Релігії Стародавнього Китаю.

Порівнюючи Індію і Китай, дивуєшся протилежністю у їх світоглядах. Мрійливий народ Індії завжди покликався до неба, до богів, Світової Душі. Китайський народ мав же свої проблеми у зовсім іншому аспекті, а саме, діаметрально протилежному. Він вважав, що життя дане людині недарма. Воно дане для того, щоб жити краще, змістовніше. Тому всі свої зусилля спрямували на організацію земного життя, життя справедливішого, раціональнішого. У китайських філософських і релігійних системах закладений раціоналізм, а не містика, таїнства. Китайців не цікавила ідея створення всього існуючого, вони визнавали, що джерело всього земного знаходиться на Небі. Тому можна казати, що для китайців Богом було Небо, воно було каноном, законом, який треба виконувати, поважати. Крім того, у Китаї, поважали тих людей, які поступали мудро, справедливо, за законом Неба. Китайське суспільство з давнини спиралося на етику, на правила поведінки кожного китайця. Власне, традиційна китайська культура формувалася не релігією, а формалізованою, ритуальною етикою. Тому завданням духовенства (якщо розглядати духовенство у європейському розумінні, то його як такого не існувало) було турбуватися про те, щоб весь народ неухильно виконував правила етики.

Зверніть увагу на такий цікавий факт . У китайців культивуєтья увага до своїх рідних, пращурів, а особливо до батьків. Саме цей культ предків став основою релігійної системи Китаю. Розгляньте одну з розповсюджених релігій Китаю - конфуціанство.

Конфуціанство – є філософською, морально-етичною системою, яка набуває ознак своєрідного символу віри, перетворюючись у національну релігію китайців. Свою назву успадковує від імені засновника Конфуція (551-479 рр. до Р.Х.). Справжнє ім'я засновника – Кун-цзи (Кун - вчитель).

Релігійна концепція конфуціанства є деякою комбінацією давнього анімізму з етичною системою Конфуція.

Основна літературна збірка його творів "Луньюй" ("Бесіди та судження").

Сам Конфуцій ніколи не ставив перед собою мети створити нову релігію. Його не цікавили боги, і він не намагався вирішити проблему спасіння. Конфуцій запропонував своє рішення суспільних проблем: перегляд і приведення до системи народних традицій.

Метою людського життя має стати вдосконалення, досягнення рівня „благородного чоловіка” (цзюнь-цзи). Ця людина, за Конфуцієм, мала бути наділена двома важливими якостями: гуманністю і відчуттям обов’язку. До цих важливих якостей Конфуцій додає наступні принципи:

Жень – людяність, гуманність, справедливість;

Чжен – вірність;

І – обов’язок;

Лі – норми поведінки;

Чжи – знання;.

Жень-чжі - принцип вищої доброчесної поведінки. Згідно цим принципом вищим ідеалом є "жень" - поєднання самоповаги та гуманістичного ставлення до інших. Головна теза: "Не роби іншим того, чого не бажаєш отримати від інших".

Принцип "Лі" - описує передбачену поведінку в усіх конкретних ситуаціях життя. Основна ідея цього принципу - поміркованість, вибір середнього шляху, прагнення запобігти крайнощам.

Вчення "Сяо" наголошує на повазі до старших, визначає стосунки між сином та батьком, підлеглим та правителем. "Сяо" – положеня про синівську пошану. Практично, за Конфуцієм, це була основа гуманності. Норми Сяо сприяли розвитку культу родини та клану. Родина вважалася серцевиною суспільства, її інтереси вважалися вищими за інтереси окремо взятої особистості.

Конфуцій розробив правила і вимоги не тільки для кожної особистості, але й ідеал суспільства, в якому має жити ця особистість. За Конфуцієм, основа суспільства має бути міцною і всіма поважатися. В основі цієї структури був принцип: «…нехай батько буде батьком, син – сином, володар – володарем, службовець – службовцем». На його думку, державна конструкція має складатися з двох поверхів. На верхньому поверсі повинні думати і управляти, а на нижньому – працювати і бути покірливими. При цьому такий соціальний порядок передбачав, що здібний, благородний чоловік завжди має можливість попасти наверх. А будь-яка людина зверху, що не виконувала свої обов’язки, могла спуститися вниз.

Конфуцій говорив, що він нічого не створює сам, а тільки передає предкам забуті традиції великих давніх мудреців.

Конфуціанство стало державною релігією і продовжувало бути основним духовним вченням дві тисячі років до встановлення республіки 1912 р.

На противагу конфуціанству практично одночасно розвивалася нова система – легісти. Це були прибічники писаного закону, який мав виконуватися під страхом тілесних покарань. Порядок у суспільстві мала підтримувати залізна дисципліна. У системі легістів повністю був відсутній дух вищої моралі.