9 .3. Міжнародна агенція з атомної енергії

Ця міжурядова організація в галузі використання атомної енергії була створена за рішенням ООН на міжнародній конференції у Нью-Йорку. Статут Агенції був прийнятий 26 жовтня 1956 р. і набув чинності 29 червня 1957 р. Штаб-квартира знаходиться у Відні (Австрія). В організацію входять понад 120 держав.

Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ), хоча і належить до спеціальних організацій, не має статуту спеціалізованого органу ООН. Його зв’язок з ООН регулюється угодою, укладеною з Генеральною Асамблеєю ООН 14 листопада 1957 р. Згідно з цією угодою, а також зі Статутом МАГАТЕ повинно подавати щорічні доповіді про свою діяльність Генеральній Асамблеї та за необхідності Раді Безпеки й ЕКОСОС, якщо у зв’язку з діяльністю Агенції виникають питання, які входять у їх компетенцію.

Агенція ставить своєю метою сприяти розвитку міжнародного співробітництва в галузі світового використання атомної енергії і забезпечувати, аби запропонована МАГАТЕ допомога не використовувалася у військових цілях.

Вищий орган МАГАТЕ – Генеральна конференція, що складається з представників усіх держав-членів, які збираються щорічно на чергові сесії. Передбачені також спеціальні сесії. Генеральна конференція здійснює загальне керівництво політикою й програмами МАГАТЕ. Рада управляючих займається оперативним керівництвом усією діяльністю МАГАТЕ. До її складу входять 35 держав, з яких 22 вибираються Генеральною конференцією від семи регіонів світу (Західної Європи, Східної Європи, Латинської Америки, Африки, Середнього Сходу і Південної Азії, Південно-Східної Азії й району Тихого океану, Далекого Сходу), а 13 обираються Радою з числа найбільш розвинутих країн в галузі технології атомної енергії, включаючи виробництво сировинних матеріалів. МАГАТЕ має два постійних комітети: з адміністративних і бюджетних питань і з технічної допомоги. Крім того, МАГАТЕ може створювати комітети для вирішення конкретних питань.

Секретаріат МАГАТЕ здійснює адміністративно-технічне керівництво організацією. Він очолюється генеральним директором, який призначається на чотири роки Радою управляючих та затверджується Генеральною конференцією.

До МАГАТЕ входить також Науково-консультативний комітет, що складається з 15 авторитетних вчених у галузі атомної енергії. Комітет розроблює рекомендації для генерального директора з науково-технічних програм діяльності Агенції.

Основні напрямки діяльності МАГАТЕ:

• встановлення стандартів ядерної безпеки і захисту довкілля;

• організація й координація досліджень і розробок у галузі ядерної енергетики, радіаційної безпеки;

• надання технічної допомоги державам–членам Агентства;

• здійснення контролю (гарантій) за світовим використанням атомної енергії;

• заохочення обміну науковою і технічною інформацією щодо ядерної енергії.

9 .4. Міжнародна організація праці

Міжнародна організація праці (МОП) – одна з найдавніших міжурядових організацій – була створена у 1919 р. і розвивалась спочатку як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 р. – як перша спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй.

Штаб-квартира МОП – Міжнародне бюро праці (МБП) – розташована в Женеві, Швейцарія.

Сьогодні членами МОП є 170 країн. Україна є членом МОП з 1954 року.

Головною метою МОП, згідно з її Статутом, є сприяння встановленню загального і міцного миру на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці й життя працівників усіх країн.

Особливість МОП – це її тристороння структура: в діяльності Організації від усіх країн – членів МОП на рівних засадах беруть участь:

• представники урядів;

• представники організацій працівників;

• представники організацій роботодавців.

До основних завдань діяльності МОП належать:

- регламентація робочого часу;

- регламентація набору робочої сили;

- боротьба с безробіттям;

- гарантії заробітної платні, яка забезпечує нормальні умови життя;

- захист трудящих від професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві;

- захист дітей, юнаків і жінок;

- регламентація питань соціального страхування и соціального забезпечення;

- організація професійно-технічної освіти.

Із 370 Конвенції і Рекомендацій, що прийняті на цей час МОП, Україна ратифікувала понад 50 конвенцій, серед яких – найважливіші нормативні акти, що стосуються основоположних прав людини.

