Даосизм

Як зазначалося, конфуціанство було основною релігією китайців, але не єдиною. Конфуціанство не торкалося питань, що так хвилювали людину: чи безсмертна душа, чи є загробне життя, що відбувається після смерті. Ці ідеї завжди існували у народі, але стримувалися китайською раціональністю. Майже паралельно з конфуціанством розвивався даосизм.

Даосизм виник у Китаї приблизно 300 р. до Р.Х. одночасно з вченням Конфуція у вигляді самостійної філософської доктрини. Засновником даосизму вважається Лао-цзи (604-517 рр. до Р.Х.). В перекладі Лао-цзи означає "старий філософ". Основи вчення зафіксовані у книзі «Даодецзин»( «Книзі про Шлях та Чесноту»).

За своєю авторитетністю вона прирівнюється до Нового Завіту у християнстві і Корану в ісламі.

Щодо історії самого Лао-цзи, то існують такі цікаві факти. Він мав добру освіту, про це свідчить той факт, що він знаходився на державній службі (був начальником імператорського книгосховища-архіву). Лао-цзи мав прекрасну можливість поповнювати свої знання. У зрілому віці Лао-цзи залишає державну службу і усамітнюється. На самоті він віддається спогляданню і розмірковуванню. Саме тут він і створює основи даосизму. Слід наголосити, що вчення Лао-цзи принципово відрізняється від конфуціанства. Якщо об’єктом вчення Конфуція була земна проблема, то для Лао-цзи об’єктом стає простір духа. Він заглиблюється у проблему глибше, підіймається до чистої ідеї, до рівня надлюдського, космічного. У своїх спогадах Конфуцій зазначає, що мислення Лао-цзи було вищого рівня.

Вчення Лао-цзи є глибоко філософським. Воно стосується сутності світобудови, місця людини у цьому світі. За його вченням світ був єдиним, неподільним, керувався незмінними законами. Основним таким законом був Дао. Для китайців Дао – одна з найважливіших категорій їхньої культури.

Китайський термін "Дао" прийнято перекладати як "Шлях", а в широкому розумінні - "Шлях до істини". Дао - це не божество, воно близьке розуму, це Закон Всесвіту, це інформаційне поле, що пронизує увесь Всесвіт і творить все суще з небуття. За даоською філософією, все будівництво Всесвіту поділено на п’ять етапів. Прокоментуємо ці етапи, які мають неабияке сучасне наукове підтвердження. На першому етапі відбувається запуск програми, момент першоімпульсу, після якого настав етап « Великого початку». У цей час виникає хмара світового ефіру. Ці уявлення Лао-цзи співпадають з сучасними уявленнями космофізиків про еволюцію Всесвіту після Великого вибуху. На наступних етапах Всесвіт поступово матеріалізується, виштовхується з Хаосу, набуває своєї форми і функції. При цьому світовий ефір отримує різну спрямованість. На цьому етапі відбувається розділення на позитивне і негативне, на добро і зло. Народжується Небо і Земля, Світло і Темрява, чоловіче і жіноче, Інь і Ян. Таким чином , виникнення Космосу (порядку) означав матеріалізацію Дао. Так, Дао перестає бути тільки програмою, потенційною можливістю, а перетворюється у матеріалізовану реальність. Дао – це Світовий Закон.

Немає місця у всьому Всесвіті, де б не було Дао. З нашого боку можемо додати, що це стало можливе завдяки голографічній будові світу. Згідно даосизму поділ на Світ і Темряву, на Інь і Ян, на плюс і мінус було необхідно для того, щоб відбувався рух. Для досягнення досконалості у світі виникає людина. Яким чином людина пізнає Дао? «З допомогою серця» - відповідає сам філософ. Сучасна наука уточнює і говорить про те саме, що інформаційний зв’язок людини з інформаційним полем Всесвіту, з Світовим Розумом відбувається через підсвідоме. Тому, з вчення даосизму випливає, що прилучення людини до Дао відбувається не зусиллями волі, або осягненням розуму, а навпаки шляхом визволення від матеріального світу. Власне, це і є медитація. Досягти, добитися обміну інформацією розумом з Дао практично неможливо. Цей обмін належить надчутливому досвіду. Тут спрацьовує принцип: чим вище мораль людини тим краще цей контакт буде відбуватися. Це має своє пояснення. Вищі знання, які отримуються з інформаційного поля даються не усім.

Зазначте, що даосизм ніколи не перетворився б на релігію, якби не ставив собі за мету вказати шлях до надприродної досконалості. Таким шляхом в даосизмі постало вчення про безсмертя і шляхи його здобуття.

Не менш важливим теоретичним принципом у даосизмі стає принцип недіяння. Він проголошує відмову від будь-якої діяльності, пов’язану з егоїстичним людським «Я», і на цій основі – прагнення до гармонії з навколишнім соціальним і природним середовищем. Це окреслюється наступними вимогами:

- людина повинна в усьому керуватися принципом Дао;

• треба вести пасивне існування, уподібнившись природі та всесвіту;

• не потрібно змінювати реальність;

• треба залишити речі такими, якими вони є;

• запобігати будь-якому насиллю;

• людина, яка живе за принципами Дао, досягає простоти, ясності та спокою.

Утверджуючи принцип недіяння, Лао-цзи розумів, що еволюція людства не приведе до істинного прогресу, а навпаки, відведе людину від гармонії його з природою. Він знав, що це тупиковий напрям розвитку людства. Все досягнення людини робить її бездуховною. Будучи ворожим до всіх і всього, ми не можемо виховувати своїх дітей у любові до ближнього. Великі міста знищують наших громадян, перетворюючи їх у наркоманів, бандитів.

Спираючись на натурфілософію Дао, Лао-цзи закликає залишити цивілізоване життя, забути про зобов'язання й проблеми, які накладає суспільство - зажити простим життям серед природи.

Звідси формується основна мета людського життя згідно даосизму:

• пізнати Дао, йти за ним і залишитися з ним - у цьому зміст і щастя життя людини.