення за суб'єктним складом: забезпечення, що здійснюється боржником(неустойка, завдаток); третьою особою (поручительство); тим та іншим (застава). Залежно від способів забезпечення основного зобов'язання: чи входять вони до умов угоди, що укладається (неустойка, завдаток), чи оформлюються спеціальним договором (поручительство, застава); за обсягом відподальності (неустойка стягується за неналежне виконання і невиконання зобов'язань, тоді як всі інші види — за виконання зобов'язання. ) Неустойкою визнається певна грошова сума, визначена за­коном або договором, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання зобов'язання. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині. Завдатком визнається грошова сума, що її видає одна з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і на забезпечення його виконання. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником принципалом) свого обов'язку