За кількістю сторін

Двосторонні

Односторонні

Багатосторонні

Міжурядові договори

Відомчі договори

Міждержавні договори

3. Міжнародний звичай як джерело меп

«Аж до останніх часів міжнародне право в переважній частині складається зі звичаєвих норм»

Дж. Старк

Саме в міжнародно – правовому звичаї можуть бути закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення міжнародних економічних відносин/ Вони використовуються з мовчазної згоди сторін (мовчазний договір)і, як правило, не мають свого формального (письмового)закріплення в жодному договорі або угоді. Такі норми, як правило, виникають і розвиваються в процесі тривалої практики міжнародних відносин.

Ст. 38 Статуту Міжнародного суду:

«Міжнародний звичай як доказ загальної практики визнано правовою нормою». Тобто не будь-яка практика може стати міжнародним звичаєм , а лише та, яка віддзеркалює лінію обов’язкової поведінки , на яку погодилось міжнародне співтовариство.

В сучасному міжнародному економічному праві міжнародний звичай відіграє значну роль як джерело права, як форма відображення норм міжнародного права і як процедура створення таких норм:

У разі відсутності конвенційного регулювання звичай заповнює відповідні прогалини.

Він часто регулює міжнародні відносини паралельно з міжнародним договором, трапляються випадки, коли ця практика передбачається в самих міжнародних договорах (наприклад, преамбула Віденської конвенції про право міжнародних договорів, 1969 р.).

Міжнародний звичай є основним регулятором відносин між державами – не учасницями міжнародного договору і державами – учасницями міжнародного договору.

Міжнародний звичай застосовується також між державами – сторонами міжнародного договору у таких випадках:

Для регулювання відносин, які виникли перед тим, як договір набув чинності (Віденська конвенція про право міжнародних договорів, ст. 4);

Для регулювання відносин, які виникли після того, як договір набув чинності (паралельне, подвійне правове регулювання), а саме:

1. коли у сфері відносин діють загальновизнані принципи та норми міжнародного права;

2. коли міжнародні договірні та міжнародні звичаєві розпорядження є близькими, але не тотожними;

3. коли конвенція закріплює зовсім нові норми, держави користуються міжнародним звичаєм щодо старих юридичних фактів;

4. коли важко встановити момент «перетворення» звичаєвої норми на договірну;

5. коли договірна норма уточнює звичаєву;

6. коли конвенційна норма закріплює лише принципові вимоги звичаю, а нові звичаї розвивають ці положення;

7. коли міжнародний договір стає доказом існування міжнародного звичаю;

8. коли міжнародний договір виконує функцію кодифікації міжнародних звичаїв;

9. коли міжнародний договір підписано , але він не набув чинності;

10. коли в міжнародному договорі визначається, які міжнародні звичаї можуть застосовуватися;

11. коли звичай складається в ході розроблення міжнародного договору;

12. коли міжнародний договір укладається для тлумачення міжнародного звичаю.

Щоб склався міжнародний звичай, необхідна реалізація певних умов. Потрібне визнання (волевиявлення) його державою. Як правило, дії держав щодо створення звичаю є односторонніми, нескоординованими. І якщо такі дії збігаються, то можна говорити про започаткування процесу створення звичаю.

Згода держав у звичаєвому нормоутворенні випливає з таких свідчень:

• прецеденту, який не викликає протесту інших держав;

• правових домагань, що випливають із конкретних фактичних дій держав;

• односторонніх і багатосторонніх актів держав;

• заяв держав, які не викликають протесту інших, а, навпаки, інші держави починають наслідувати їх;

• мовчазної згоди держав на якесь правило поведінки;

• свідомого, а не спонтанного створення права.

• прийняття закону держави для заповнення прогалин у міжнародному праві, якщо інші держави не протестують, а вбачають у ньому допомогу в розвитку міжнародного права .