1.5 Динаміка сучасного розвитку світового господарства

Еволюція світового господарства у другій половині XX століття пов'язується з поступальним розвитком економіки окремих, насамперед, промислове розвинутих країн. На цей процес різнонаправлено впливали такі глобальні чинники:

1. Протистояння двох соціальних систем, яке продовжувалось більше чотирьох десятиріч.

2. Поступове розгортання науково-технічної революції та розширення сфери застосування її досягнень.

3. Визрівання різноманітних кризових ситуацій, що знаходило вираз у проявленні структурних та циклічних криз.

За визначенням фахівців, головною тенденцією розвитку сучасної світової економіки стала інтернаціоналізація господарського життя, яка особливо набирала темпи і розмах у останні роки.

Позитивна в ряді випадків динаміка економічної еволюції окремих країн та регіонів світу знаходила свій вираз у порівняно бурхливому економічному зростанні, яке відбувалося портягом перших повоєнних десятиріч і супроводжувалося посиленням концентрації виробництва, наростанням потужності міжнародних корпорацій, розширенням сфери дії науково-технічної революції. Однак ці явища і процеси не забезпечували безкризового розвитку. Вже з кінця 60-х років у повній мірі почали проявлятися протиріччя, які накопичувались. Поетапно розгортались валютна, сировинна, екологічна і енергетична кризи. Перераховані явища, що були характерні для господарств практично всіх країн з ринковою економікою, отримали визначення як структурні кризи. При цьому

14

енергетична криза мала найсуттєвіший вплив на подальший хід еволюції світового господарства.

Не уникла світова економіка і потрясінь циклічного характеру.

1. В 1974 p. промислове розвинуті країни були втягнуті в економічну кризу, яка характеризувалась тим, що охопила практично всі ці держави одночасно. Крім синхронності поширення, її відрізняло й те, що в стан економічного спаду провідні держави попали вперше за повоєнні роки. При цьому ні одна з них не могла використати переваги, пов'язані з піднесенням в будь-якій країні, чи спробувати вирішити власні проблеми за рахунок своїх суперників. В період кризи 1974 p. обсяги промислового виробництва і експорту країн з ринковою економікою скоротились більш ніж на 10 %.

Криза 1974 p., що тривала більше 9 місяців, була найбільш глибокою і тривалою за післявоєнний період. Її супроводжували високий рівень інфляції і безробіття, а вихід з кризи характеризувався поєднанням чинників зростання і депресії. Наступні 1976-1979 pp. стали періодом незначного зростання з середньорічними темпами не вище 1,8%.

2. Криза 1980-1982 pp., так як і попередня, відбувалася на фоні розгортання структурних кризових явищ і тому відрізнялася подібними з нею рисами (стагфляційна форма протікання, негативний вплив на динаміку світової торгівлі тощо). В результаті криза початку 80-х років ввійшла в історію як менш глибока, ніж попередня, але в той же час достатньо тривала.

3. Завершенням третього великого економічного циклу за останні ЗО років стали 1993-1994 pp.

Зростання виробництва, що перейшло в пожвавлення та піднесення, в США йде п'ятий рік. Набрало темпи пожвавлення в ряді країн Європи. Японська економіка найнижчу крапку пройшла в 1993-1994 pp. Зростання виробництва відбувалося на фоні сприятливої цінової кон'юктури. Інфляція в цілому по ОЕСР в 1993 p. скоротилась в порівнянні з 1992 p. з 3,9% до 3,4%. І залишилась на тому ж рівні протягом 1994-1997 pp. Ціни на нафту у грудні 1993 р. впали до найнижчого за останні чотири роки рівня. Падіння цін виробників спостерігалось в США, Японії, Франції, Німеччині, ряді малих країн Західної Європи.

