Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТП 1-148.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
02.08.2019
Размер:
696.32 Кб
Скачать
  1. Відмежування трудового права від суміжних галузей права: ци­вільного, адміністративного, сільськогосподарського.

На трудові відносини близько схожі відносини, що регулю­ються ЦП, об'єктом яких є виконання громадя­нином різних робіт або надання послуг (підряд, доручення, літературні замовлення тощо). Обидва види цих відносин виникають в силу договірних уз­годжень між сторонами. Ознака оплатності притаманна цим видам відносин, що посилює зв'язок між ними. Предмет ЦП складають майнові відносини, які виступають у вартісній формі і створюють сферу товарно­го обігу. Трудові відносини втрачають речовий характер. Ос­новний зміст трудових відносин складає сам процес праці, жи­ва праця, тоді як об'єктом майнових відносин є результат праці. За трудовими відносинами працівник зобов'язується виконувати роботу певного роду (у відповідності з конкретною спеціальністю, посадою, кваліфікацією), а в цивільно-право­вих відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, вико­нується індивідуально-конкретне завдання. ТП має риси, схожі з адміністративним правом. АП регулює суспільні відносини в сфері виконавчої і розпорядчої діяльності органів державного уп­равління. Предметом трудових відносин є виробнича діяльність людей, яка теж не може обходитись без координації та управління, однак трудове право регулює управління в про­цесі праці зазвичай всередині підприємства. Тут суб'єкти і об'єкти управління пов'язані договірними відносинами, а не владним приписом. Працівники самі, як члени трудового ко­лективу, беруть участь в управлінні підприємством. Спільність трудового права і аграрного права полягає в то­му, що вони регулюють колективний процес праці. Однак, тру­дове право регулює відносини найманих працівників, а аграрне право - трудові відносини власників засобів виробництва членів колективних сільськогосподарських підприємств (това­риств, агрофірм), селянських (фермерських) господарств.

  1. Поняття заробітної плати. Методи її правового регулювання

ЗП - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір ЗП залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господ діяльності підприємства, установи, організації, і максимальним розміром не обмежується.

Заробітна плата складається з основної, додат­кової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна ЗП — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, ви­робітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встанов­люється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова ЗП - це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, га­рантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законо­давством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат нале­жать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спец системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові матеріальні виплати, які не передба­чені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Правове регулювання оплати праці здійснює­ться у відповідності з Конституцією України, КЗпП, ЗУ «Про оплату праці», ЗУ «Про колективні договори і угоди», ЗУ «Про підприємства в Україні» іншими законодавчи­ми актами та на підставі генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів. Держава здійснює регулювання оплати праці працівникам підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної ЗП та інших державних норм та гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці працівникам підприємств, заснованих на державній, кому­нальній власності, працівникам підприємств, установ, ор­ганізацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулю­вання фондів оплати праці підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається КМУ, а також оподаткування доходів працівників. Договірне регулювання оплати праці працівників здійсню­ється на основі системи соціально-партнерських угод, що ук­ладаються на державному (генеральна угода), галузевому (га­лузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничо­му (колективний договір) рівнях.