Рекомендована література:

1. Історія філософії: Підручник / За ред. Ярошовець В.І., Бичко І.В. – К., 2002. -С.113-124.

2. Козовик І. Історія філософії. – Івано-Франківськ, 1999.

3. Ларіонова В.К. Історія етичних учень: Посібник. – Івано-Франківськ., 2004. - С. 76-82.

4. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. – Львів, 2001.

5. Предмет і проблематика філософії: Навчальний посібник /За ред. М.А. Скринника, З.Є. Скринник. - Львів, 2001.- С.76-88.

6. Причепій Є.М. Філософія: Посібник для студентів. - К., 2001. - С.70-74.

Додаткова література:

1. Антология мировой философии. – М., 1969. - Т. 1. – Кн. І.

2. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. – Львів, 1993.

3. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. – М., 1981.

Інтернетсайти

www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/dovi2.html

library.kr.ua/elmuseum/chizhevsky/philosophy2.html

www.ae-lib.org.ua/_phil_ant.htm

www.repetitor.co.ua/essays/essay.aspx?essayId=2815

diplomz.co.ua/other/3169/

www.internetri.net/antiq.php

www.djerelo.com/index.php?Itemid=161&id=2477&option=com_content&task=view

library.kr.ua/elmuseum/chizhevsky/philosophy.html

www.studentu.org.ua/index.php?go=Files&in=view&id=51

www.diplom-service.com/16516.html

www.ukma.kiev.ua/ua/faculties/fac_gum/filosophy/home_page/templ/antic_templ.htm

www.philosophy.ucu.edu.ua/content.php?id=112&lng=UA

thales.iatp.org.ua/czyzhzm.html

libr.org.ua/book/79/2401.html

www.evrica.com.ua/filospetry/

www.philosof.onu.edu.ua/elb/metodichki/shevcov/shevcov_1.pdf

Методичні поради

Розмірковуючи над змістом першого питання, спробуйте з’ясувати, які зміни відбулися у політичному, соціальному, економічному житті Греції, і як вони вплинули на становище людини у світі, суспільстві, визначивши цим специфіку елліністичного періоду.

Зауважте, що після смерті Аристотеля (322р. до Р.Х.) Афіни втрачають свою провідну роль. Це було пов’язано з великими політичними змінами, які настали внаслідок завоювань Олександра Македонського (356-323р. до Р.Х.). Завдяки своїм численним військовим виправам він прилучив до грецької цивілізації Єгипет, увесь Близький Схід і навіть Індію.

Розпочалася нова епоха в історії людства. Сформувалася світова спільнота, в якій переважала грецька культура і грецька мова. Період, який тривав близько 300 років, називається елліністичним періодом (назва греків – елліни). Під «елліністичним періодом» мають на увазі не тільки сам відтинок часу, але й грецьку культуру, що панувала на території трьох великих еллінських царств: Македонії, Сирії та Єгипту. Приблизно до середини І ст. до Р.Х. військову та політичну перевагу здобув Рим. Нова держава завоювала і підпорядкувала собі всі еллінські царства. З того часу на велетенській території – від Іспанії, далі на схід, аж до Азії – запанувала римська культура і латинська мова. Почався римський період, який ще називають пізнім античним періодом. Зверніть увагу на одну особливість: доки римляни спромоглися завоювати еллінський світ, Рим був культурною провінцією Греції. А грецька культура і грецька філософія – відігравала важливу роль ще довго після того, як Греція втратила свою політичну вагу.

Підкресліть, що для еллінізму характерним було стирання кордонів між різними країнами та культурами. Поступово, зі стиранням таких кордонів та меж, люди відчули розчарування та непевність в усьому, що стосувалося їхнього світогляду. Як вижити, як зберегти себе, як бути спокійним під час катаклізмів? Відбувається суцільне розчарування як в релігії, так і в культурі, царює песимізм.

Враховуючи викладені вище умови, слід окреслити і особливість філософії цього періоду. У еллінській філософії на перший план виходить антропологічна проблематика. Основне питання філософської думки цього часу – як стати щасливим, як здобути всередині себе впевненість і благо. На порядку денному з’явилась етика, в центрі уваги якої проблема щастя. Тому школи, які утворилися, були подібні між собою в прагненні обґрунтувати і розробити евдемонізм (філософія еллінізму отримала назву евдемоністичної (та, що шукає щастя), але засоби і шляхи їх були різні.

Серед цих шкіл виділіть: кініків, стоїків, епікурейці, скептиків.

Охарактеризовуючи школу кініків, зверніть увагу на їх життєву позицію. Вони стверджували, що справжнє щастя ніяк не пов’язане з матеріальними благами, політичною владою та бездоганним здоров’ям. Справжнє щастя аж ніяк не повинно залежати від таких випадкових речей, котрі легко можна втратити.