В МОП діє система контролю за застосуванням у країнах-членах Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна держава – член Організації зобов’язана подавати звіти про застосування на своїй території ратифікованих нею конвенцій, а також інформацію про стан законодавства й практики з питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею конвенціях.

Вищим органом МОП є Генеральна конференція – Міжнародна конференція праці; виконавчий орган – Адміністративна рада.

Україна активно використовує експертизу МОП у галузі вдосконалення трудового законодавства та опрацювання нових законодавчих актів.

Поліпшення безпеки та гігієни праці є важливим статутним завданням МОП. Діяльність МОП з підготовки міжнародних трудових норм набула найширшого розмаху. МОП ухвалила понад 60 нормативних актів з проблем охорони праці, багато інших актів спрямовано на вирішення суміжних питань – інспекції праці, охорони материнства, нічної праці, соціального страхування тощо.

МОП враховує у своїй діяльності соціальні наслідки науково-технічної революції, яка внесла глибокі зміни в технічну базу виробництва та у виробниче середовище, по-новому поставила чимало проблем охорони праці.

За останні роки МОП ухвалила ряд значних міжнародно-правових документів, спрямованих на захист працівників від професійних ризиків (цей термін визначається як «джерело небезпеки для життя й здоров’я працівників, із яким він стикається у виробничому середовищі під час виконання своїх виробничих функцій»).

МОП надає великого значення обмінові науково-технічною інформацією між країнами – членами Організації. Такий обмін здійснюється, зокрема, в межах існуючого з 1959 р. Міжнародного інформаційного центру з техніки безпеки та гігієни праці (МІЦ), який узагальнює та систематизує результати національних наукових досліджень у зазначених галузях, що подаються інформаційними центрами країн.

МОП активно працює в Україні з початку 90-х років. МОП вже здійснила проекти пов'язані з аналізом стану соціальної політики, кризового стану ринку праці в Україні (1995 рік), розвитком соціального партнерства. Протягом усього часу МОП надавала і продовжує надавати допомогу Урядові України в експертній оцінці законопроектів, ознайомленні урядовців, представників профспілок і роботодавців з міжнародними стандартами статистики праці та її національною систематизацією.

Нині МОП здійснює в Україні важливі проекти, які пов'язані з розробкою моделі соціального бюджету, ринком праці та професійним навчанням безробітних, розвитком малого та середнього підприємництва, соціального партнерства і діалогу.

Цілі МОП в галузі охорони праці включають наступні чотири напрями:

1. Впровадження програми МОП «За безпечну працю» на рівні компаній, на національному та міжнародному рівнях. Національна програма «За безпечну працю» повинна містить у собі:

• Національну політику, розроблену і проголошену на найвищому рівні. Керівники держав повинні постійно й привселюдно підтверджувати свою прихильність цій політиці.

• Національну стратегію, що містить у собі бачення проблеми, завдання, строки, призначення уповноважених осіб й організацій, виділення необхідного фінансування, постійне вдосконалювання роботи й зворотний зв'язок.

• Національний план або програму дій.

Всі перераховані вище компоненти програми "За безпечну працю" необхідно обговорювати й погоджувати із тристоронніми партнерами (працівниками, роботодавцями і урядом). Національну програму можна підрозділити на галузеві й регіональні програми.

Міжнародна програма МОП «За безпечну працю» підтримує створення й здійснення національних програм, сприяє обміну досвідом між 175 державами-членами МОП.

Програма на рівні підприємств - це створення системи управління охороною праці відповідно до принципів і Настанов МОП.

2. Спостереження, оповіщення й використання показників для того, щоб мати більше чітке уявлення про виникаючі проблеми в галузі охорони праці та усувати причини цих проблем.

3. Контроль таких, що можуть бути виміряні в кількісному відношенні, зобов'язань по зниженню числа нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань через усунення причинних чинників (наприклад, завдання знизити протягом п'яти років зареєстровану надійними джерелами смертність на виробництві на 20 відсотків).

4. Поступове розширення сфери дії захисних заходів і гарантій компенсації у випадку травми, а також створення служб охорони праці для працівників, що дотепер не підпадали під їхню дію - працівників сільського господарства, неформального сектора та тих, хто сам себе забезпечує роботою.

В остаточному підсумку все зводиться до одного завдання: зробити мир праці більше здоровим і безпечним.