Не дивлячись на те, що в багатьох країнах падіння у даному циклові було не менш глибоким, ніж у 1974-1975 pp. та 1980-1982 pp., в цілому по ОЕСР воно проявилося значно м'якіше. Абсолютного скорочення ВВП на річному рівні, як це було у 1975 і 1982 pp., в цілому по ОЕСР не спостерігалось, лише в 1991 р. річні темпи зростання впали нижче 0,75%. При цьому скорочення промислового виробництва йшло протягом трьох років (1991-1993рр.), на відміну від двох років (1974-1975 pp.) та одного року (1982 р.) в попередніх циклах. Однак глибина скорочення виробництва в цей період була значно меншою - 1,5% проти 8,3% і 4% відповідно.

15

Так, у Європі період повільного зростання - стагнації, що продовжувався з кінця 1990 p. до першої половини 1992 р., в 1993 p. закінчився повномасштабним падінням. Валовий продукт ЄС скоротився на 0,5% - другий раз за 35-річну .історію співробітництва. До цього падіння (на 0,9%) було зареєстровано лише в 1975 p. після першого нафтового шоку. На відміну від подій того періоду, циклічний рух зараз був менш виражений - кризу "оточували" фази більш повільного економічного зростання. За оцінками фахівців, загальні втрати в останньому циклі могли перевищити масштаби 1975 p. і 1980-1983 pp.

Також чітко проявилась і різнонаправленість руху кон'юктури у великих регіонах світу. В середині 70-х циклічні падіння економіки в Японії, Європі та США прийшлись на 1975р.

Так, у північноамериканському регіоні рік розквіту економіки був досягнутий в 1989 p., а криза прийшлась на 1991р., тоді як в Європі і Японії вищі точки піднесень були зареєстровані тільки в 1990-1991 pp., a максимальна глибина кризи — не раніше 1993 p.

Тому чи іншому ступеню синхронізації в 70-х і 80-х роках сприяли нафтові шоки, які мали глобальний характер. Однак, по мірі затухання їх наслідків циклічна динаміка у провідних країнах набула автономного характеру. На економічну кон'юктуру в Європі вплинула бюджетна експансія, що розгорнулась в Німеччині після об'єднання. Своїм шляхом йшов розвиток кон'юктури в Японії.

Однією з найважливіших відмінностей сучасного піднесення від попередніх є те, що воно не супроводжується значним зростанням цін. Навпаки, темпи інфляції впали до рівнів, небачених з 60-х років. В 1994 p. в семи провідних країнах світу вони склали лише 2,3%, тобто наближались до мінімального з 60-х років значення. І хоча в 1995 p. вони підвищились, але залишались все ще відносно невеликі, особливо якщо прийняти до уваги також рівні завантаження потужностей.

Серед найважливіших причин більш слабкого, ніж в минулому, інфляційного тиску на фазах сходження циклу виділяється не тільки асинхронність циклічної динаміки у провідних світових економічних центрах. Впровадження працезберігаючих технологій і послаблення профспілок також дозволили добитися випередження темпів зростання продуктивності праці над темпами підвищення заробітної плати.

Важливою особливістю розвитку світової економіки 90-х pp., яка найбільш чітко позначилася до середини десятиріччя, стало поступове, непослідовне, однак очевидне подолання промислового падіння. Ділові цикли провідних країн світу все ще зберігають певну асиметрію.

Так, піднесення спостерігається в США; долає застій Японія;

закінчився тривалий період стагнації у Великобританії; після воз'єднання, яке вимагало великих інвестицій для вирівнювання розвитку економіки старих і нових земель, справляється з падінням Німеччина; Франція і Італія знаходяться в смузі низької ділової активності, разом з тим і в них

16

з'явилися ознаки пожвавлення. За даними ОЕСР, темпи зростання ВВП країн Західної. Європи в 1994 p. склали 2,7 %, а в 1995 p. - не менше 2,9%.

В останні роки дещо покращились перспективи країн, що розвиваються, хоча в цій групі ситуація далеко не однакова. Пожвавлення почалось після відомого падіння 80-х років - періоду, що отримав у фахівців назву "втрачене десятиріччя". Наступні десять років можуть стати періодом піднесення країн, що розвиваються, якщо річний приріст ВВП досягне 4,7% порівняно 2,7% в попередній період, що дозволить ліквідувати масову бідність в цих країнах, а відповідно, значно розширити ринки збуту у масштабах світової економіки.

17