Зазначте, що кініки вплинули на філософію стоїцизму, яка виникла близько 300р. до Р.Х. Її засновником був Зенон. Пригадайте, звідки походить назва «стоїчний». Виділіть такі періоди:

Стародавня Стоя (III-II ст. до Р.Х), представники: Зенон, Клеанф, Хрісіп. Вони «вчителі життя», виразники «героїчного песимізму». Вирізнялись твердістю, суворістю, безкомпромісністю поведінки, аскетизмом життя.

Середня Стоя (II-I ст. до Р.Х) – стоїчний платонізм. Представники: Панецій, Посідоній, Боет. Помірніші порівняно з попередніми.

Пізня Стоя (I-II ст. після Р.Х) – римський стоїцизм. Представники: Сенека, Марк Аврелій. Це стоїцизм, що шукає Бога. Це стоїцизм, який був передчуттям нового ( християнського) світовідчуття.

Стоїцизм закликає людину до життєвої мудрості, але з позиції зовсім іншого розуміння буття людини. На думку стоїків, людина є часткою великого всесвіту. Тому не людина диктує свої бажання великому всесвіту, а навпаки – він диктує нам свою волю, визначає наше життя. Він є долею, або роком, який від нас не залежить. А це є фаталізм. Як поводитися людині? Їй треба навчитися миритися зі своєю долею. Навіщо хвилюватися, турбуватися, думати, вирішувати, якщо за неї все вже вирішено і нічого не можна змінити. Тому основними принципами такої людини мають стати незворушність, спокій. Обґрунтовуючи стоїчну позицію щастя, покажіть, що воно зводилося до наступного: повної байдужості до всіх жорстоких проявів долі. Навіть щасливі хвилини у своєму житті людина повинна зустрічати з незворушним спокоєм.

У сфері пізнання стоїки виходили з сенсуалістичних поглядів. Вважали, що об’єктивний світ пізнавальний.

Розкриваючи зміст питання епікуреїзму, зазначте, що запропонована Епікуром модель людського щастя суттєво відрізнялася від попередніх моделей.

Близько 300 року до Р.Х. Епікур (341-270) заснував у Афінах філософську школу. В основу своєї моделі людського щастя він поклав Арістипову етику насолоди і об’єднав її з вченням про атоми Демокріта. Епікур відтворює у своїй концепції всі положення Демокрітової філософії, змінюючи її. Так, за Демокрітом, всі атоми рухаються у порожнечі під дією необхідності. У Епікура атом виявляє властивість «самочинного відхилення від лінії необхідності». Вчення про відхилення атома було пов’язане зі спробою пояснити свободу людських вчинків і випадковість.

Звірніть увагу, як Епікур обгрунтовує свою моральну позицію людського щастя. Для Епікура людина – це чуттєва істота, а чуття є критерієм моралі. Доброчесність у Епікура стає засобом досягнення насолоди. Насолода – це найвище благо, задоволення – добро. Кожна людина намагається уникнути страждань і шукати задоволення. Проте Епікур не закликає до максимального задоволення своїх бажань. Навпаки, він пропонує задовільнятися невеликим і при цьому не відчувати страждання від їх відсудності. Наприклад: «Навіщо, – запитує він, – розкішна їжа, коли і груба їжа може теж доставити задоволення». Отримувати задоволення від малого – справжнє життєве мистецтво. Епікур вказував, що «задоволення» не обов’язково мусять бути чуттєвими (наприклад, ми відчуваємо, з’ївши шоколад). Втіхою можуть бути навіть такі речі, як дружба чи насолода мистецтвом. Передумовою приємного життя для Епікура були давньогрецькі ідеали: самоконтроль, помірність та душевна рівновага. Жагу слід гамувати, а душевна рівновага допоможе перенести страждання. Крім того, зазначте, що критерієм людського щастя, за Епікуром, є позбавлення її від страху. Серед всіх страхів Епікур виділяє три основні: страх перед богами, страх перед смертю, страх перед долею. Саме від них треба позбавитися в першу чергу. З приводу першого Епікур говорить так: боги – безсмертні, а отже, блаженні (абсолютно щасливі), тому їх не варто боятися. Щодо смерті, то ми знаємо, що все добре і погане є відтворенням наших відчуттів. А смерть – це відсутність всіх відчуттів. Дарма ми думаємо, що вона має до нас будь-яке відношення. Навпаки: поки ми є, смерті немає, коли смерть є, нас вже немає. Тому смерті не треба боятися. Стосовно страху перед долею, Епікур розмірковує наступним чином: якщо визначення існує, то мають бути вищі сили, які це роблять. Але боги зовсім бездіяльні і не впливають на нас. Кому тоді визначати наш життєвий шлях, в чиїх руках наше життя? Залишається сказати одне: у наших власних руках. Кожен є господарем своєї долі і свого щастя. На нас ніхто не впливає, крім нас самих. Доля – це результат власних дій, вчинків, зусиль, тому боятися її – означає боятися себе. Звільнившись від цих страхів, людина має з’ясувати, що їй варто робити, а що не варто для того, щоб знайти щастя. За Епікуром це – вибирати задоволення і уникати страждань. Одночасно Епікур наголошував, що задоволення мають бути розумними. Всі задоволення поділяються на три види: 1) природні і необхідні; 2) природні, але не необхідні; 3) неприродні і ненеобхідні. Серед всіх слід виділити лише перший. Підсумовуючи викладені вище принципи Епікурової етики, виведемо основоположний принцип: відсутність страждань вже є задоволенням.

