Завдання для самостійного Логічного опрацювання:

Завдання 1. За допомогою словника дайте визначення поняттям: антеїзм, кордоцентризм, поліфонізм, аскетизм, індивідуалізм, богопізнання, ісихазм, сродна праця, нерівна рівність.

Завдання 2. Робота з першоджерелом.

Спираючись на фрагмент із “Поучення” Володимира Мономаха, законспектуйте висловлювання з тексту, звертаючись до питань:

• що дозволяє оцінювати цей твір як типовий для доби Середньовіччя;

• яку роль відіграє Бог у житті людини?

• якими етичними принципами заповідає керуватися дітям мислитель?

• якому релігійному компоненту віддає перевагу Володимир Мономах – • культовим діям чи власне вірі?

“Сидячи на санях [готуючись до смерті], помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої, чи інший хто, слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх, – нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я], труждатися.

Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру. […]

У нікчемному сьому житті научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися за євангельським словом, “очима управляти”, язик здержувати, ум сміряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла Господа ради; тебе позбавляють – не мсти, ненавидять – люби, гонять – терпи, хулять – благай, умертви гріх...

Тож, Бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони. [Се] ні самотина, ні чернецтво, ні голод, як інші добрії [люди] терплять, а малим ділом [сим] досягти [можна] милості Божої.

А се – мізерного, слабого ума мойого поучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то [хоч] половину.

Якщо вам Бог зм'якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: “Як ото блудницю, і розбійника, і митника та помилував єси, [Господи], так і нас, грішних, помилуй”. І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно – то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола, – і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде у вас ні з ким діла [і] якщо інших молитв не умієте ви мовити, то “господи, помилуй”, благайте безперестану потай, – бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молитеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи.

Усього ж паче – убогих не забувайте, але наскільки є змога, погодуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбийте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте душі християнської.

Річ мовлячи і лиху, і добру, не клянітеся Богом, не хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє, що на нім, [цілуванні], ви можете устояти, – тоді цілуйте. А цілувавши, додержуйтесь [клятви], щоб, переступивши [її], не погубити душі своєї.

Єпископів, і попів, і ігуменів [поважайте], з любов'ю приймайте од них благословення і не одсторонюйтеся од них, а по силі любіте і подбайте [про них], щоб дістати через їх молитву [милість] од Бога.

Паче всього – гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: “Смертні ми єсмо, нині – живі, а завтра – у гробі. Се все, що ти нам [Боже], дав єси, – не наше, а твоє [його] нам поручив ти єси на небагато днів”. І в землі не ховайте нічого, – се нам великий єсть гріх.

Старих шануй, як отця, а молодих – як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна [управителя], ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає. Лжі бережися, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло. А коли ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях, –лібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете – напойте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, – чи простий, чи знатний чи посол, – якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони-бо, ходячи, прославлять чоловіка по всіх землях – або добрим, або лихим.

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті.

А се вам основа всього: страх Божий майте вище над усе.

Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без сорома, і вам буде добре.

А коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п'ять мов, – а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж – усьому лихому мати: що [людина] вміє – те забуде, а чого ж не вміє – того не навчиться.

А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви [ходити]. Хай не застане вас сонце в постелі, – так бо отець мій діяв блаженний, і всі добрі люди достойні. Вранішню воздавши Богу хвалу, і потім, коли сходить сонце, і побачивши сонце, [слід] прославити Бога з радістю. Бо сказано: “Просвіти очі мої, Христе Боже, ти, що дав мені єси світ твій прекрасний”. І ще: “Господи, приложи мені рік до року, щоб надалі, в гріхах своїх покаявшись, виправив я живоття [своє]”. Так хвалю я Бога і сівши думати з дружиною, [і коли маю людей] розсуджувати, або на лов їхати, або поїздити [за даниною], або спати лягти. Спання в полуднє назначене єсть Богом: о ту пору бо почиває і звір, і птиця, і люди...

Та не осудіте мене, діти мої, ні інший хто, прочитавши [се], бо не хвалю я себе, ні одвагу свою, а хвалю Бога і прославляю милість його, що мене, грішного і недостойного, стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене сотворив був, [а] на всякі діла людські здатного. Тож, сю грамотку прочитаючи, постарайтеся на всякі добрі діла, славлячи Бога зо святими його.

Смерті бо, діти, не боячись ні [на] раті, ні од звіра, діло мужеське робіте, як вам Бог дасть. Бо коли я од війни, і од звіра, і од води, [і] з коня падаючи, [не помер], то ніхто із вас не зможе покалічитись і вбитися, допоки не буде [се] Богом звелене. А якщо од Бога буде смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не зможуть [від неї одняти], бо хоча добре [се] – берегтися, [та] Боже оберігання ліпше єсть од людського”.

