Для підтвердження наявності міжнародного звичаю, як правило, вказують на три головні фактори:

міжнародна практика (прецеденти); оpinion guris sive necessatis – думка, що визначає цю практику (прецеденти)за юридичну норму; фактор часу (тривалість застосування).

Для створення міжнародно-правового звичаю важливою є практика тільки суб’єктів міжнародного права. Міжнародна практика повинна бути постійною, загальною, одноманітною і тривалою. Звичай як форма існування норм міжнародного права має одержати визнання правозастосовних органів як звичай. Він випливає з досліджень та оцінки практики держав, а не з абстрактних міркувань. Міжнародний звичай не має офіційного письмового формулювання.

4. Рішення міжнародних організацій та міжнародних судів та їх значення як джерел міжнародного економічного права

У сучасних державах, включаючи Україну, сфера суспільних відносин, регульованих правовими звичаями, помітно мала й обмежена, на відміну від сфери дії законодавства.

Правовий прецедент – це рішення державного органу (судового, адміністративного) по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад рішення наступних аналогічних справ.

Види правових прецедентів: а) судовий; б) адміністративний.

Розходження цих прецедентів пов'язане з існуванням у механізмі держави судових і адміністративних органів.

У ряді сучасних держав судовий прецедент займає помітне місце серед джерел (форм) права. До числа таких держав насамперед ставляться Англія (батьківщина правового прецеденту) і США, однак правила й межі дії судового прецеденту в цих країнах неоднакові.

В Україні судовий прецедент не є джерелом права, оскільки суди не ставляться до числа правотворческих органів. Видання в Україні збірників з рішеннями конкретних юридичних справ вищими судовими інстанціями служать орієнтиром правильного розуміння й однакового застосування норм матеріального й процесуального права.

В радянському, а потім в українському правознавстві (як в загальній теорії права, так і в галузевих юридичних науках), довгий час панувала точка зору, згідно з якою судовий прецедент не міг бути віднесений до джерел права. Крім того, за радянських часів студентів ще на студентський лаві переконували, що тільки в країнах англо-американської правової системи, тобто, в країнах загального права, судовий прецедент офіційно визнається джерелом права. В країнах же романо-германської правової сім’ї основним джерелом права є нормативний акт.

Сучасне порівняльне правознавство навряд чи дозволить нам погодитися з правильністю цього переконання. В Німеччині, Франції, Нідерландах, Швейцарії – по суті в усіх розвинутих країнах континентальної правової традиції – якщо не в самому тексті закону, то принаймні в сучасній правовій доктрині, ніхто не заперечуватиме правотворчу роль судів. Таке заперечення, а точніше ігнорування судової практики як джерела права, було б, з одного боку, елементарно безграмотним (хоча б в контексті встановлених повноважень Суду Європейського Союзу), а з іншого – могло б бути сприйнято, як дурний тон по відношенню до тих судів, які протягом останніх століть створювали право в зазначених країнах.

Сучасне континентальне право країн, на які Україна традиційно орієнтується в своєму правовому розвитку, – це не тільки і не стільки кодекси і закони, скільки сотні та тисячі рішень судів різноманітних інстанцій, які стали результатом аналізу обставин конкретних справ, аргументів, покладених в основу попередніх рішень, а іноді й досить вільного та сміливого тлумачення норм кодексів (законів).

Якщо ж розглядати введення прецеденту в ідеалі, то для того, щоб він зміг «прижитися» в нашій країні, потрібно:

законодавчо закріпити за судами правотворчу функцію; створити і затвердити відповідну процедуру, яка сприятиме швидкому закріпленню судових рішень в якості прецеденту; створити орган-фільтр, який би скасовував прецеденти, які не відповідають (або перестали відповідати) реаліям суспільного життя.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке джерело міжнародного економічного права?

2. Які джерела міжнародного економічного права вам відомі?

3. Назвіть ознаки міжнародного економічного договору.

4. Яке місце міжнародного звичаю в системі джерел міжнародного економічного права?

5. Які звичаї ділового обороту вам відомі?

6. Охарактеризуйте прецедент як джерело міжнародного економічного права.

7. Яка юридична сила рішень міжнародних економічних організацій?

8. Як Ви розумієте поняття «мовчазна згода»?

Рекомендовані джерела:

1. Дахно І.І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 160 с.

2. Действующее международное право. — М.: Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 1996. – Т. 1-3.

3. Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право: Сло­варь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997. – 642 c.

4. Карро Д., Жюйар П. Международное економическое право: Учебник / Пер. с франц. В.П.Серебряникова, В.М.Шумилова. – М.: Междунар. отношения, 2001. – 608 с.

5. Козик В.В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2001. – 277 с.

6. Международное публичное право. Сборник документов. Том 2. - М., 1996. – 539 с.

7. Международные правила интерпретации коммерческих терминов, наи­более употребительных в сфере внешней торговли, "Инкотермс-90": Словарь-справочник. СПб: "Логос-СПб", 1994.

8. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право. — К.: КНЕУ, 2003. – 311 с.

9. Осика С.Г. Генеральна угода з тарифів і торгівлі як основа міжнародного регулювання світової торгівлі. – К., 1999. – 204 с.