133.Колективні правові відносини в сфері трудового права.

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності — представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони. Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об’єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов’язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об’єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору. Укладенню колективного договору передують колективні переговори. Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладення та внесення змін і доповнень до колективного договору, відповідальність за його виконання регулюються Законом України “Про колективні договори і угоди”. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов’язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

134.Зміст трудових правовідносин, основні права і обов'язки їх суб'єктів. Підстави виникнення трудових правовідносин.

Юридичні підстави виникнення трудових правовідносин визначаються формами реалізації громадянами консти­туційного права на працю і формами залучення громадян до праці. Основною, переважною підставою виникнення трудових правовідносин є факт укладення трудового договору. окремих випадках трудові відносини можуть виникати не на підставі трудового договору, а на підставі членства, наприклад, членів кооперативів та їх об'єднань, селянських (фермерських) господарств, колектив­них сільськогосподарських підприємств. Трудові відносини, що виникають на підставі трудового до­говору, існують у часі. Тобто вони виникають з моменту укла­дення трудового договору і існують (хоча можуть і змінюва­тись) до моменту його припинення. У ряді випадків, крім трудового договору, трудові право­відносини виникають із складних юридичних фактичних складів. Тобто, підставою виникнення трудових правовідносин є не по­одинокий юридичний факт, а певний комплекс послідовно здій­снюваних фактів. При цьому для виникнення правовідносин у по­вному обсязі необхідно, щоб здійснювались послідовно всі факти цього складу. Кожен із цих фактів має своє певне юридичне зна­чення. Тому в разі його відсутності правові відносини можуть і не виникнути. Складний юридичний фактичний склад створює певна су­купність фактів, необхідних для виникнення, зміни і припи­нення трудових відносин у обов'язковому поєднанні з трудо­вим договором. Усі вони становлять собою правомірне волек-виявлення, що здійснюється з метою встановлення трудових відносин. До таких фактів можна віднести: призначення державних службовців на посади, пов'язані із здійсненням владних або розпорядчих повноважень, обрання на виборні посади; резуль­тати конкурсу на заміщення посад, направлення на роботу мо­лодих спеціалістів і молодих робітників після закінчення ни­ми відповідного навчального закладу, направлення на роботу службою зайнятості осіб, що зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу, так і безробітних тощо. До загального складу трудових правовідносин, поряд з іншими елементами (суб'єктами і об'єктом), входить мате­ріальний зміст (поведінка суб'єктів) і юридичний зміст (суб'єктивні права і обов'язки), тобто зміст трудових пра­вовідносин складають визначені законом і взаємною угодою права та обов'язки їхніх суб'єктів. З встановленням трудових правовідносин кожна із сторін набуває певних суб'єктивних прав і на неї покладаються відповідні обов'язки. Суб'єктивні права працюючих за наймом являють собою реалізацію і конкретизацію основних прав, закріплених в Конституції України і конкретизованих в зако­нодавчих актах про працю. Суб'єктивними правами і обов'язками володіє кожний працівник, як суб'єкт трудових правовідносин. Основними трудовими правами є: право на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи; право на відпочинок; пра­во на здорові і безпечні умови праці; право на об'єднання в професійні спілки; право на вирішення колективних трудо­вих спорів (конфліктів) у встановленому законом порядку; право на участь в управлінні підприємством, установою, ор­ганізацією; право на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності; право на ма­теріальну допомогу у випадку безробіття; право на звернення до суду для вирішення індивідуальних трудових спорів, неза­лежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади та інші права, встановлені законодавством. Держава забезпе­чує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від похо­дження, соціального і майнового стану, расової та національ­ної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця прожи­вання та інших обставин. Обсяг і характер трудових обов'язків залежить від багать­ох чинників і конкретизується в залежності від роботи (спеціальності, кваліфікації, посади) і особи працівника. Найбільш загальні і важливі трудові обов'язки праців­ників сформульовані в КЗпП і Типових правилах внутрішньо­го трудового розпорядку.