Завдання 3. Робота з першоджерелом.

Уважно прочитайте два фрагменти із твору “Напучення польському королеві” видатного українського мислителя доби Відродження Станіслава Оріховського-Роксолана і дайте відповіді на запитання:

• яку цінність С.Оріховський-Роксолан надає знанню?

• подумайте, на чому грунтується переконання мислителя про те, що наука “саму людину зробить і правдивою, і справедливою”?

• які нові погляди на державу, форми політичного правління, місце та особисті якості правителя, значення закону демонструють наведені висловлювання?

“Передусім знай, що не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але й цього недостатньо. Треба, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить і правдивою, і справедливою. Так само й природні здібності, хоч би якими були високими, але якщо людина знехтує наукою, нічого не зробить, гідного похвали. Але чому не треба слухати тих, хто відраджує вивчати мистецтва, без яких життя є варварським і нікчемним? (Це стосується всякого правління, а найбільше – світської влади.) А тому, що ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися”. […]

“Бо якби ми зважали на римських законників, тобто, похлібців тиранів, то всю зверхність у державі, без сумніву, приписали б королеві і, таким чином, підпорядкували йому саму юстицію, а його власні закони вихваляли. Ніколи б не ставили королеві запитання “чому?”. Ніколи б не нагадували йому про присягання. Показували б лише, що сам він є паном нашого життя й смерті. А ті дармоїди тим певніше б нашіптували з усіх боків королеві про “злочинців”, які непоштиво ставляться до короля.

З другого боку, ми виросли не в королівстві Нерона, а в славній батьківщині Сигізмунда. І наші предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон же, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля. Отже, закон дорівнює королеві і навіть кращий і набагато вищий за короля.

А тепер поясню тобі, що таке закон. Він, як я вже показував, сам є правителем вільної держави, але мовчазним, сліпим і глухим. Згідно з ним обирається одна людина, яку ми називаємо королем. Він — вуста, очі й вуха закону. Якби закон сам міг вислуховувати, вести бесіду, ніхто не обирав би короля, бо закон сам навчає, що треба робити. А оскільки закон цього робити не може, то вибирає собі посередника – короля. Коли ж якийсь Требоніан або один з римських рабів, наприклад Ульпіан, підлещуючись до тебе, скаже, що ти наймогутніший у своїй державі, не погоджуйся. Скажи, що у твоїй батьківщині править не людина, а закон. Отже, якщо тебе запитають: хто ти? – відповідай побожно й правдиво так: я король – вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон велить…”.

Завдання 4. Законспектуйте наступні фрагменти, що розкривають суть запитань:

• як подає Г.Сковорода найважливіші умови досягнення людиною її життєвого щастя? У чому полягає це щастя?

• що спонукає людську душу прагнути дістатись до вічного?

• спираючись на наведені міркування філософа, спробуйте визначити, до якої філософської течії пізньої античності схожа вибудувана тут ієрархія людських якостей.

“Не можна знайти щастя поза собою; істинне щастя перебуває всередині нас. Безперервно думай, щоб пізнати себе. І оце-то є молитва, тобто, розпалювання твоїх думок до цього. Це – крик твій, крик таємний… Оце ж і є бути щасливим – пізнати, знайти самого себе.

Голова всього в людині – людське серце. Воно с найточніше в людині, а все інше – околиця… А що таке серце, як не душа? Що таке душа, як не бездонна думок безодня? Що таке думка, як не корінь, насіння й зерно всієї нашої видимої натури і зовнішності? Тому-то, бачиш, мертве, яка втратила сердечний спокій, загубила свою голову і свій корінь.

Думка є таємною пружиною в нашій тілесній машині, голова й початок всього її руху, а за цією головою йдуть усі зовнішні органи, наче на налигачі, думка ніколи не спочиває, наче полум'я чи ріка, її безперервне стремління – це бажання. Куди ж вона прагне? – Шукає своєї насолоди й спокою. Спокій же не в тому, щоби зупинитись і простягнутись, як мертвее тіло, а навпаки: вона, начебто перебуваючи у мандрах, шукає по мертвих стихіях свого спорідненого і, ще більше розпаливши свою спрагу, швидше піднімається від тлінної речовинної природи до свого рідного і безначального начала…”.

Завдання 5. Прокоментуйте вислови Г.Сковороди:

- «Що може бути шкідливіше, ніж людина, яка має знання найскладніших наук, але без доброго серця? Вона всі свої знання застосує на зло»;

- «Світ ловив мене, але не спіймав». Який основоположний принцип мислення він ілюструє?