§ 6. Переливання крові

Аглютинація. При значних втратах крові, а також при деяких захворю­ваннях застосовують переливання крові.

Переливання крові поставлено на наукову основу порівняно недавно, коли було встановлено наявність у людей чотирьох різних груп крові. До того часу неодноразові спроби перелити кров від тварини людині або від людини людині звичайно закінчувались невдачею, і хворий найчастіше помирав. Це ставалось тому, що еритроцити влитої крові склеювались у грудочки і закупорювали кровоносні судини.

Явище склеювання, або аглютинації, еритроцитів пояснюється тим, що в плазмі міститься особлива аглютинуюча (склеююча) речовина аглютинін, а в еритроцитах — аглютиноген (речовина, що склеюється). Аглю­тинінів у плазмі є два. їх позначають першими буквами грецького алфавіту:  (альфа) і  (бета). Аглютиногенів в еритроцитах також два. Вони позна­чаються буквами латинського алфавіту — А і В. Аглютинація відбувається в тому разі, якщо аглютиноген А зустрінеться з аглютиніном  або аглюти­ноген В — з аглютиніном . В інших комбінаціях аглютинації не буває.

Групи крові. Залежно від наявності в крові тих або інших аглютині­нів і аглютиногенів розрізняють чотири групи крові. В плазмі І-ої групи є обидва аглютиніни  і , але в її еритроцитах немає аглютиногенів. Еритро­цити IV групи, навпаки, містять у собі обидва аглютиногени, але в її плазмі немає аглютинінів. Кров II групи містить аглютиноген А і аглютинін , а кров III групи — аглютиноген В і аглютинін .

Групу крові можна визначити, маючи сироватку II і III груп. Для цього на скло капають по краплі сироватки II і III груп і в кожну з них вносять по краплі свіжої крові, групу якої хотять визначити. Внесену кров змішують скляною паличкою з сироваткою і по тому, чи настає аглютинація визначають групу крові. Якщо аглютинація не настає в сироватці ні II, ні III групи, то це кров І групи. Якщо аглютинація настане в сироватці II групи і не буде в сироватці III групи, то це кров III групи; якщо ж, навпаки,— в сироватці II групи аглютинації не буде, а в сироватці III гру­пи буде — це кров II групи. Коли ж аглютинація відбудеться в обох крап­лях крові, то кров належить до IV групи. Це видно з таблиці 8.

Переливання крові. При перели­ванні крові особливо важливо, щоб не було аглютинації еритроцитів донора (особи, яка дає кров), бо при цьому від­носно невеликий обсяг їх зустрічається з масою плазми, яка містить у собі аглютиніни. Еритроцитам реципієнта (особи, що одержує кров) не загрожує небезпека аглютинації, бо плазма крові донора розводиться в десятки разів кров’ю реципієнта і тим самим зне­шкоджується.

Щоб переливання крові було без­печним і корисним, слід пам’ятати:

- переливати кров найкраще від лю­дини однойменної групи;

- кров І групи можна переливати людям будь-якої групи; кров II і III - груп можна переливати людям однойменної групи, а також людям IV групи;

- кров IV групи можна переливати тільки людям цієї самої групи. За один раз звичайно переливають 100—500 мл крові.

§ 7. Лімфа і лімфообіг

Лімфатична система. Найтонші щілини між клітинами і невеликі порожнини між органами заповнені тканинною рідиною, через яку здійснює­ться обмін речовин між кров’ю і клітинами. Тканинна рідина не стоїть на одному місці: повільно, але безперервно вона проникає у так звані лімфатичні капіляри, які беруть початок у дуже вузьких міжклітинних проміжках. Лімфатичні капіляри зливаються між собою і утворюють більші лімфатичні судини, які своєю будовою схожі на дрібні вени. Рідина, що заповнює лімфатичні судини, називається лімфою. Вона трохи відмінна за своїм складом від тканинної рідини.

Як і вени, лімфатичні судини мають всере­дині клапани, які забезпечують рух лімфи тільки в напрямку до серця. Лімфатичні судини в різ­них ділянках тіла (в паху, під пахвами, на шиї і т. д.) заходять у лімфатичні вузли, де втрачають свою стінку і лімфа надходить в між-тканинні простори —лімфатичні синуси, з яких виходить по виносних лімфатичних судинах. Останні зливаються у більші судини, так звані лімфатичні стовбури (поперекові, підключичні, яремні та ін.), які утворюють дві протоки — праву і ліву. У праву лімфатичну протоку збирається лімфа від правої половини голови, правої руки і органів правої половини грудей. У ліву лімфатичну протоку, яка називається ще грудною, збирається лімфа від інших частин тіла. Обидві лімфатичні протоки впадають у верхню порож­нисту вену. По ходу лімфатичних судин лежать особливі потовщення — лімфатичні вузли, діаметр яких 3—ЗО мм (кольор. табл. V); вони склада­ються з так званої ретикулярної тканини, в петлях якої міститься скуп­чення утворюваних тут лімфоцитів.

У лімфатичних вузлах затримуються і знищуються мікроби, які до­носяться сюди лімфою. Остання на своєму шляху проходить 2—3 лінії вузлів. Отже, раніш ніж попасти в кров’яне русло, лімфа знешкоджується в лімфатичних вузлах. При різних захворюваннях лімфатичні вузли дуже збільшуються і болять.

Утворення і склад лімфи. Тканинна рідина, що заповнює міжклітинні проміжки, утворюється з кров’яної плазми внаслідок фільтрації останньої крізь стінки кровоносних капілярів. Вважають, що клітини стінок капі­лярів беруть активну участь в процесі утворення тканинної рідини, про­пускаючи одні речовини і не пропускаючи інші. Надлишок тканинної рі­дини знову повертається в кров двома шляхами: одна частина її всмоктує­ться в кровоносні капіляри, а друга проникає в лімфатичні капіляри і у вигляді лімфи повертається в кров’яне русло по лімфатичній системі.

За своїм складом лімфа близька до плазми крові, але білків у ній значно менше, ніж у плазмі. Склад лімфи дітей молодшого шкільного віку, як і дорослої людини, такий: води — 94—95%; білків — 3—4%; глюкози близько 0,1%; мінеральних солей — 0,8—0,9%; невелика кількість жирів та продуктів обміну.

У лімфі завжди є лейкоцити, а також імунні тіла, завдяки чому лімфа, як і кров, відіграє важливу роль у захисті організму від інфекції та в ство­ренні імунітету.

Лімфа разом з кров’ю і тканинною рідиною є внутрішнім середовищем організму.

Рух лімфи. Рухається лімфа дуже повільно (27—ЗО см за хвилину). Пересуванню лімфи в організмі людини сприяють такі фактори:

- тиск нових порцій лімфи, яка утворюється в тканинах;

- скорочення скелетних м’язів, які здавлюють лімфатичні судини і між-тканинні щілини:

- присмоктувальна дія грудної клітки під час вдиху;

- перистальтичні скорочення стінок лімфатичних судин.

У результаті дуже повільного руху лімфи іноді буває такий стан, коли тканинна рідина утворюється швидше, ніж відпливає. В таких випадках у міжклітинних проміжках скупчується багато рідини, що може спричинити набряк, тобто збільшення об’єму органу або всього тіла.