Глава 11: Міжнародне інвестиційне право
Основні поняття: інвестиція, інвестор, інвестиційна діяльність, прямі і непрямі інвестиції, міжнародне інвестиційне право, захист іноземних інвестицій, інвестиційний договір, інвестиційні гарантії, національний режим, режим найбільшого сприяння, інвестиційний спір.
Поняття міжнародного інвестиційного права та його місце в структурі міжнародного економічного права
У системі міжнародних економічних відносин слід виділити особливу групу відносин, пов’язаних з наданням та використанням інвестицій.
Інвестиційне право є новою підгалуззю міжнародного економічного права, що вивчає специфіку правового регулювання міжнародної інвестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності.
Інвестиції – це будь-який вид майна, яке можуть передавати юридичні та фізичні особи для відповідного його вкладення (інвестування) однією державою в економіку іншої.
Міжнародна інвестиційна діяльність дає змогу інвестору мати прибутки не лише тоді, коли він передав свої інвестиції суб’єкту іншої держави, а й тоді, коли зазначений суб’єкт здійснює фінансово-господарську діяльність на місцевому ринку і теж отримує певний прибуток, частина якого знову надходить інвестору.
В
иди
інвестицій:
матеріально-майнові
(машини, устаткування, товари, об’єкти,
що
б удуються, тощо)
н емайнові (права та інтереси, інтелектуальна власність тощо)
г
рошові
Залежно від спрямування інвестицій їх можна поділити на:
р
еальні,
які використовуються з метою підвищення
економічного, виробничого,
матеріально-технічного потенціалу;
ф інансові, характерні для фінансової сфери, коли інвестиції вкладаються в облігації, векселі, акції та інші цінні папери.
І
нвестиції
можуть бути:
Прямими,
що
дають змогу інвестору брати участь в
управлінні об’єктом, що ним інвестується.
Непрямими,
так званими «портфельних», коли
спостерігається вкладення коштів до
набору «портфеля» всіляких цінних
паперів.
Залежно від того, хто інвестує капітал, інвестиції можуть бути:
Державними (в міжнародних інвестиційних відносинах вагому роль відіграє держава, оскільки може виступати, з одного боку, безпосередньо експортером капіталу, а з іншого — гарантом вивезення приватного капіталу).
Приватними.
Інвестиційна діяльність — це відповідні дії держави, фізичної чи юридичної особи, пов’язані з відокремленням частки свого майна і переданням його на територію іншої держави для отримання прибутку або досягнення іншого важливого для інвестора результату. Такі дії мають назву міжнародної інвестиційної діяльності, а відносини, які виникають при цьому, — міжнародними інвестиційними.
З метою регулювання міжнародних інвестиційних відносин використовуються норми і принципи міжнародного економічного права, система яких називається міжнародним інвестиційним правом.
Н
орми
та принципи мають відповідні джерела:
Д восторонні міжнародні угоди (про сприяння та захист інвестицій, про усунення подвійного оподаткування, про економічне та промислове співробітництво, торговельні угоди тощо). Як приклад можна навести двосторонні угоди, укладені Україною з іншими державами.
Б агатосторонні угоди, зокрема Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, підписана Україною у Вашингтоні 3 квітня 1998 р. (ратифікована Верховною Радою України від 16 березня 2000 р.)
Певну роль у регулюванні інвестиційної діяльності відіграє і національне законодавство держав. Якщо вести мову про Україну, то нею були прийняті закони:
«Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р.
«Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 р.
«Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р.
Суттєве значення у цій сфері правового регулювання мають також закони України:
«Про власність» від 7 лютого 1991 р.
«Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р.
«Про захист іноземних інвестицій в Україні» від 10 вересня 1991 р.
«Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р.
«Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р.
Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 р. та ін.