2. Кодекс законів про працю та інші законодавчі акти України, що регулюють правові відносини працюючих.

КЗпП є найвагомішим джерелом Т права.

КЗпП, затверджений ВРУ 1971 р., уведений в дію з 1972 р. Він складається з 18 глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений неодноразово.

КЗпП України регулює найбільш важливі аспекти трудових правовідносин.

Містить норми, що регулюють завдання права та обов'язки учасників трудових правовідносин, особливості регулювання права деяких категорій працівників, укладання колективних договорів, закріплює норми про порядок укладання, зміст, форму колективних договорів між профспілковим комітетом (іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами) від імені трудового колективу та власником або уповноваженим органом.

Регулює робочий час, час відпочинку, трудову дисципліну, охорону праці жінок, неповнолітніх, оплату праці, нормування праці, встановлення матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Положення КЗпП уточнюються в великій кількості ЗУ «Про відпустки», «Про час відпочинку», «Про колективні договори і угоди», «Про охорону праці» тощо.

Постановах КМУ і ВРУ, указах Президента.

2. Значення керівних роз'яснень всу для однакового застосування усіма підприємствами, установами, організа­ціями та судовими органами чинного законодавства про працю

Керівні роз'яснення, що приймаються Пленумом ВСУ, містять тлумачення норм права, орієнту­ють судову практику на правильне застосування чинного зако­нодавства. Тлумачення закону, що здійснюється Пленумом ВСУ, адресоване не тільки судовим органам. Влас­ники підприємств, установ, організацій і уповноважені ними органи, професійні спілки, робітники і службовці при вирішенні спірних питань, що випливають із трудових відно­син, також змушені звертатись до цих роз'яснень з тим, щоб усвідомити, як з точки зору ВСУ буде розцінено їх дії судом, що розглядає конкретну трудову справу. Важливе значення мають роз'яснення ВСУ з пи­тань судової практики, які нерідко заповнюють прогалини правового регулювання.

керівні роз'яснення Пленуму ВСУ, які містять тлумачення закону вищим органом держави, даються ним у межах його повноважень, мають правову силу, стають обов'язковими для виконання всіма учасниками судочинства і є джерелом права. Керівні роз'яснення Пленуму ВСУ носять загальний характер, розраховані на багаторазове застосування, що характерно для джерел права. Але ці роз'яс­нення не підміняють закон, не змінюють його суть, а носять до­поміжний характер. Видання таких роз'яснень не наділяє ви­щий судовий орган країни правотворчими функціями і не підміняє правотворчі органи.

2. Трудовий договір як підстава виникнення трудових правовідно­син.

Т договір – це угода між працівником та роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, передбачену цією угодою, та дотримуватись правил внутрішнього розпорядку (режиму роботи), а роботодавець зобов’язаний виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, які передбачені зак-вом про працю, колективним договором та цією угодою, як необхідні для виконання цієї роботи.

Значення його визначається загальним характером праці. Праця є основою створення всіх соц благ, економ і політ процесів. Людина не може жити без праці. Саме в Т діяльності людина знаходить не тільки матеріальні блага, але і знаходить почуття самовираження, причетності, соц реалізації себе як особистості й морального задоволення.

Трудовий договір займає центральне місце в ТП. На підставі трудового договору виникають трудові відносини працівника з роботодавцем, що неминуче тягне за собою включення цих суб'єктів у цілу систему відно­син, які регулюються ТП. Укладення трудового договору означає, що і працівник, і роботодавець набули прав і взяли на себе обов'язки, встанов­лені для сторін трудового договору зак-вом про працю, генеральною, галузевою та регіональною угодами та колектив­ним договором. З точки зору ТП немає різниці в тому, чи пра­цює працівник за трудовим договором на державному підприємстві, в установі, організації або на підприємстві з ко­лективною формою власності, чи у приватного власника в се­лянському (фермерському) господарстві. Всі наймані працівники мають однаковий правовий статус і будь-який власник стосовно таких працівників зобов'язаний дотримува­тись всіх правил і гарантій, передбачених трудовим законодав­ством і колективними договорами і угодами. Працівниками, тобто стороною трудового договору можуть бути громадяни, які за віком і станом здоров'я можуть вико­нувати конкретну, визначену трудовим договором роботу.