2. Громадяни (працівники) як суб’єкти трудового права.

З моменту, коли особа уклала трудовий договір і приступи­ла до виконання трудової функції, вона стає працівником, а отже суб'єктом не тільки індивідуальних трудових відносин, а й суб'єктом ТП в цілому. Але в окремих випадках громадянин може стати суб'єктом ТП і до укладення трудового договору. Це коли не­працюючий громадянин звертається до служби зайнятості в пошу­ках роботи, він може бути зареєстрований як такий, що шукає ро­боту, а також набути статусу безробітного, оскільки правовідноси­ни з приводу працевлаштування входять також до предмету тру­дового права.

Як сторона трудових правовідносин, працівник володіє трудовою правосуб'єктністю. Трудова правосубєктність включає:

1.правоздатність - гарантовану законом можливість мати трудові права;

2.дієздатність - здатність особи своїми діями набувати та реалізовувати права і обов’язки та нести за їх порушен­ня юридичну відповідальність.

Т правоздатність громадян У є рівною для всіх, оскільки її обсяг визначається єдиною ознакою — особистою здатністю до праці незалежно від статі, національності, раси, майнового стану, національного походження. Трудова правоздатність виникає, як правило, з досягненням 16річного віку, а в окремих випадках — з досягненням 15 (за згодою 1 з батьків) чи навіть 14 років (у вільний від навчання час). Обмеження трудової правоздатності означає обмеження в праві працювати за здібностями. Обмеження правоздатності може полягати в обмеженні права громадянина виконувати певну роботу або займати певні посади. Трудова дієздатність настає з того ж віку, що й трудова правоздатність. Громадянин може бути позбавлений трудової дієздатності повністю або частково лише за рішенням суду.

2. Державна служба зайнятості, її структура, функції та права

Державна служба зайнятості має трирівневу структуру.

Перший (базовий) рівень —районні, міські, міськрайонні, районні в містах центри зайнятості, які безпосередньо приймають громадян і надають їм послуги згідно з чинним законодавством про зайнятість.

Другий рівень —центр зайнятості АРК, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюють територіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб.

Третій (верхній) рівень —Державний центр зайнятості.

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості.

Служба зайнятості здійснює такі функції:

1) реєструє тих, хто шукає роботу, веде облік їх професійної кваліфікації, навичок, досвіду та побажань, опитує їх з метою пошуку їм роботи, у разі необхідності перевіряє їх стан здоров'я і рівень професійної підготовки, сприяє в професійній орієнтації, підготовці і перенавчанні;

2) одержує від підприємців точні дані про вакантні посади і вимоги, яким повинні відповідати працівники;

3) направляє на вакантні посади кандидатів з необхідною кваліфікацією і придатних за своїм фізичним станом".

4) вживає заходів для полегшення працевлаштування безробітного.

Державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, про вивільнюваних працівників і заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників; розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій пропозиції щодо встановлення для підприємств (установ, організацій) усіх форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для працевлаштування; направляти для працевлаштування на підприємства (в установи, організації) усіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки; направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи; оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також встановлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення тощо.