І наприкінці, обговорюючи останню школу цього періоду, а саме, скептицизм, визначіть, яку позицію вони обґрунтовують в питанні людського щастя.

Зазначте, що засновником цього напрямку був Піррон з Еліди (360-280 до Р.Х). Для того, щоб досягти щастя, на думку скептиків, людина мала відповісти на три запитання: 1) яка природа речей? 2) як нам до них відноситися? 3) що з цього випливає? При відповіді на перше питання Піррон стверджував, що природа речей не доступна пізнанню. Доступним є лише явища речей, а світ подвоїться на світ реальних речей і світ феноменальний, той, що сприймається нами. Перший – реальний, другий – ілюзорний. Знання про другий світ можливі, про перший – ні. Тому ми ніколи не зможемо сказати – «це так», а тільки « мені здається, що це так».

Відповідь на друге питання звучить так: якщо реальні речі пізнати неможливо, то всі судження про них як ствердні, так і заперечні, одночасно є істинними і хибними ( таку ситуацію Піррон називає ізостенією – «ізос» – рівний, «стейнос» – сила), тобто, рівнозначність будь-яких висловлювань. Наслідком цього є те, що всі судження про речі нічого не варті, не мають змісту, тому від них треба утриматися, або відмовитися. Безмовність – найправильніша філософія, так вважають скептики.

При відповіді на третє запитання Піррон враховує два попередніх. Так як ми нічого не знаємо, то не можемо знати, що є добрим, а що поганим, коли треба радіти, а коли сумувати. Тому не можемо відчувати ні позитивних, ні негативних емоцій. Цю відсутність емоцій, повна незворушність душі, байдужість до всього скептики назвали атараксією. Саме вона і є справжнім щастям скептичної філософії.

Розглядаючи питання римської філософії, наголосіть, що філософія цієї доби висунула релігійну проблему. Започатковується нова філософська традиція, що отримала назву – неоплатонічної. Найвідомішим неоплатоніком був Плотін (205-270 р. до Р.Х). Його вчення – це розвиток ірраціоналістичних «ідей» Платона, а тому спирається на його вчення про «Єдине» (твір «Парменід»). Плотін вважав, що світ напнутий між двома полюсами. На одному краю знаходиться божественне світло, яке він називав «Єдине». Деколи він називає його «Богом». На іншому краю панує абсолютна темрява, туди не досягає жоден промінь «Єдиного» – це матерія. Темрява не є буттям, а лише відсутністю світла. Існує лише Бог, або «Єдине», але так, як відблиск якогось світла поступово розчинюється, так само існує межа, за яку не проникають божественні промені. Система Плотіна – вчення про рух вниз, від першоєдиного, божественного буття через ступені: розум, світова душа, душі окремих людей, до небуття, або матерії. Цей процес випромінювання і породження всіх інших форм буття називається еманацією. Шлях навпаки – це рух людської душі, яка піднімається вгору до Бога з метою досягнення єднання, екстазу. Шлях до цього – очищення душі від кайданів всього матеріального і осягнення сутності «Єдиного».

Кілька разів протягом свого життя Плотін переживав злиття своєї душі з Богом. Такий стан ми називаємо містичним пережиттям. Це стан, коли людина відчуває свою єдність з Богом чи з «космічною душею».

Таким чином, ознайомлюючись з античною філософією можемо узагальнити, що саме у ній були поставлені і частково розв’язані основні філософськи проблеми. Філософія приходить до завершального циклу: через проблему осмислення космосу, вироблення способів пізнання до проблеми людської індивідуальності.

Тема: «Філософія Середньовіччя»

Мета заняття: переконати, що філософія Середньовіччя привносить нове бачення в європейський світогляд, в якому відбуваються радикальні зміни. Тепер зусилля людства спрямовуються на засвоєння внутрішнього і осмислення духовного.

Ключові поняття: Абсолют, теологія, теоцентризм, трансцендентний, креаціонізм, антропоцентризм, логос, єдине, еманація, трінітарнат, апологетика, патристика, схоластика, реалізм, номіналізм.

Знати: особливості середньовічного типу філософствування; основні етапи розвитку середньовічної філософії; провідну проблематику середньовічної філософії; значення ідей середньовічної філософії для розвитку європейської культури та науки.

Вміти: проводити порівняння античного типу культури і філософії із середньовічним типом; виявляти позитивні та негативні риси у середньовічному світосприйнятті; бачити елементи середньовічних інтелектуальних надбань у сучасному світі.

Розуміти: особливості середньовічного світобачення; специфічні виявлення духовного світу людини середньовічними філософією і богослов’ям.