За характером відносин з материнською компанією залежні підприємства поділяються на:

Філія – не вважається окремою юридичною особою. Вона діє на основі положення , яке затверджує її материнська компанія.

Дочірнє підприємство є самостійною юридичною особою, яка відокремилася від основного (материнського)підприємства. Може засновуватися шляхом передання частини майна материнського підприємства. Засновник дочірнього підприємства затверджує його статут і зберігає за собою певні управлінсько – контрольні функції.

Стосовно дочірнього підприємства вживається ще термін «афілійована компанія», яка володіє пакетом акцій основної компанії, але його розмір не перевищує контрольного пакету акцій. Така компанія може бути філіалом або представництвом основної (материнської компанії). При цьому материнська компанія бере участь у керуванні афілійованої компанії на основі відповідного договору. Афілійована компанія часто створюється в разі перенесення підприємницької діяльності до регіону, віддаленого від місцезнаходження основної компанії. Афілійовані компанії неминуче виникають при створенні ТНК. Проте материнська компанія завжди володіє контрольним пакетом акцій дочірньої компанії.

Спільним вважається підприємство, у діяльності якого беруть участь фірми чи фізичні особи інших країн. Організаційно воно оформлюється, як єдине, загальне підприємство.

Спільні підприємства створюються з метою об‘єднання зусиль і налагодження коопераційної діяльності підприємств, розташованих у різних країнах, а також підвищення ефективності виробництва та збуту продукції, товарів і послуг.

Космополізм ТНК, що інколи подавляє державність країн, у яких вони оперують, порушення ними норм трудового, податкового права, екологічних стандартів, обмежень монополістичної діяльності стали причинами суперечностей між ТНК, з одного боку, та країнами їх базування і приймаючими державами - з іншого.

4. Питання регулювання діяльності транснаціональних корпорацій на двосторонньому рівні

Існує три рівні правового регулювання діяльності ТНК:

а) внутрішнє законодавство (яким є, у більшості випадків, інвестиційне)не здатне адекватно регулювати відносини, пов‘язані з діяльністю ТНК, оскільки у даній сфері виникає також проблема впливу правових актів держави базування головного підприємства – материнської компанії, що свідчить про недостатність інститутів національного законодавства приймаючої держави.

б) двосторонні угоди – це обов‘язкові міжнародні угоди між двома країнами, в яких кожна країна зобов‘язується дотримуватися щодо ТНК стандартів, обумовлених у договорі.

в) багатосторонні угоди – це угоди між двома і більше країнами.

Останні, залежно від кількості держав, які беруть у них участь, можуть бути універсальними, регіональними та субрегіональними.

Регіональне регулювання діяльності ТНК було здійснене у рамках СНД та спрямоване на створення шляхом укладання відповідних угод багатонаціональних компаній – найважливішого компоненту інтеграції та інвестиційної діяльності.

Першим нормативно – правовим документом зі створення ТНК в рамках СНД була Угода країн СНД «Про сприяння у створенні та розвитку виробничих, комерційних, кредитно – фінансових, страхових і змішаних транснаціональнихоб‘єднань» від 15 квітня 1994 р. Вона передбачає, транснаціональні об‘єднання є юридичними особами відповідно до законодавства держави їх реєстрації, але не характеризує ТНК як правову категорію. Тобто, йдеться про встановлення повного підпорядкування юридичної особи національному правопорядку відповідної держави.

В Україні відсутнє спеціальне законодавство, яке б регулювало діяльність ТНК на її території. Ці питання охоплюються законом «Про режим іноземного інвестування», прийнятим 19 березня 1995 р.

В Конвенції про транснаціональні корпорації від 6 березня 1998 р. (далі – Конвенція про ТНК), яка набула чинності 14 січня 2000 р. та спрямована на розвиток Угоди країн СНД 1994 р. було викладено загальні умови співробітництва у сфері створення та діяльності ТНК.

Конвенцією про ТНК передбачено, що останні створюються та діють відповідно до вимог законодавства Сторін.

Згідно положень Конвенції під поняттям «транснаціональна корпорація» визначається юридична особа (сукупність юридичних осіб):

• яка має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно на території двох і більше сторін;

• утворена юридичними особами двох і більше сторін;

• зареєстрована, як корпорація.

Передбачено, що ТНК може створюватися добровільно як на основі міжурядових угод, так і іншим, не забороненим законодавством сторін способом. Названою Конвенцією встановлено, що порядок реєстрації корпорації визначається законодавством держави – місця її реєстрації. Реєстрація підтверджується видачею свідоцтва встановленого зразку, яка містить повну назву та організаційно-правову форму корпорації з обов‘язковим внесенням до назви словосполучення «транснаціональна корпорація».

Аналіз Конвенції про ТНК свідчить, що вона містить ряд недоліків та прогалин. Зокрема, вона не визначає, що слід вважати місцем реєстрації ТНК – законодавство держави головного підприємства або держави кожного її учасника. Крім того, у даній Конвенції відсутня регламентація прав та обов‘язків як ТНК, так і приймаючої країни, які мають особливе значення для взаєморозуміння цих суб‘єктів.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте походження терміну «транснаціональна корпорація».

2. Чи існують в Україні транснаціональні корпорації?

3. Які ознаки транснаціональної корпорації вам відомі?

4. Охарактеризуйте види транснаціональних корпорацій.

5. В чому відмінність між інтернаціональною і мультинаціональною корпорацією?

6. Чи можна вважати дочірні і спільні підприємства структурними одиницями транснаціональної корпорації?

7. Розкрийте зміст Конвенції про транснаціональні корпорації.

Рекомендовані джерела:

1. Вельяминов Г.М. Основы международного экономического права. - М.: ТЕИС, 1994. – 108 с.

2. Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право: Сло­варь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997. – 642 c.

3. Войтович С.А. Принципы международно-правового регулирования межгосударственных экономических отношений. - К., 1988. - 127 с.

4. Дахно І.І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 160 с.

5. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право. — К.: КНЕУ, 2003.- 311 с.

6. Рогач О. Транснаціональні корпорації та економічне зростання. – К., 1997. – 143 с.