2. Імунітет держави

Держави ще за стародавніх часів були учасниками міжнародних торговельних, культурних та інших зв’язків.

Термін "імунітет" у перекладі з латинської «immunitas» («immunitatis») означає звільнення від чогось.

Імунітет держави — це принцип, згідно з яким до держави або її органів і представників не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди. У міжнародному приватному праві під імуні­тетом розуміють непідлеглість однієї держав законодавству та юрисдикції іншої.

Імунітет ґрунтується на суверенітеті дер­жав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійсню­вати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Такий статус характеризується як „par in parem non habet imperium” — рівний над рівним не має влади.

Імунітет держави існував в різних проявах в різні історичні періоди розвитку державності.

Законо­давство та доктрина завжди намагалися визначити сут­ність імунітету і кодифікувати норми про нього у окремих загальних (універсальних) конвенціях. Частково це вдалося зробити у:

• Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 p.,

• Конвенції про спеціальні місії 1969 p.,

• Віденській кон­венції про представництво держав і їх відносини з міжнарод­ними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975p.,

• Віденській конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 p.

Ці угоди регулюють чимало питань, пов'яза­них з представництвом держав у міжнародному спілкуванні, зокрема, використання дипломатичним агентом імунітету від цивільної юрисдикції, крім пред'явлення речових позовів що­до приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки агент не володіє імуніте­том від імені акредитуючої держави з метою представництва; пред'явлення позовів у сфері спадкування, якщо агент пови­нен бути виконавцем заповіту, здійснювати піклування над спадковим майном, спадкоємцем чи "відказоодержувачем" як приватна особа, а не від імені акредитуючої держави.

3. Види імунітетів держави

1. Судовий імунітет полягає в непідсудності дер­жави без її згоди судам іншої держави (par in parem non habet jurisdictionem — рівний над рівним не має юрисдикції). Причини притягнення до відповідальності значення не мають. До дер­жав, як правило, не можуть бути пред'явлені позови у інозем­них судах, якщо тільки ці держави з власної волі не підпоряд­кували себе юрисдикції іноземних судів. У широкому розумінні цей вид імунітету містить:

а) Імунітет від пред’явлення позову в іноземному суді прийнято іменувати судовим імунітетом у вузькому розумінні слова. Цей вид імунітету означає, насамперед, непідсудність держави іноземному суду. Кожна держава має право висунути вимогу в суді іноземної держави до фізичної або до юридичної особи, але пред’явлення позову до держави в іноземному суді, як правило, неможливе, якщо тільки сама держава не погодилася на підпорядкування юрисдикції відповідної держави. Така згода може бути виражена індивідуальним актом, тобто має бути видано спеціальний акт стосовно даного випадку.

б) Імунітет від попередніх дій передбачає, що суд, який розглядає приватноправовий спір за участю іноземної держави, не вправі застосовувати будь-які заходи для попереднього забезпечення позову, тому що такі міри носять примусовий характер. Часто заходи для забезпечення позову розглядаються і приймаються судом ще до порушення і слухання справи за участю держави. У будь-якому випадку, якщо такі міри стосуються держави та її власності (арешт державних рахунків в іноземних банках, опис майна, обмеження права держави користуватися своїм майном і т. ін.), то з огляду імунітету вони недопустимі.

в) Імунітет від попереднього виконання рішення передбачає, що відносно держави та її власності не можуть бути застосовані будь-які примусові заходи для виконання іноземного (арбітражного) рішення органами цієї або будь-якої іншої іноземної держави.

2. Майновий імунітет означає правовий режим недоторканності власності, що знаходиться на території іноземної держави. Юридичним змістом даного виду імунітету є заборона звернення стягнення і примусового вилучення майна, що належить державі. Власність користується імунітетом незалежно від наявності судового розгляду, навіть якщо знаходиться у володінні особи, що не має імунітету.

Наявність імунітету в держави означає, що ним наділені зовнішньоторговельні об’єднання, морські пароплавства, в оперативному управлінні яких перебувають державні торговельні судна. Існування принципу роздільної майнової відповідальності між державою і її юридичними особами означає, що за невиконання зобов’язань перед іноземними контрагентами (фірмами) майнову відповідальність несуть юридичні особи самостійно.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Україна як держава не несе відповідальності за дії суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, як і вони не несуть такої відповідальності за дії України як держави.