Глава 2 . Джерела міжнародного економічного права
Основні поняття: джерело міжнародного економічного права, міжнародні принципи, міжнародний договір, ратифікація, конвенція, міжнародний звичай, судовий прецедент як джерело міжнародного економічного права.
Поняття та система джерел міжнародного економічного права
Закріплення норм і принципів міжнародного економічного права у конкретних джерелах має велике значення. Це пов’язано насамперед з тим, що вони, як певні правила, набувають загальнообов’язкового характеру. Джерела є формою юридичного втілення, вираження норм і принципів міжнародного економічного права. Водночас норми і принципи міжнародного економічного права характеризують зміст їх джерел.
Правовою основою становлення і подальшого розвитку міжнародного економічного права є положення ст. 1 Статуту ООН, що формулюють, як одну з основних цілей ООН, здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного характеру. З огляду на глобальне значення такого завдання, питаннями розвитку міжнародного економічного співробітництва в ООН займається безпосередньо Генеральна Асамблея і спеціально створена для цього і працююча під її керівництвом Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР).
У розвиток положень ст. 1 Статуту ООН про розширення міжнародного економічного співробітництва у жовтні 1947 р. під егідою ООН була укладена Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). На основі просторового розширення дії принципу найбільшого сприяння ГАТТ має на меті:
- боротьбу з дискримінацією в торгівлі;
- зниження митних тарифів;
- лібералізацію зовнішньої торгівлі;
- зняття обмежень в імпорті товарів та ін.
До основних джерела міжнародного економічного права можна віднести:
- Статут ООН;
- Генеральну угоду з тарифів і торгівлі;
- Декларацію і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку;
- Хартію економічних прав і обов'язків держав;
- Декларацію про новий глобальний консенсус про шляхи розвитку міжнародного економічного співробітництва в інтересах усіх держав;
- Конвенцію про правовий статус, привілеї та імунітети міждержавних економічних організацій 1980 року, яку також можна віднести до числа джерел міжнародного економічного права.
ГАТТ набула рис міжнародної економічної організації, в ній беруть участь більше 150 держав, що контролюють понад 90% світової торгівлі. У 1995 році ГАТТ перетворено у Світову організацію торгівлі (СОТ). Проте світовий економічний порядок, що формувався на основі ГАТТ, багато в чому відбивав інтереси індустріально розвинутих держав. Це не влаштовувало держави, що розвиваються, вплив яких в ООН неухильно зростав. У результаті в квітні 1974 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку (НМГП), а в грудні цього ж року - Хартію економічних прав і обов'язків держав. У цих документах були сформульовані концепція і комплексна програма встановлення НМЕП.
Цей новий економічний порядок, відображаючи інтереси держав, що розвиваються, підкреслював суверенні права держав у розпорядженні своїми природними ресурсами, суверенну рівність держав, свободу їхнього вибору у сфері економічного і соціального розвитку, неприпустимість будь-якої дискримінації, вирішення всіх економічних питань на умовах справедливості і взаємної вигоди та ін. Важливе місце в документах приділялося необхідності встановлення преференційного режиму в міжнародних економічних відносинах. Ці положення не влаштовували економічно потужні держави, шо прагнули послабити політичне і юридичне значення цих документів. Однак документи ухвалені ООН і вони значною мірою сприяли прогресивному розвитку сучасного міжнародного економічного права.
У травні 1990 року ООН прийняла Декларацію про новий глобальний консенсус про шляхи розвитку міжнародного економічного співробітництва в інтересах усіх держав. Ця Декларація деякою мірою зблизила позиції розвинутих держав і держав, що розвиваються.